І книги читати, і руками майструвати...

 

Літературно-пізнавальні посиденьки у бібліотеці   продовжуються.

Серія книг «Пізнаю світ» Алехандро Альґара давно вже полюбилася юним читачам. В яскраво розфарбованих виданнях  автор наводить найцікавіші факти про мурах, бджіл, метеликів… А от про павуків чомусь діти відгукнулися не дуже люб’язно. Для багатьох вони виглядають надто дивними. Ще й легенди про них моторошні складають. Можливо  просто звикли до того, що цих маленьких істот хтось вважає   гидкими. Ми спробували з юними читачами змінити думку, прочитавши книжечку Діани Амфт «Як полюбити павученя?»  Як цікаво  розповідає авторка про захоплюючі пригоди маленької павучинки!

Багато цікаво про комах дізналися діти від бібліотекаря. Але і самі дивували своїми знаннями: «Мурахи ніколи не сплять». «Кожного дня всі бджоли світу виробляють приблизно три тисячі тонн меду». «Метелики відчувають смак за допомогою лапок - саме тут у них розташовані смакові рецептори». А ще – «найбільший нічний метелик в світі має розмах крил 30 см Тому його часто помилково приймають за птицю».

Найбільше цікавої інформації діти зібрали про сонечко, маленьке  й ніжне створіння. Хоча більшість із них, як повідомив інтернет, хижаки. А ще – чим старше сонечко, тим менше у неї плям на спинці» Вже разом на посиденьках з’ясували: яке відношення чорно-червоний жук має до Діви Марії та чи насправді сонечко дає молоко?

Найбільше розмов було про божу корівку. Тому й годинний майстер-клас присвятили темі «Сонечко». Сповнені натхнення й бажання створити унікальну комаху, яка вміє крильцями махати,  вусиками ворушить ще й пісеньку співати, діти до завдання підійшли з усією відповідальністю. Невдовзі в бібліотеці «літали» метелики, а діти світилися від щастя. До нових зустрічей!

 

Вони хотіли жити у вільній країні. Пам'яті героїв Крут.

   

       У бібліотеці-філії №4 зібралися старшокласники на годину спілкування, присвячену пам’яті героїв Крут.

105 років події, яка стала не просто епізодом  збройного протистояння між Українською Народною республікою та Росією. Бій під Крутами став легендою, одним із символів Української революції. Разом із тим - чи не найбільш міфологізованою сторінкою історії України ХХ століття.

«Чому так сталося?» – спробували розібратися підчас розмови з юнаками й дівчатами.

«По-перше, через брак документів про чисельність військ, перебіг подій, кількість втрат … Головним інформаційним джерелом слугують спогади.

По-друге, через тривалу заборону цієї теми в радянській Україні.»

Бій під Крутами - болюча тема. Намагаючись не перетворити годину пам’яті у щось дуже трагічне і безнадійне, не вдаючись до сухого офіціозу, говорили з старшокласниками  про героїчну сторінку історії України, ділилися відгуками про фільм «Крути. 1918» та обговорювали однойменний  кінороман Костянтина Тур - Коновалова. А ще - чому бій під Крутами називають «українськими Фермопілами», а захисників Крут - першими українськими кіборгами? Змістовна розмова, серйозна й переконлива.

Питання - як склалася доля учасників січневого бою - спонукало до продовження розмови.

Аверкій Гончаренко - командувач боєм під Крутами. Сотник армії УНР, військовий професіонал і видатний український патріот Аверкій Гончаренко командував історичним боєм під Крутами 29 січня 1918 року, що дозволило на кілька днів зупинити наступ загонів полковника Михайла Муравйова на Київ. Суворий офіцер, який відповідальний за долю тих, кого веде у бій. Перед країною, Богом і власною совістю. Саме бойовий підрозділ Української військової юнацької школи сотника Гончаренка був найбільш боєздатною частиною на Чернігівщині у той час.

Що було під Крутами? Поразка чи навпаки? Безглузде принесення в жертву молодих людей, як дехто нині тлумачить – чи великий подвиг,  завдяки якому  був загальмований наступ банд Муравйова на Київ?  

          У своїх спогадах Аверкій Гончаренко, який емігрував до Америки, встигнувши повоювати ще і у Другій світовій війні, розповідає про події січневих днів 1918 року.

"Киці - мандрівниці" чи "Котяча банда" ???

           

 Чи не вперше в історії наших пізнавальних посиденьок думки  дітей розійшлися. Хлопчаки віддали превагу «Котячій банді» Катарини Метцмайер, а дівчатка – «Кицям-мандрівницям» Галини Манів. Тому рішення було прийняте – бути на літературних читаннях обом книгам.

«Котяча банда» - це захоплива історія про величезне місто, в якому живе справжня котяча банда. Вирушаючи на пошуки смаколиків, дорослі коти потрапляють до підступної пастки. І як ви думаєте, хто ж допоможе хвостатій компанії? Історія написана з гумором і здатна розвеселити будь-кого, навіть дорослих. А смішні ілюстрації роблять котячі пригоди ще цікавішими!

           «Киці-мандрівниці» - книжечка повчальна. Вивчаються особливості країн у формі подорожі. Дві киці подорожують собі по  країнах, ще й на малюнках всі мандрівки показуються.
З чого все почалося? Одного дня Муля знайшла копійку і прийшла до своєї подруги Манюні із пропозицією поїхати в Італію. Звірятка були і у Фінляндії, куди подалися шукати Миколая і подарунки. Були і киці у Гренландії.
А ще  ця книжка – вже має продовження цих захоплюючих мандрівок двох киць-подружок.

          А щоб легше було запам’ятати обидві книги, дітей запросили на майстер-клас. Вже за годину по книгозбірні стрибали різнокольорові зайчики, копіюючи героїв тільки-но прочитаних книг.   

      

 

У віночок побажань рідній Україні!

 

День Української єдності у бібліотеці-філії №4 розпочався з патріотичної години «Ми разом! Ми – одна країна!», до якої доєдналися діти не тільки полтавці, а й з Харкова, Чугуєва, Рубіжного, Краматорська.

Говорили, що таке день Соборності України, розповідали про історію свята. Разом складали казку про злого чарівника, якому придумалося поділити українців на західних і східних, та мудрого Світлослова, який добре знав усі земні правди. Звичайно ж, нелегко було провісникам мудреця розбудити народ (дехто спить і досі). Заповіт Світлослова «Сила наша у єднанні» переміг і живе досі.

Однією казкою патріотична творчість і натхнення дітей не обмежилося. Кожен хотів додати своє у «Віночок побажань Україні»: вірш, пісню, спогади чи цікаву оповідку. Не втрималися і дорослі, коли діти  заспівали «Ой у лузі червона калина…», яка є прикладом єднання українців колись і зараз);

Щиро бажали завжди любити свою країну, пишатися своєю історією та своїм народом. Нехай Україна буде гордим птахом у зграї світових країн, нехай щодня дарує українцям свободу думки, відчуття щастя, мир та світлу надію.

Стояти осторонь не варто!

   

         19 січня у бібліотеці-філії №4 зібралися семикласники школи №27 на творчу зустріч із Тетяною Рубан, авторкою роману «На північ від кордону».

Щире спілкування з полтавською письменницею перетворилося на півторагодинну відверту розмову.

Говорили про головних героїв – Нату, Лалі, Серго, в образах яких дівчата й хлопці легко впізнали себе. А в їх хвилюваннях, проблемах, радощах –власні.

Роман припав всім до душі. Тим то спілкування вдалося цікавим, змістовним, щирим.

Упродовж зустрічі говорили про підліткові проблеми – вони майже у всіх однакові, або схожі.

«Знаєте, у тому віці, коли підлітки хочуть стати самостійними, їх легко в щось «втягнути». Звичайно ж, вони намагаються вирішувати проблеми наодинці з собою». Як Лалі – голосно протестувати, ображатися та ображати тих, кого любить. Як Ната, легко відмовлятися від своєї мрії, тільки б не образити маму. Насправді їм потрібна підтримка, порозуміння.  Як не втратити себе і свою мрію? Як зберегти довірливі стосунки з батьками чи відновити їх, не втрачаючи власних «кордонів»?

Порада із роману:

«Це важко. Важко, коли тобі тринадцять, а найрідніші не розуміють твоїх поглядів на життя, твоїх думок.

Ната кивнула.

— Проте є один секрет.

— Який секрет?

— Для того, щоб люди зрозуміли твої думки, ти

просто розкажи їм про них. Розкажи, що думаєш.»

«А ще це історія про подолання страхів».

«А ще такі книги потрібно давати батькам, аби вони звернули увагу на наші бажання, а не казали «то перехідний вік, пройде».       

До речі, книга написана більше шести років тому. Але й зараз спонукає відчути біль грузинського народу, бо у нас є свій біль. Тепер ми їх краще розуміємо.

Так, це історія про іншу країну, але про одних і тих самих «асвабадітєлєй». Кожному з нас це болить по-своєму. Але «стояти осторонь не варто»! «Бути поза історією, поза життям країни - неможливо!», - така позиція  сьогоднішньої гості, талановитої письменниці Тетяни Рубан. Читайте книги , продовження розмови буде…

Бібліотечні таємниці.

 

Кожна недільна зустріч дітей у бібліотеці-філії №4 – це книжкові новини, пізнавальні ігри та майстер-класи. Книжкові новини готує бібліотекар, до рубрики «цікавеньке» готуються всі. Майстер-клас, обов’язково пов’язаний з темою зустрічі, готує  майстриня Лариса Леонідівна.

Отже, «Зайчикові таємниці»! Ми нарахували 27 казок та оповідань, де героями є зайці, зайчихи й зайченята. Це розповіді про зайців з усього світу. Вони  знайшли своє гідне місце в народних і авторських казках. 

Найчастіше заєць у творах уособлює в собі такі риси, як непевність, полохливість. Разом з тим, він добра тваринка, хоча буває хвалькуватим, чванькуватим, насмішкуватим. Можливо, тому його нерідко ображають.

Насправді зайці в природі обережні й винахідливі, добре вміють пристосовуватися до сезонних змін.

Інформація від юних всезнайок.                      

«На відміну від інших звірів зайці не мають постійних лігвищ, не риють нір, не будують схованок».

«Часто про зайця кажуть: «косий». Це тому, що в нього просто дуже малорухома шия і озирнутися він не може. А дивитися назад, на того, від кого він тікає, треба. Ось і скошує заєць очі, розташовані так, що забезпечують йому широке поле зору»

«Заєць може розвинути максимальну швидкість до 60-70 км на годину. При необхідності, він може подібно колобку просто скотитися з крутого схилу».

«Зайці спілкуються зі своїми родичами за допомогою барабанного дробу, яку вони відбивають передніми лапами».

«Кожне вухо у зайця може самостійно обертатися подібно локатору “налаштовуючись” на джерело шуму».

Майстриня запропонувала дітям зробити своїми руками коробочку з кришкою в техніці орігамі. Чудова ідея! Кольори діти вибирали самі. Не так просто і легко… Але кожен отримав задоволення від роботи. На бочку коробочки домалювали очі, носик. Зверху приклеїли довгі вушка, як у зайчиків і скарбничка, у якій можна зберігати різні дрібниці та таємниці, готова!

 

Посиденьки з фольклорним гуртом «Лунниця»

 

15 січня до бібліотеки-філії №4 на етнографічні посиденьки завітав з Києва фольклорний гурт «Лунниця». З колядками, щедрівками, величальними піснями…

Полтавці мали чудову можливість зануритись у атмосферу українського народного співу, відчути його магію та неповторність.   Співали ліричних пісень  з Полтавщини, жартівливих з Полісся, журливих з Чернігівщини.

 «Ми хочемо відкрити для слухачів неймовірну красу  давнього, традиційного співу,  зберегти неповторну  народну пісенну традицію, – ділилися думками учасниці гурту. - Саме українське автентичне пісенне багатоголосся є унікальним.»

З особливим теплом полтавці зустрічали гурт «Лунниця», який не тільки досліджує співацькі традиції, відроджує автентичний спів, а й максимально точно відтворює манеру виконання народних виконавців з різних куточків України.

Хто ж вони – чарівні українки з гурту «Лунниця»?

Киянка Віолетта, яка не мислить свого життя без української пісні та  натхненна дослідниця старовинних пісень, обрядів наша краянка Анна, залюблена з дитинства в неповторність та унікальність полтавського співу. Юлія, фольклористка, музикознавиця з Рівного, яку доля привела до Києва, щоб зустріти однодумців закоханих в дивовижну народну пісню.

Чому «Лунниця»?

 «Лунниця – споконвічно жіночий оберіг, який дарує своїй володарці красу, спокій і мудрість», – усміхаючись пояснює Анна. Юля, звертаючи увагу присутніх на сережки додає, що дві птахи на Лунниці - це символ добра, сімейного щастя та благополуччя.

Присутнім на посиденьках презентували книгу Ярослава Грицака та Надійки Гербіш «Велика різдвяна книга». Різдво, свято з особливою атмосферою надії та дива, закінчується, але його світло й магія відчувається цілий рік. Гості дарували пісні, а їм на знак вдячності й великої любові подарували символи весни й надії – синичок з фоамарину, виготовлених вмілими руками майстрині Лариси Гецелевич.

«Співати  жартівливі веснянки та закликати весну будемо разом із синичками, - насамкінець зустрічі обіцяли учасниці фольклорного гурту.

Нехай до ваших домівок завітають мир, спокій, тепло, затишок і добробут.

Не забувайте: культура українського народу – це його душа, а звичаї, обряди та традиції – чарівні струни, які зворушують серця українців».

"Вища вірність. Правда, брехня і лідерство" Джеймс Комі

Мемуари колишнього директора ФБР Джеймса Комі, якого за нелояльність до власної персони звільнив Трамп, стали бестселером у США. «Вища вірність. Правда, брехня і лідерство» — це підсумок його кар’єри в органах правопорядку та правосуддя США. Це і роздуми Джеймса Комі про етичне лідерство, і політичний аналіз минулих президентських виборів у США «із перших вуст».

Джеймс Комі — колишній директор Федерального бюро розслідувань (ФБР) США. На цю посаду був призначений за пропозицією президента країни Барака Обами. Звільнений Дональдом Трампом. Однією з причин звільнення Комі називають спробу зірвати розслідування ФБР можливих зв'язків представників Трампа з Росією під час президентської кампанії 2016 року. Сьогодні Джеймс Комі – професор у Коледжі Вільгельма та Марії, де читає курс з етичного лідерства.

За двадцять років роботи на американський уряд автор брав участь у найгучніших справах. Джеймс Комі очолив розслідування ФБР щодо змови  членів виборчої кампанії Трампа із Росією, щоб вплинути на вибори 2016 року. Він був прокурором, який допоміг ліквідувати злочинну сім’ю Гамбіно. Саме між цими двома випадками автор сміливо проводить аналогію, порівнюючи керівництво Трампа зі злочинним угрупуванням.  На прикладі власної професійної кар’єри він показує, як можна залишатися вірним принципам демократії та не вестися на маніпуляції окремої групи людей.

Чим хороша ця книжка:                                                                         

-        Автор привідкриває контекст гучних справ, у розслідуваннях яких сам брав участь - знищення мафіозного клану Гамбіно, нагляд за розслідуванням електронної пошти Гілларі Клінтон та зв’язками між президентською виборчою кампанією Дональда Трампа і Росією;

-        Показує «внутрішню кухню» американської сучасної політики та пояснює, як неефективне керівництво країни стає чимось на кшталт «лісової пожежі»;

-        Дає уроки етичного лідерства та розповідає про тих лідерів, які вражали його з юного віку і протягом усього життя;

-        На історіях із власної кар'єри Комі демонструє, як в умовах політичного тиску берегти вірність демократичним цінностям та моральним нормам.