Як дізнатися більше про своїх предків і не загубити родинну історію?

       

    Нещодавно відбувся 15 -й Читацький клуб БФ “Бібліотечна країна”, учасницею обговорень у якому стала бібліотека-філія 4.

Обговорювали книгу «А тепер і спитати немає в кого» , яка вийшла друком у видавництві «Лабораторія».

Гостями онлайн-зустрічі були авторка книги  Анна Ніколаєва та дослідниця родинної історії Анастасія Шимчук. Разом розбиралися, як досліджувати свій родовід, працювати з архівами, сімейними історіями та навіть ДНК-дослідженнями.

Книгу «А тепер і спитати немає в кого» називають  практичним путівником у світ генеалогії. «Для когось генеалогічне дослідження - це детектив, для іншого - медитація або уроки історії. Єдине, що можу пообіцяти кожному, - ділилася думками Анна Ніколаєва,  - ви не нудьгуватимете».

Погодьтеся, можливо не всі й припускають, що старі фотографії завжди містять таємниці.  Але не можна й відкидати, що серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини обов’язково знайдеться щось цікаве чи незвичайне, раніше нерозказане. А зв’язки з далекими родичами чи близькими  втрачені? З чого розпочати дослідження свого роду, як шукати інформацію, аналізувати документи, працювати з архівами, фотографіями і ДНК-дослідженнями – про все це розповідає українська етнологиня Анна Ніколаєва у книзі «А тепер і спитати немає в кого» .

Упродовж зустрічі детально і водночас доступно авторка пояснила, як дізнатись більше про власну родину та зрозуміти себе. «Адже коріння відлунює в нас сильніше, ніж здається. Потрібно лиш встигнути запитати». Анна Ніколаєва  та Анастасія Шимчук поділилися безцінним власним досвідом, як досліджували історії власних родин.

Колеги з різних міст України долучалися до розмов, обмінювалися знаннями про дослідження родоводів, розповідали про емоційні й психологічні враження від знайденої інформації.

Цікаві історичні факти, безліч невигаданих життєвих історій, покрокова інструкція для вивчення свого родоводу та, навіть, як ставитися до сімейних таємниць – про все це у книзі Анни Ніколаєвої «А тепер і спитати немає в кого», яка тепер є у нашій книгозбірні.

Історія любовного трикутника чи глибокі сенси сьогодення.

 

   У бібліотеці-філії 4 відбулося квітнева зустріч учасників книжкового клубу “Я бачу, вас цікавлять книжки”. Для обговорення було обрано твір Віктора Домонтовича “Доктор Серафікус”.

Роман називають перлиною української інтелектуальної прози,  іронічним, філософським та модерністським.  Книголюби відзначають легкий стиль роману, але глибокий психологізм, називаючи книгу «романом-лабіринтом». Дискусії не було, але змістовне обговорення від “ще раз перечитую” до “мабуть, не моя книга” з літературознавчими розвідками   та заглибленням у найглибші відчуття й емоції героїв - це було дивовижно й неперевершено. Дві години спілкування промайнули миттю. До того ж, запропонована модераторкою інтелектуальна гра ще раз занурила читацьку спільноту в обговорення. Твір про дивакуватого професора Комаху, художника Корвина та харизматичну Вер, наче  історія любовного трикутника, а насправді, Віктор Домонтович, запрошує до розуміння  значно глибших сенсів. 

 Інколи аж не віриться, шо його тексти написані майже 100 років тому. Бо вони актуальні й сьогодні.

"Навіть коли здається, що все незворотно змінилося, треба вірити!" Валентина Дуван "Муха та Найда"

 

Пам'ятати минуле, не тяжіючи ним, і знаходити сили в природі й любові.

         Напередодні 40-ї річниці Чорнобильської трагедії у бібліотеці-філії №4 відбулася година спілкування «День, який перевернув життя»

Четвертокласники школи 44 знали про серйозну розмову, чули про Чорнобиль. Навіть поділилися історіями знайомих, які були ліквідаторами аварії чи відвідали чорнобильську зону з екскурсією.

Разом із школярами переглянули мультфільм "Місто-привід"  (п’ята серія мультфільмів «Книга-мандрівка. Україна»).

Розповідь про місто, де було перекреслене життя тисяч людей, і місто, яке дало шанс на життя рідкісним видам тварин, перетворившись на заповідник, стало імпульсом до змістовного спілкування.

Найбільше запитань було навколо «навіщо потрібна така небезпечна енергія», «чому не можна було повернутися додому». Тому спочатку звернулися до видання «Реактори не вибухають», яку автори рекомендують читати дітям з дорослими.

Навіть один добрий вчинок може змінити світ.

       У бібліотеці відбулися екологічні посиденьки за книгою Олени Скулатової «Сміттярики».

Зустріч з юними читачами  перетворилося на чарівну подію, де ожила казка.

Історія, де народжується любов до природи, та еко-гра  і весела мандрівка з героями книги надихнула юних читачів проявити свою кмітливість і зрозуміти одну важливу істину…

Разом із школярами ми довели, що затишна, добра історія для сімейного читання може перетворитися на гру-подорож у далекі світи.

Отже, далеко в космосі, серед мільярдів зірок, дрейфує маленький астероїд, який його єдиний мешканець називає «МійДім». Тут живе Тух - винахідливий чоловічок, який майструє, дбає про затишок і дизайн (!!!) власної оселі, свого довкілля та мріє зустріти справжнього друга. Його спокійне життя порушує тільки потік сміття, яке скидають на поверхню астероїда космічні кораблі з планети Земля.

Тух не здається. Він навчився давати друге життя викинутим речам, створюючи з них щось нове і корисне. Тут ми з юними екологами «зависли» надовго. Що цікаво -  всі знають про сортування сміття, але майже ніхто цього не робить. Хто ж винен?

 Разом подивилися мультфільм «Черепаха Ло та країна сміття». З’ясувалося, що все-таки багато чого залежить від нас самих.

Повернувшись до Туха, дні якого сповнені турбот і рутинної роботи, з’явилися нові запитання.  Несподівано на планету МійДім приземляється дивний гість.  Хто він? Припущень було багато, як і порад. Чи змінить життя Туха «той Хтось» назавжди? Чи навчимося ми бути відповідальними? Чи можемо змінити себе?

Захоплива історія Олени Скулатової про самотність, дружбу, відповідальність. А ще – про другий шанс  для людей, планет і речей.

Чути й перемагати рідною мовою.

         

    У бібліотеці відбулася година спілкування «»Таємниці рідної мови»

Разом із бібліотекарем третьокласники вирушили в загадкову подорож. Разом досліджували таємниці звуків, слів, речень. Адже без звуків не народиться жодне слово. Це перша таємниця. Спробували без звуків – не виходить.

Експериментували зі словами, вчилися їх відчувати, адже слова мають душу. Вчать нас любити, дружити, міркувати, говорити. І це третя  таємниця - сила Слова. Бо добре слово додає світла і сили. Тому його треба берегти.

Упродовж спілкування школярі гралися зі словами, складали речення та досліджували, як мова оживає, коли її шанують, люблять, поважають.

Переглядаючи фрагменти фільму про рідну мову, діти заглянули за завісу історії розвитку рідної мови. Дивувалися школярі, чому  букву «Ї» називають «свічечкою мови». То з легкої руки й слова відомого дитячого письменника Івана Малковича. Поет тринадцятій літері української абетки присвятив власну поезію. Саме рядок із його вірша «Напучування» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий.

Буква «ї» - це унікальність української мови. Тому її називають – знаком-оберегом нашої рідної мови.

Всі люди, як квіти, красиві і гарні.

  

       У бібліотеці відбулася година цікавих повідомлень «Мовою квітів». Третьокласники активно долучилися до розмови про улюблені квіти та їх символіку.

Бібліотекар запросила школярів у цікаву мандрівку таємниць і, навіть, пригод. Кожна квітка загадкова, сповнена таїн.

Ще в сиву давнину люди «мовою квітів» відзначали найважливіші події у житті. У Японії квіткові композиції спочатку створювались як прикраса для храмів, а згодом їх почали використовувати і в інтер’єрі житла.

Стародавні греки і римляни лавровими вінками нагороджували видатних учених, акторів, спортсменів. Вінки, квіти були улюбленою прикрасою і у дівчат слов’янських народів.

Зі смаком створений букет – це справжня гармонія барв, ліній, форм.

Штучний інтелект стверджує, що «мова квітів допомагає дітям краще розуміти природу та вчитися виражати свої почуття через подарунки».

Чудовим сюрпризом  може стати квітка, створена власними руками. А якщо додати цікаві факти про квітку, то подарунок буде не тільки прекрасним, а унікальним.

Наприклад: соняшник означає радість, сонце, відданість.

 Ромашка - ніжність, скромність і любов. Рожева троянда мовою квітів означає  дружбу та ніжність. Голубоока волошка - щирість, лагідність. А півонія та мальва, як сестри, означають  віру, надію, здоров'я.

         Сюрпризом для дітей став майстер – клас по виготовленню ромашки. Діти охоче взялися до роботи. Крок за кроком, додаючи власну фантазію, школярі вирізали, клеїли, домальовували та мріли про те, що обов’язково здивують своїх рідних і подарунками, і цікавими фактами із життя квітів.

Продовжую читати, бо люблю прозу Сергія Осоки

"Коротка проза - це моя слабкість. Історії, ніби розрізнені, але пов'язані водночас. Про короткий епізод, довжиною в день, годину або про ціле життя. Історії найбільше про дитинство, трохи про юність і зовсім трохи про дорослість. Вони такі щемкі, тужливі, сумовиті але в них багато світла, наскрізного бачення серцевини тих подій, які описуються.

 Це не оповідки до ранкової кави, ні. Це розповіді, які витягнуть із вашого нутра власні спогади про дитинство, сільський побут, якщо він був вам знайомий, про диваків, про давні обрАзи, про щось таке, що хотілося забути, а воно гад не забувається, про щось таке, що хочеться запам'ятати, а воно вислизнуло, здиміло.

 Описи сільського побуту, природи такі чудернацько-прекрасні. Ніякої романтизації але ж і краса неймовірна. Запахи, звуки, відчуття - стовідсотковий ефект присутності.

 Це одна з тих книг, які можна перечитувати, відкривши навмання будь яку сторінку. Шануймося і читаймо". Із відгука у фейсбуці:  #таня_пише #таня_читає