Мелодія життя "осяйної Жінки". Онлайн-зустріч із Наталією Гурницькою.

 

13 травня 2021 року бібліотека-філіал №4 запросила читачів на онлайн-зустріч із однією з найпопулярніших письменниць сучасної української літератури Наталією Гурницькою.

ЇЇ дебютний роман «Мелодія кави в тональності кардамону» - драматична історія забороненого кохання юної дівчини-сироти до набагато старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX сторіччя, став одним із лідерів продаж в Україні за рейтингом книгарень. Не менш популярною стала наступна книга авторки «Мелодія кави у тональності сподівання». І вже до кінця року шанувальники творчості Наталії Гурницької очікують виходу українсько-польського серіалу «Кава з кардамоном». А до цього…

 «Коли я писала книгу, в мене було відчуття, що головне – її написати. У мене не було ні страху, ні якихось відчуттів, що вона не відбудеться. Я просто знала, що маю працювати над книжкою. Якщо вона буде хорошою, то знайде свій шлях до читача. Я звернулася у львівське видавництво і книгу зразу взяли до роботи, але, щоб її швидко видати, треба було зробити це власним коштом. Обкладинку робила моя донька, папір подарував тато…Мені її фактично подарували на ювілей, усі друзі і родичі спільно зробили  такий подарунок».

Чарівна гостя розповідала про написання роману, сюжет,  використання 

родинних історій, створення образів, характерів героїв… «Я завжди дуже любила історію і навіть хотіла після закінчення школи йти на історичний факультет… захоплення історією і Львовом у мене було завжди. Моя родина переселилася до Львова із Сокаля в середині XIX століття, може, саме тому це століття є таким близьким для мене. Мої герої живуть там, де жили мої родичі, я назвала героїв іменами родини, хоча історія «Мелодії кави у тональності кардамону» не родинна, а більше вигадана».

Розмова вдалася щирою та відвертою. Чому відома письменниця вважає не менш відому  Олену Печорну своєю хрещеною мамою, про роботу над завершенням трилогії, про книги, які  мріє написати в майбутньому і, звичайно ж, про «справжнє диво», як називає зйомки фільму сама пані Наталя, розповідала  гостя онлайн-зустрічі. З любов’ю - про роботу акторів, власну епізодичну роль у серіалі, про відповідальність кожного актора та  майстерність втілення, зріднення їх з героями, про зміни в сценарії… Тому і сама авторка з нетерпінням очікує виходу серіалу. До речі, серіал запланований  на три сезони по 10 серій, адже і книга задумувалася, як трилогія.

«Саме зараз я працюю над третьою книгою. У мене так сталося, що спочатку

я написала першу частину, потім другу, а потім відчула, що втомилася. І захотіла на якийсь час це відкласти. Тому написала цілком окремий роман «Багряний колір вічності». Це моя родинна історія. Історія про часи, коли Львів захопили совіти. Фактично, це історія життя однієї жінки від часів довоєнного Львова, тоді Львова сталінських репресій і до наших днів. Життя головної героїні було зруйноване сталінськими репресіями, а вона з дітьми була вивезена в Казахстан. Далі сюжет книги перетинається з подіями революції Гідності в Києві, подіями АТО і поступово стає зрозуміло, як події минулого переплітаються з сьогоденням.

Звичайно ж, не все встигли обговорити. Час летів швидко... Тому ділюся ще однією таємницею: про що б хотіла написати ще Наталія Гурницька.

 "Коли я писала «Багряний колір вічності», про Львів передвоєнний, Львів 30-х років, він мене дуже зацікавив, я зрозуміла, що є море матеріалу, який просто не вмістився в моїй книзі. І це перше, про що мені хочеться написати. Можливо, також з переплетенням із сучасністю, але хочеться написати роман про довоєнний Львів. До Другої світової війни.

А ще, коли ми знімали тизер на книгу «Мелодія кави в тональності кардамону», то були в Підгорецькому замку і там я вперше, хоча досі в таке не вірила, побачила щось аномальне. В цьому замку взагалі було відчуття присутності чогось дивовижного і загадкового. Настільки аномального, що ця тема й досі мене не відпускає. Можливо, мені саме тому щось там відкрилося, бо я мушу написати про це книгу? Є бажання поїхати в Підгорецький замок ще раз, після завершення написанні трилогії «Мелодія кави». Можливо, це навіть не ця «біла пані», про яку кажуть, що вона привид замку, може, це щось інше, але щось там однозначно таки є." 

Чекаємо нових книг і зустрічей, пані Наталю!

Новинки інтелектуалам!

Пригоди писанки. Етнографічні миттєвості.

       

Писати писанки – весело, але справа -  відповідальна. Це прекрасна традиція, яку варто передати своїм дітям. Важливо цінувати кожен штрих створений дитиною, не критикуйте, а підтримайте її, допоможіть - у такому випадку гарантовано у дитини залишаться приємні спогади про "малювання писанок" і їм захочеться і самим писати. Знову і знову. А потім - вчити своїх діточок. І традиція писати писанки буде жити.

Звичай писати писанки прийшов до нас із давнини. На писанках зображають давні символи, обереги, побажання. Писанки залишились у нас ще з язичницької доби і збагатили кольорами найголовніше християнське свято - Великдень.

В писанкарстві використовуються різноманітні символи і орнаменти. Для розмальовування писанок використовується більше 100 символічних малюнків.

 Наприклад кривулька - це символ вічності. Знак заштрихованого трикутника

- значить поле. Восьмигранна зірка, називається "ружа" – пишеться з протилежних сторін і символізує світила - сонце і місяць. Якщо "руж" багато і вони дрібні - то це зорі.

Символічні також кольори писанки. Червоний колір символізує життя, радість, любов. Жовтий - місяць, зірки та врожай. Зелений колір символізує живу природу, багатство. Блакитний - це колір неба і здоров'я. Чорний - символ землі.

Існує також декілька способів писання писанок.

Є дряпанки, які вишкрябуються голкою на вже зафарбованому яйці. Є крапанки - на які капають воском і зафарбовують.

 А гуцульські писанки пишуться дуже дрібними орнаментами у теплих кольорах.

 
 У  Полтаві, наприклад, яєчка розфарбовують білими, жовтими та зеленими барвами, з червоним, коричневим, чорним і зеленим розписом. Різноманіття рослинних орнаментів тут доповнюється зображеннями людей і тварин.

 З найменшими дітками можна робити писанки - крапанки. Писання писанок - це приємно і весело, а ще - цікаво і повчально. 

 

 

"Намальовані люди" Міли Іванцової #Книга_є_у_нашій_бібліотеці

   «Роман Міли Іванцової "Намальовані люди" - це розлога художня хроніка зими 2013-2014 рр. про звичайних людей, поставлених у незвичайні обставини. Про Майдан та антимайдан, про небайдужих, які постали проти злочинної влади за людську гідність, про силовиків, поглядом з іншого боку барикад, про тих, кого взагалі не торкнулося. Про художників та медиків, підприємців і студентів. Про чоловіків та жінок, підлітків та літніх людей, українців і не тільки. Про кохання, силу духу, взаємопідтримку, самопожертву, людяність і любов у широкому сенсі цього слова. І, звісно, про Київ, буремний та буденний, як і у всіх інших романах авторки.»

Так написано в анотації до книги, яка нещодавно вийшла у чи не наймолодшому видавництві «Білка». Насправді, «Намальовані люди» - це плетиво людських доль, а ще поглядів. Наших з Вами поглядів. Згадаймо, як ми всі хвилювалися за Майдан, всі обговорювали події, жили ними, чекали з трепетом новин. Ми – за кадром. Далеко. Інший вимір.  Київ і кияни жили далі: хто своїм життям, а хто майданівським. Зараз уже стихли ті емоції, які нас переповнювали… інколи такий маленький хробачок: «Та може і не потрібно було того робити» Робити що? Чи може творити? То ж наше Життя!

Занурення у перебіг подій у романі відбувається настільки непомітно, що не можеш відчути ту мить, коли ти вже на Майдані. Разом з героїнею, яку спіткала трагедія і якій в ті дні було до всього байдуже… Сюжет розвивається швидко, динамічно  і ти  - то в реальностях Майдану, то в емоціях і почуттях… Стиль написання Міли Іванцової легко впізнається. Байдужим не залишиться ніхто. Бо разом з героями роману ти вже не в іншому вимірі. Ти живеш Життям героїв «Намальовані люди»

Наталія Гурницька Мелодія життя

"Фаріде" Ірен Роздобудько #Книга_є_у_нашій_бібліотеці

 

У героїні роману "Фаріде", як повідомила Ірен Роздобудько, є непрямий прототип – кримсько-татарська дівчина, котра під час окупації Криму нацистами врятувала єврейських дітей від розстрілу. 

А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей.

І вона стала праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це — факт.

Все інше — апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб’єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози. Плетиво людських доль, сподівань, страждань, надій, викликів...

Автор не претендує на лаври історика. Лише — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисяч вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти.Якщо ти віриш у повернення! "

Послухати авторську начитку Ірен Роздобудько із роману «Фаріде» можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=wYX0NOk3T30

Кожна книга, як діамант. Онлайн-зустріч із засновницею видавництва «Білка» Іриною Білоцерковською.

 

У Всесвітній день книги та авторського права відбулася онлайн-зустріч із засновницею видавництва «Білка» Іриною Білоцерковською, співорганізатором якої була бібліотека-філіал №4.

Видавництво «Білка» засноване у 2018 році, місією якого є видання книг про сучасну Україну українських авторів-дебютантів. «Зберегти цінність книг, втілюючи гідний зміст у красиву форму», - пояснила пані Ірина завдання, яке вони втілюють разом із командою редакторів, дизайнерів, верстальників…      Харизматична гостя розповідала про книги, які отримали нагороди та відзнаки у 2019 та 2020 роках: романи «Доця» Тамари Горіха Зерня,

«Мені байдуже, що люди скажуть» Тетяний Цой, «Юпак» Сергія «Saigon», та анонсувала книги, які вийдуть у цьому році. Про кожне видання, її автора Ірина Білоцерковська знає не з розповідай колег чи письменників. Кожну книгу, яку видають у видавництві «Білка», пані Ірина читає особисто, обговорює з колегами, бо має принципіальний підхід у відборі. «Всі тексти патріотичні. Для мене це важливо» , - ділилася гостя своїм видавничим кредо. – І кожна книга повинна бути красива. Особлива»

 На підтвердження Ірина знову розповідала про книги видавництва «Білка». Роман «Авантюрки на зеленій траві» написаний із самоіронією про драматичну жіночу долю, який вражає та захоплює одночасно, доповнений власними ілюстраціями авторки Віри Нестерчук. Книга «Проїду світ» Валерія Кришеня – це «історія звичайного хлопця із невеличкого села на Полтавщині, який зміг здійснити свою мрію і об’їхати навколо світу. Його головним правилом – «усміхайся і світ усміхнеться собі» може скористатися будь-хто перед тим, як поринути у світ пригод разом із автомандрівником. Роман «Небезнадежное» Наталії Яремчук – це книга лікарки, яка написана в операційних, пологових будинках, після добових чергувань – про небезнадійність людського життя, в якому є місце любові та надії. І так про кожну книгу видавництва: з любов’ю до героїв, з повагою до письменників, з надією до читача.

Про кожну книгу, як про діамант, обрамлений власними руками. «І так хочеться, щоб  читач знайшов своє, щоб зрозумів наші цілі та цінності, щоб відчув сповна – ми з  ним на одній хвилі», - відверто ділилася думками Ірина Білоцерковська.

Говорили про видавничу «кухню», розкривала її таємниці та «підводне каміння». Ділилася пані Ірина думками, чому вважає бібліотеки тим громадським простором, де книга має продовжувати свій шлях, а не відлежуватися на полицях. Звертаючись до бібліотекарів, як до колег, пояснила, що ми  разом «є тим міцним ланцюжком, який поєднує письменника та читача»

Таємниці, які відкриваються