Від
часу трагічних подій на Майдані минуло вже 9 років. Школярі не застали цих
подій. Дехто з них має ще дуже «дитяче»
бачення і розуміння історичних процесів.
Розмова
почалася із невеликого екскурсу-дослідження у січнево-лютневі дні 1914 року. Пояснили
хлопцям і дівчатам, чому так багато
людей зібрались на Майдані Незалежності в той час. Чому українці виступили за
свої права жити у вільній демократичній європейській державі і протестували
проти свавілля і беззаконня.
«Першими
на протест вийшли саме молоді люди. Коли їх жорстоко побили - повстала вся
країна. У ті трагічні дні історії, у центрі Києва, загинули десятки українців,
які протестували проти режиму тодішнього президента. Їх називають Героями
Небесної Сотні. Наймолодшому з них, Назарові Войтовичу, тоді виповнилося всього
17 років. Найстаршому, Іванові Наконечному, - 82 роки».
«Кого
ми можемо називати героями?» Для
обговорення запропонували юним читачам одне-єдине запитання.
Відповіді були різні, але дуже схожі за змістом. Це говорили діти, яким у 2014 році було всього 3-4 роки. Чи згадали вони бодай найменший епізод? Ні. Але дехто знає про ті чорні дні від батьків, старших братів, вчителів.
Про
драматичні події, які пережила наша країна, відстоюючи прагнення людей жити в
оновленому суспільстві, говорити з дітьми потрібно.
Вважають,
що книга Христини Лукащук «Казка про Майдан»
для маленьких. Та створені авторкою дуже символічні, сповнені глибинних
сенсів, малюнки, допомогли нашій розмові із п’ятикласниками.
А
головне, пам’ятайте:
«Людина не
вмирає. Вона живе стільки, скільки її пам’ятають…» Це як у мультфільмі «Коко?»,
- здивувала своїм поясненням Аня. - Будемо пам’ятати
наших Героїв» Просто, не будьмо байдужими…
Немає коментарів:
Дописати коментар