Наша планета стане ще красивішою.

 

У бібліотеці-філії №4 відбулися посиденьки, учасники яких здивували в черговий раз навіть відомого еко-активіста та дитячого письменника  Богдана Красавцева.

Такі зустрічі - чудова нагода для дітлахів провести час із користю та задоволенням. Поспілкуватися не тільки у колі однолітків, а й поговорити на серйозні теми з авторитетним гостем із Києва.

Третьокласники школи 23  не перестають дивувати. Вони безпосередні, енергійні, добрі й мудрі. До того ж великі фантазери та невтомні оптимісти.

Зовсім нещодавно Богдан Красавцев спробував себе у ролі дитячого письменника. Написати книжку "Еко-історії для моїх маленьких друзів", яку він подарував юним читачам бібліотеки, чоловіка надихнув його тепер уже

7-річний син. Вони з дружиною змалку його привчають жити екологічно свідомо.

«Зараз тема екології активно піднімається в суспільстві. Та й загалом люди стали активнішими. Тому й діти підключаються й починають цікавитися темою впливу сміття на довкілля».

Казки про екологію Богдана Красавцева розраховані на дітей від 6 до 10 років. Автор розповідає про причини кліматичних змін, закликає саджати дерева, пояснює, чому не можна викидати батарейки у звичайний смітник. Знайдуть корисне і дорослі. Приміром, про важливість використання пральних засобів, що не містять фосфатів.

Автор сподівається, що його книжка мотивує до екологічно свідомого споживання не тільки дітей, але і їхніх батьків. До речі,  книжечка двомовна. Написана українською та англійською.

Еко-посиденькам, здавалося, не буде кінця. Дітям було цікаво все!  Богдан Красавцев перетворив спілкування у справжню гру. Ніби чарівник діставав із валізи все нові й нові не менш чарівні речі: люфа, екочашка, трубочка, екошопери, екоторбинки, вощанки та, навіть, мініконтейнери для сортування сміття.

Юні читачі так перейнялися світовими проблемами, що вирішили поселити пана Богдана у своєму класі. А як же без нього? Без його чарівної валізи? Вихід запропонував сам письменник-чарівник. Кожному подарунок: пакетик чудодійного насіння квітів.

"Навесні, коли пригріє сонечко висіємо його в землю... і наша планета стане ще красивішою! Як у казці!»

 

 

Зустрічі з полтавською письменницею Тетяною Рубан.

   

         Хто ж не любить історій від письменниці Тетяни Рубан? Читачі її книжок  добре пам’ятають пригоди Петрика та його компанії з повісті «Нічийні». Підліткам подобається її роман «На північ від кордону». Дівчатам-старшокласницям подобається Діна із роману «#Фізик».

Можливо, тому у філософському кафе бібліотеки-філії №4 найбажанішою гостею стала талановита й харизматична письменниця Тетяна Рубан.

Її книги  захоплюють читачів  динамічністю та реалістичністю. На підтвердження таланту авторки рукопис книжки «На північ від кордону» переміг на конкурсі «Молода коронація слова»  в номінації «Романи», а також на конкурсі від видавництва «Наш Формат» у 2020 році.

Завдяки безлічі деталей, прописаних у творах,  її герої чудово візуалізуються. Чітко бачиш Лесю, яка незадоволено грюкає дверима, хоча вже мріє про зустріч із Петриком. Насмішкуваті очі Колі чи заздрісні погляди Юльки.

Вибравши для обговорення всього три сторінки тексту з повісті «Нічийні», діти самі собі задали аж 14 запитань.

Для обговорення залишилося два – найцікавіших за рішенням самих же учасників. Такий формат зустрічей. Можливо, тому  розмова вийшла дискусійною, незважаючи на такий юний вік читачів. Гостями кафе були п’ятикласники. До речі, всі вони прочитали повість Тетяни Рубан «Нічийні».

Змістовні відповіді, інколи неочікувані, але щирі й відверті. Аргументи – приклади із життя персонажів повісті або із власного. До розмови долучалася гостя: розповідала про себе-підлітка та як допомагає юнацький досвід і досвід спілкування з друзями сина у письменстві. Щиро й відверто відповідала на запитання п’ятикласників, запрошуючи до розмови дітей.

За дві години спілкування у філософському кафе Тетяна Рубан і сімнадцять школярів стали добрими друзями. Довіряли один одному таємниці, говорили про наболіле, поверталися до обговорення запитань і знову дискутували. Насамкінець зустрічі діти мали нагоду отримати автограф письменниці, а самі наполегливі – селфі з уже улюбленою письменницею.

Читаємо. Зустрічаємося. Обговорюємо. Зустрічі у філософському кафе продовжуються.

З любов’ю й повагою до Героїв.

 

В день Гідності та Свободи у бібліотеці-філії №4 зібралися діти на годину спілкування «Країна нескорених»

Сьогодні знову ціною життів виборює Україна своє право на Гідність та Свободу. Нині, коли наш народ став на захист Батьківщини, ці поняття набули нового значення. Саме за них воюють захисники і захисниці, борються за кожний клаптик нашої території. Саме ці слова охоплюють серця мужнього, гордого та незламного народу.

Тому й говорили сьогодні з дітьми про боротьбу українського народу за гідність і свободу. Щоб їхня любов і повага до українського народу стала сенсом їхнього життя.

Згадали разом із школяриками «Казку про Майдан» Христини Лукащук. Бібліотекар розповіла дітям про збірник оповідань «Героям слава», ініціатором створення якого стало дитяче видавництво «Мамине сонечко». Це розповіді для дітей про героїв фронту і тилу,  оповідання про воїнів, які рятують бойових товаришів, захищають країну від ворогів та знаходять нових друзів на передовій. Вісім коротких оповідань – це історії про героїчні вчинки наших захисників.

 Наші воїни повертають з війни. Вони або без охоти кидають слова, або просто мовчать. Але ми хочемо почути їхні розповіді, нам потрібно знати, щоб пам’ятати та ніколи не забути тих, хто втримав над нами мирне небо.

Сердечка виготовлені дитячими руками  – це вираження любові й поваги до  героїв, які захищають нашу Батьківщину. І це  найменше з того, на що заслуговують наші герої.

Жовто-блакитні сердечка із рук  юних читачів передали в новий простір для ветеранів та рідних усіх тих, хто захищав і захищає нині Україну Veteran Hub «Свої тут. ++», координатором якого є Юліана Линник. У співпраці з ПНПУ імені В. Г. Короленка  благодійний фонд Veteran Hub «Свої тут. ++» створив  простір для підтримки ветеранів та членів їхніх родин, надає їм юридичні та психологічні  консультації, до речі, онлайн також.

 

#Кола_знань, або Перший крок зроблено!

Кола знань – термін Сергія Кошмана, який, на його думку краще позначає те, що ми називаємо освітніми гуртками або гуртками самоосвіти. Як для України – це порівняно новий інноваційний метод навчання. Його називають ще групою самонавчання. Бо люди, які хочуть отримати нові знання або вирішити певну проблему, самі організовують регулярні зустрічі в невеликих групах, навчальних колах. І систематично  працюють над обраною темою. Робота такої групи збагачується знаннями та досвідом кожного учасника. Таке спілкування  дозволяє поглянути на обрану тему з різних точок зору.

Метод навчальних кіл передбачає, що кожен учасник має певні знання та досвід, якими  може поділитися з іншими. Такий підхід до розвитку дорослих активно використовується скандинавськими країнами.

«Цікава ідея! – вирішили читачі бібліотеки-філії №4. – Треба спробувати зібрати зацікавлену спільноту».

Зустрілися. Порадилися. Обговорили  основні принципи зустрічей, їх періодичність та  теми, які хотіли б опрацювати в навчальних колах.

«Історичні постаті на тлі епохи» - тема не для одного кола знань.

Симон Петлюра привернув увагу всіх присутніх своєю неоднозначністю. Про нього написано багато статей, дослідниками видано чимало книг.

Але й суперечки навколо постаті Симона Петлюри не вщухають протягом багатьох десятиліть. Його особистість привертає до себе увагу сучасників та істориків. Одні факти спонукають до піднесення його імені з одного боку та паплюження з іншого. Проте, однозначно, ця людина надзвичайно цікава як реальна особистість.

Саме про Симона Петлюру говорили учасники кола знань. 

Два питання, які спонукали до змістовних  думок і обговорень. Коли вперше почули про Симона Петлюру? Який факт із його життя найбільше запам’ятався ? Кожен учасник ділиться думками не більше 3-х хвилин. Жвава вдалася розмова. Учасники ділилися цікавими фактами з  життя Симона Петлюри. Але різні джерела отримання інформації – різні й думки. Де міфи, а де реальність?

Спробуємо розібратися! Запрошуємо до нашого #Кола_знань, яке відбудеться 29 листопада.

«ПереФарбований Лис» у бібліотеці – філії №4

 

Подкаст про українську літературу  «ПереФарбований лис» від освітянки Валентини Мержиєвської та психологині Марії Діденко здобув немало прихильників. Розмови навколо текстів зі шкільної програми з української літератури допомагають не тільки тим, хто готується до ЗНО.  Проєкт цікавий всім, хто хоче більше дізнатися про класичні літературні твори.

Авторки проєкту на ньому не зупинилася. Вони  створили студію навкололітературних ігор "ПереФарбований Лис".

Валентина Мержиєвська, ініціаторка проєкту, який підтримує Український інститут книги, впевнена: ігрова форма дозволяє глибше досліджувати українську літературу, отримувати нові форми взаємодії з нею, шукати в уже знайомих зі школи творах нові сенси та підтримку.

 «Перегляд у дорослому віці свіжим поглядом на знайомі з дитинства повісті, оповідання допомагає переосмислити їх. І навіть, в дечому, себе. – Ділилася гостя думками із читачами бібліотеки. - Адже чимало творів, які входять до шкільної програми, лишають по собі гнітючий посмак або взагалі залишаються незрозумілими. І це не дивно, бо більшість творів зі шкільної програми були написані не для дітей чи підлітків, а для дорослих».

Авторки ідеї вважають, що ті твори, які читали або принаймні про які чули більшість українців, можуть стати підґрунтям для кращого розуміння себе і пошуку порозуміння в суспільстві.

Читачі бібліотеки обрали словесно-рольову гру за мотивами «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького.

Саме гра та любов до літератури, відкритість, щирість дозволила присутнім на грі пірнути з головою в сюжет книги, безпосередньо приміряти на себе роль персонажа, спробувати відчути його і, навіть, щось змінити у проживанні сюжету.

Із відгуків учасників гри:

«Це було пречудово: грали, перевтілювалися, спостерігали за подіями, уявляли, фантазували» (Олена Булига)

«Цікава зустріч. Нові ідеї. Радість спілкування. Позитивні емоції» (Ольга Зозуля)

Думаємо, далі буде…

А слухати подкаст можна на різних платформах соцмереж, зокрема, Youtube: https://youtu.be/SNB1QVJFQkI

Щоб наші нащадки виросли українцями.

 

У бібліотеку-філію №4 завітали четвертокласники на відверту розмову «Про важливе…»

Діти цього віку сприймають історичні сюжети як цікаві оповідки. Тому, використовуючи маленькі історії Сашка Дерманського, Оксани Мамчич, Ольги Купріян,  Марії Артеменко, Світлани  Богдан, відправилися  разом зі школярами у подорож минулим нашої країни.

 Разом із героями  книг дізналися про перших людей, що заселяли українські землі, про поселення давніх слов’ян, про князів та козаків. Льодовиковий період, грецькі колонії Причорномор"я, скіфи, сармати, велике переселення народів… Герої оповідок – діти. Вони живуть своїм дитячим життям, проживаючи всі події, усвідомлюючи їх та ніби переказуючи своїм одноліткам із ХХІ століття.

Кожна книга пропонує легке, пізнавальне, веселе знайомство з історичними поняттями і нагоду поговорити з дітьми про цікаві явища з історії України.

Як з’ясувалося після «подорожі»: «історія – це не нудно». «І все зрозуміло». Всього одна  книга може підштовхнути до того, щоб познайомитися з історією ближче. Врешті-решт усвідомити, що історія України можe бути для кожного з нас, дітей чи дорослих, цікавою й зрозумілою.

 Бажаючих дослідити нашу історію, дізнатися правду про історію рідної землі у бібліотеці побільшало. Ласкаво просимо!

Виявляється, історія може бути цікавою та вкрай важливою, навіть, якщо це було ще за динозаврів. Гарні та зрозумілі ілюстрації у книгах видавництва «Портал» зацікавили четверокласників.

Найбільше розмов було навколо книги Валентини Вздульської "Українські скарби».

«Скарби бувають дивними - як-от бивень мамонта чи прадавня мотика. Бувають втраченими чи й зовсім вигаданими, і навпаки, знайденими дивовижним чином», - розповідає письменниця-дослідниця. Вона зібрала цілу скриню історій про скарби, які пов'язані з Україною. Валентина Вздульська  ділиться з нами на сторінках своєї книги історіями про найдивовижніші знахідки, розповідає про археологів, подорожі й експедиції. Ще й попереджає юних читачів: «Обережно! Після прочитання книги може з’явитися потяг до розкопок».

 

«Мене приваблюють люди, що йдуть до своїх мрій, несуть в цей світ добро та відстоюють свої переконання» Ярина Каторож

  

           Зустріч із молодою талановитою письменницею Яриною Каторож подарувала чудові емоції, гарний настрій та неймовірну фентезійну атмосферу.

В філософському кафе бібліотеки-філії №4 зібралася молодь, щоб не тільки познайомитися із творчістю Ярини Каторож, але й взяти участь у обговоренні роману «Стожар». Формат спілкування традиційний: читання по колу вибраного уривку, пошук запитання для обговорення та саме спілкування. Модерувала зустріч Тетяна Троценко.

Письменниця поділилася таємницями, як створювалася трилогія «Палімпсест» та роман «Стожар» зокрема.

 «В усій трилогії є дві головні героїні Анна і Ханна. Вони різні і водночас в дечому схожі. Усе відбувається у вигаданому світі Циркути. Є панівний народ – белати, а є народ, який усіма можливими методами знищували, гнобили, вбивали мову  – патрійці».

Письменниця була приємно здивована форматом зустрічі та з цікавістю спостерігала за перебігом обговорення. Інколи ділилася думками, пояснювала, відповідала на запитання присутніх.

Фаворитами обговорення вибрали два запитання із одинадцяти: «Що не дає людині зламатися?» та «Краще йти в пітьму, але йти?»

Після активного обговорення, коли всі погоджувалися, а вже через хвилину-дві дискутували, Ярина Каторож зізналася.

«Моя улюблена цитата із роману Івана Багряного «Тигролови» настільки співзвучна з сьогоднішньою розмовою. «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи" - життєве кредо сильної людини.  Зараз я відчуваю,  що до Полтави приїхала не просто так. Зустрітися з однодумцями, які так відчувають мій роман – це щастя для письменника» .

«Узагалі, мене приваблюють люди, що йдуть до своїх мрій, несуть в цей світ добро та відстоюють свої переконання, незважаючи на проблеми й рутину».

Обговорення закінчилося, але запитань до гості збільшилося. Відверто ділилася думками Ярина Каторож про улюблених авторів і книги,  про музику, наше сьогодення, нові проєкти, про любов до читачів.

«Я мала щастя народитися вільною». Зустріч із Яриною Каторож.

 

У бібліотеці-філії №4 відбувся день письменника. До книгозбірні завітала львівська письменниця Ярина Каторож.

День, сповнений справді магічної атмосфери, щирих розмов, обговорень, фотосесій, автографів та святкового настрою.

Ярині Каторож був лише 21 рік, коли вона увірвалася на літературний Олімп зі своїм дебютним романом «Алхімія свободи». На престижному конкурсі «Коронація слова» він отримав відзнаку письменниць Дари Корній і Тали Владмирової «Українське сучасне фентезі».

 Зараз Ярині Каторож 29 років, а в її творчому доробку три романи і оповідання у кількох колективних збірках. Про те, як воно - бути відомою письменницею у такому молодому віці, про натхнення, хобі, відпочинок письменниця щиро  розповіла читачам книгозбірні.

«Все  почалося  з любові до казок, міфів і фантазування. Першу казку написала у дев’ятирічному віці, вона була дуже примітивна, але її опублікували у газеті».

У 2017 році вийшов роман-фентезі «Стожар», який був об’єднаний пізніше у трилогію «Палімпсест» разом із романами «Альянс» і «Батьківщина»

 «З особливим захопленням спостерігаєш за тим, як усі сюжетні лінії сходяться у фіналі. Мене завжди захоплювала така майстерність авторів. Ярині Каторож вдалося створити цілісний світ і історію у ньому».

Гостя розповідала про те, скільки реального насправді є в її фентезійних творах, як працювала над сюжетами, образами персонажів. На запитання читачів (їх було чимало) відповідала щиро, відверто, змістовно. Тільки на деякі – з усмішкою, легкою іронією, викликаючи і читачів на довірливу розмову. Кожен бажаючий отримав листівку з ілюстрацією авторки та автографом-побажанням Ярини Каторож. Адже гостя – талановита  художниця, яка, до речі, сама ілюструвала свої книги.

Із відгуків: «Приємно усвідомлювати ще одну штуку. Цю історію придумав не далекий закордонний письменник, а така близька наша з вами українка. І враховуючи два факти: яка крута книга і те, що авторка дуже молода, можна впевнено заявити, що нас у майбутньому чекає не один шедевр з під її пера.»