Марина Павленко. Миколчині історії. Читає Марфа Буторіна

У світі безліч історій. Деякі з них веселі, деякі цікаві. Трапляються сумні, навіть нудні. Бувають змістовні і, навіть, повчальні. А от у відомої письменниці Марина Павленко   - реальні . Ніби історії про тебе, про мене і про тих, кого ти любиш. Про тих, хто живе біля тебе.

Шлях у тисячу миль починається з одного кроку.

             

У бібліотеці-філії №4 відбулася година відвертої розмови  "Як підкорити свій день, або серйозно про тайм-менеджмент".

Уміння планувати свій час і розподіляти завдання за пріоритетами - це одна з основних навичок, необхідних для досягнення успіху.

Дуже часто в своєму житті і дорослі, і діти стикаються з проблемою нераціонального розподілу часу. Незавершені, невивчені, не встигли… і ще багато таких «не», які б не мали місця за умови правильного керування власним часом.

«Що раніше школярі навчаться вправно організовувати свій час, то спокійніше і ефективніше пройдуть їх шкільні роки і то більш радісне, насичене і наповнене подіями буде життя, - впевнена психолог Марина Тесленко, спікер зустрічі, доцент кафедри психології та педагогіки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».  .

Запросивши юнаків і дівчат до діалогу, Марина Миколаївна допомогла підліткам познайомитися  з практиками тайм-менеджменту та опанувати деякі з них. Говорили про самоконтроль, самодисципліну, мотивацію, силу волю без яких рух до успіху значно уповільнюється.

Керувати часом дійсно неможливо. Ніхто не здатний уповільнити його об'єктивний хід, прискорити або зупинити навіть на мить. Зате людина може робити наступне: керувати собою, своїми рішеннями і діями у часі, а також займатися визначенням пріоритетів.

Щоб уникнути перевтоми й «вигорання» треба вміти відрізняти другорядне від головного.

Щоб підвищити результативність, не нехтувати відпочинком, а навчитися виключати непотрібні завдання, усувати так званих «пожирачів часу».

Поради Марини Тесленко була цікавими і корисними. Найбільше юнакам і дівчатам «зайшли» практичні вправи та поради від  Брайана Трейсі, світового експерта в області психології успіху. Використовуючи методики, запропоновані Мариною Миколаївною слухачі вчилися  виділяти головні та другорядні справи, ефективно планувати справи за важливістю.

Час пролетів швидко, але не даром. Головне пам’ятати: шлях у тисячу миль починається з одного кроку.

Письменницькі таємниці Ірини Агапєєвої.

 

            У бібліотеці відбулася творча зустріч із Іриною Агапєєвою, українською письменницею, авторкою гостросюжетних романів і художніх біографій. 

Ірина Дмитрівна користувачам бібліотеки  добре знайома як авторка роману «Жіноче щастя».

 Щира і надзвичайно відкрита гостя  одразу викликала симпатію, так само,  як її твори відгукнулися у серцях слухачів.  

«Я б назвала "Жіноче щастя” добротним романом, в якому переплелася нестандартна детективна історія, містика і любов. Але, незважаючи на таку, здавалося б, неймовірну суміш жанрів, книга залишається дуже життєвою».  

Найбільше присутніх зацікавила розповідь письменниці про історію створення роману «Троянди за колючкою», який посів перше місце на німецькому міжнародному літературному конкурсі «Найкраща книжка року» в номінації «Гостросюжетна проза». Роман доволі емоційний, написаний Іриною Агапєєвою після  перебування у Сімферопольському СІЗО.

Авторка описує особливості того світу, головне завдання в якому - вижити. Уся правда про жіночу тюрму – без прикрас і зайвої романтики. Роман заснований на реальних подіях, пережитих самою авторкою. Її герої справжні, з деякими продовжує Ірина спілкування до нині. «Ви розумієте, там же не всі злочинці. Дехто, щоб врятувати рідних, взяв провину на себе. Деякі - через незнання законів і, навіть, через свою довірливість. Зломитися легко, вижити не просто. Саме в СІЗО я прийняла рішення: здобути юридичну освіту, щоб захистити себе, свою сім’ю.»

Багато розмов відбулося навколо роману «Остров’янка», який називають авантюрним. Насправді, в творі, який легко читається й, на перший погляд, здається пригодницьким, Ірина Агапєєва ненав’язливо підводить читача до роздумів, які хвилюють людину відтоді, як вона навчилася мислити.

Щира й відверта гостя розповідала присутнім історію створення біографічного роману «Ляззат. Назустріч долі» про долю казахської дівчинки.

Нині письменниця завершила роботу над новим романом-фентезі для літературного конкурсу.

 По закінченні зустрічі було багато запитань, теплих відгуків та автограф-сесія.

 

Читаємо, надихаємося та чекаємо різдвяних свят!

 

Недільна  зустріч в арт-майстерні Лариси Гецелевич відкрила підготовку до зимово-різдвяного сезону!

До відчуття радості у гуртківців додалося неймовірне натхнення, фантазія та старанність. І вимірювали, і вирізали, і переробляли, і клеїли… Але все те недарма! Різнокольорові дзвоники, виготовлені власними руками, займуть почесне місце на домашніх зелених красунях.

А чому дзвоники? Багато сучасних традицій мають давнє язичницьке коріння. Наприклад, у дохристиянські часи під час зимових святкувань було заведено дзвонити у дзвони, щоб відігнати злих духів. У різдвяній традиції дзвони набули більш миролюбного значення і стали асоціюватися з благою вістю про народження Ісуса Христа. Вони тісно пов’язані з церквами, де передзвін можна почути щонеділі й під час релігійних свят, головним серед яких є Різдво. Не дивно, що дзвіночки - один з найпопулярніших різдвяних символів. 

Пам’ятаєте:

Цілий день дзень-дзелень

Дзвоники дзвенять.

Ялинкові ліхтарі

Казково мерехтять. Хей!

Цілий день дзень-дзелень

Ділі-дон-дін-дін.

Зірка сяє і лунає

Цей різдвяний дзвін.

Всесвітньо відомий хіт Jingle Bells у 2015 році зазвучав українською мовою у виконанні музичного гурту «Шпилясті кобзарі». До складу унікального колективу, заснованого в 2010 році, входять шість виконавців-бандуристів. 

Читаємо, надихаємося і чекаємо різдвяних свят!

Підслухано, що і бібліотека не залишиться без різдвяних прикрас.

«Хай як складається життя, ми завжди маємо вибір і вирішуємо, яким воно буде». Але чи завжди?

         

    Учасники книжкового клубу «Я бачу вас цікавлять книжки, який діє у бібліотеці-філії №4, цього разу для обговорення обрали роман «По кому подзвін» Ернеста Гемінґвея.

Літературознавці характеризують його як «класичний роман про громадянську війну в Іспанії, який відображає життя, любов і смерть людей, що борються за свободу».

Читачі говорять, що це справжній шедевр літератури, який захоплює  своєю реалістичністю, глибиною та емоційністю. Не всім подобається сюжет роману. Хтось звертає увагу на великий об’єм книги. Когось дратує чимало речей і героїв. Та байдужим роман «По кому подзвін» не залишає нікого.

 Написав твір Ернест Гемінгвей через три роки після приїзду в Іспанію, де висвітлював події громадянської війни для американської преси. У книжці – менше, ніж чотири доби життя підривника Роберта Джордона.

Головний герой роману отримує завдання підірвати міст, що має стратегічне значення для фашистів. Він, як і письменник, американець. І точно як Гемінгвей «не на своїй війні». Роберт Джордан любить Іспанію, знає мову, звичаї, підтримує іспанців у їх визвольній боротьбі.

Ернест Гемінгвей  достовірно передає атмосферу війни, її жахи й героїзм, а також психологію людей, які опинилися в центрі подій. Він також розкриває теми відданості, відповідальності, жертовності й смерті. Це не тільки захоплива історія, але і глибокі філософські роздуми про сенс людського існування. Тому поговорити було про що!

А ще це роман про кохання. У ході виконання місії Роберт Джордан зустрічає Марію, молоду дівчину, яка стала жертвою насильства фашистів. Між ними спалахує пристрасна любов. Ця вражаюча історія має глибокий зміст, що надала обговоренню  особливого шарму.

Багато розмов було про героїв роману. Непривітні й хитрі чи сповнені мудрості, віддані борці за Республіку чи випадкові персонажі твору допомогли присутнім на обговоренні  не лише з’ясувати відповіді на питання, які хвилюють читача, але і переосмислити свої погляди на  життя чи свої цінності.

 

Розмови, що змінюють життя.

         

Зазвичай у книжковому клубі "Я бачу, вас цікавлять книжки" другий раз до автора не повертаються. Але до творчості Емми Андієвської, сучасної письменниці, поезію та прозу якої називають сюрреалістичною, повернулися.

Модератор обговорення невеликої за розміром казки-притчі "Говорюща риба" Людмила Мандрегеля запропонувала цікавий формат. Твір ніхто до зустрічі не читає. Вже зібравшись, учасники обговорень по колу по одному реченню читали притчу,  шукаючи сенс художнього твору.

Однозначно, говорюща риба - це диво. Це абсолютно фантастична історія. Емоційна розповідь Емми Андієвської  на 7 сторінках заволоділа увагою присутніх більше, ніж на 2 години. Трохи іронічна, як саме обговорення на початку зустрічі. Весела й трішки сумна, коли читання по колу  налаштовувало на роздуми. Але скільки у ній приховано мудрості!?

Взагалі, у Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, до якого входить «Говорюща риба». Збірка опублікована у 2000 році. Містить 18 оповідей, котрі мають спільним початок і закінчення. Вони об’єднані обрамленням-зв’язкою: Шакал та Консервна бляшанка розповідають один одному «казки». Кожна з історій закінчується тим, що казкарі коментують її, роблять висновки із почутого. До речі, їхня мораль є різною, навіть протилежною, і суперечка до кінця ніколи не вирішується.

Цим Емма Андієвська запрошує читача до обговорення, дає зрозуміти, що  кожен має право на власні висновки, і будь-який з них буде вірним.

Сенсів у казці-притчі багато, запитань виникло ще більше. Тому обговорення вдалося змістовним, цікавим, емоційним.

Доля особливої людини у суспільстві, яке не готове до його сприйняття.  Хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. Говорили про взаєморозуміння в сім’ї, поділ на «свій» і «чужий», питання дружби й толерантності і, навіть,  про «риб’ячу гідність».

Думок багато, але одну залишаємо тут: найцінніші речі ми можемо втратити через недбалість або непорозуміння.

 

"Не писати я не можу". авторська зустріч з Галиною Матвєєвою

 

16 листопада  у бібліотеці відбулася творча зустріч із харківською письменницею Галиною Матвєєвою.

Інженер за фахом, романтик у душі та віртуозна майстриня слова презентувала  шанувальникам «життєвих історій» роман «Ключ соль», новинку видавництва «Фабула».

Для декого Галина Матвєєва – нове ім’я в сучасній літературі. Та багатьом читачам знайома творчість письменниці за романами «Майже» та «Сон короля».

Хто б не хотів напередодні нового життєвого року впорядкувати власне життя, визначитись з планами на майбутнє та викинути на смітник привидів свого минулого. Роман  «Майже»  - майже про це. Але не все так просто. Життя підкидає героїні якісь сюрпризи кожного разу, як  тільки та вважає, що вона з усім  впоралась.

«Сюжет «Сон короля мені наснився, - ділилася спогадами Галина Матвєєва. -  Розповіла старшому сину, а у відповідь – пиши роман»

 Авторка зуміла запропонувати такі сюжетні перипетії, що сюжет виглядає захопливішим за будь-яке життя.

«Роман «Сон короля» стане вашим сонником, гороскопом, кулінарною книгою, посібником з виживання і, зрештою, в особливих випадках, інструкцією «як стати письменником/цею»

Мрійниця й фантазерка з тонким почуттям гумору Галина  Матвєєва розповідала присутнім про роман "Ключ соль", який писала "в обнімку зі своїми героями".  Вона ділилася думками й планами, розповідала про романи, які вже в друці і  які ще дописуються.

«Ви зігріли мою письменницьку душу, наповнили теплом і читацькою енергією», - зізналася гостя після зустрічі присутнім.

Так про що ж роман-новинка, яку презентувала «харковоцентрична й харковозалежна» Галина Матвєєва?

Це життєва історія наповнена музикою, романтикою, дружбою, коханням. Головні герої - музиканти. Тому "музики тут удосталь,- так само, як і жартів, сварок, кохань, таємниць і втрат. Усе, як у житті".

Про  літературні таємниці Галини Матвєєвої допомогла  дізнатися модераторка  Ольга Дзюба. Дякуємо видавництву «Фабула»: роман-новинка тепер є у полтавських бібліотеках.

Хто хоче ще більше знати про письменницьку кухню Галини Матвєєвої, підписуйтеся на сторінку авторки у фейсбуці https://www.facebook.com/search/top?q=%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D0%B6%D0%B5%20%D1%96%20%D0%B2%D1%81%D0%B5&locale=uk_UA

 

 

 

 

«Справжнє кіно народжується з синергії й любові»

 

У бібліотеці-філії №4 відбулася зустріч з кінокураторкою, культурною менеджеркою, журналісткою, письменницею Ольгою Бірзул.

Гостя завітала до Полтави з презентацією новинки «Твоя книга про кіно», яка вийшла друком у «Видавництві Старого Лева».

За словами Ольги Бірзул, книга створена, щоб допомогти підліткам і дорослим не тільки зрозуміти мистецтво кіно, а й відчути його терапевтичний вплив. «Можливо, це дійсно одна з книг, якої точно не вистачало у підлітковому віці нам, залюбленим у кінематограф», - написала про книгу у Фейсбуці відома акторка Римма Зюбіна.

«Твоя книга про кіно» насамперед адресована підліткам 14+. Тон книги дотепний, з жартами, влучними порівняннями й доступністю інформації.

Ольга Бірзул – авторка лекцій з історії та теорії неігрового кіно. У книзі, на 164 сторінках, розміщена вся важлива інформація про кіно та людей у ньому: цікаво й змістовно.

Цікаво, що розповідає не тільки авторка книги, але й гості. Мова іде про розділ «Професії». Ольга Бірзул до написання книги залучила колег, які безпосередньо належать до професій, про які розповідає письменниця. Відомі режисери, актори, монтажери діляться історіями й думками про роботу, якою займаються, про особливості своєї сфери діяльності, про свої відчуття щодо кіно, про те, чому люблять його та як прийшли до своєї професії. Катерина Горностай, Ірина Цілик, Арсеній Марков, Роман Бондарчук…

У книзі є особливий блок  «Поради», де читач може дізнатися назви фільмів, які радять дивитися відомі кіномитці.

 Гостя  розповідала про історію створення книги, свою любов до кіно, щиро відповідала на запитання.

У чому сила неігрового кіно? Чи існував «український Голлівуд»? Квір-теорія у кіно? Як допомагає кіно пам’ятати, осмислювати трагедії та формувати колективну пам’ять?

Ольга Бірзул відверто ділилася думками про сучасне українське кіно і чому вона не вважає кіно мистецтвом, запрошуючи присутніх до діалогу.