Як пояснити дітям, що таке гордість?

Найкраще через різницю між здоровою гордістю (самоповагою) та гординею (зарозумілістю). Здорова гордість- це радість за свої успіхи, знання своєї цінності та повага до себе. Така гордість додає впевненості, щоб навчатися нового і не здаватися. Інша гордість, як гординя, зарозумілість - це коли людина починає вихвалятися і ставити себе вище за інших. Це відштовхує друзів і заважає вчитися на помилках. Читання історій, де герої долають власну пиху або, навпаки, навчаються цінувати себе, радіти власним перемогам - це чудово. Справжня гордість мотивує ставати кращим, а не вимагає постійного схвалення від інших. Але важливо і не знецінити себе, навчитися поважати себе, поважаючи думки інших, кордони і досягнення своїх друзів.

Прості ідеї, які легко втілити вдома.

Натхнення, творчість, фантазія гуртківців арт-майстерні Лариса Гецелевич може розігратися так, що за дві години здивують і самі себе. Багато хто з вас знає, що брелоки для рюкзаків і сумок взагалі є сучасним трендом. А створення їх своїми руками - це можливість здивувати рідних, однокласників, особливо якщо у когось незабаром день народження. До того ж  -  це чудовий спосіб провести час, розслабитися і зануритися у творчу діяльність. 

Створити стильний брелок або підвіску для рюкзака власноруч - це чудовий спосіб підкреслити свою індивідуальність. Використовуйте підручні матеріали: залишки пряжі, шкіри, полімерну глину, бісер або яскраві стрічки. Це перетворить звичайний аксесуар на ексклюзивну деталь вашого образу.

З чого можна робити брелоки для сумки та з яких матеріалів, то окрема розмова.

А щоб додати своєму брелку індивідуальності та унікального стилю  юні дизайнери використали різнокольоровий фоаміран.

Працювати в арт-майстерні Лариси Леонідівни - це чудова нагода проявити свою креативність і створити щось красиве та унікальне. Спробуйте! і ви побачите, як це захопливе заняття може перетворитися на улюблене хобі. 

Як дізнатися більше про своїх предків і не загубити родинну історію?

       

    Нещодавно відбувся 15 -й Читацький клуб БФ “Бібліотечна країна”, учасницею обговорень у якому стала бібліотека-філія 4.

Обговорювали книгу «А тепер і спитати немає в кого» , яка вийшла друком у видавництві «Лабораторія».

Гостями онлайн-зустрічі були авторка книги  Анна Ніколаєва та дослідниця родинної історії Анастасія Шимчук. Разом розбиралися, як досліджувати свій родовід, працювати з архівами, сімейними історіями та навіть ДНК-дослідженнями.

Книгу «А тепер і спитати немає в кого» називають  практичним путівником у світ генеалогії. «Для когось генеалогічне дослідження - це детектив, для іншого - медитація або уроки історії. Єдине, що можу пообіцяти кожному, - ділилася думками Анна Ніколаєва,  - ви не нудьгуватимете».

Погодьтеся, можливо не всі й припускають, що старі фотографії завжди містять таємниці.  Але не можна й відкидати, що серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини обов’язково знайдеться щось цікаве чи незвичайне, раніше нерозказане. А зв’язки з далекими родичами чи близькими  втрачені? З чого розпочати дослідження свого роду, як шукати інформацію, аналізувати документи, працювати з архівами, фотографіями і ДНК-дослідженнями – про все це розповідає українська етнологиня Анна Ніколаєва у книзі «А тепер і спитати немає в кого» .

Упродовж зустрічі детально і водночас доступно авторка пояснила, як дізнатись більше про власну родину та зрозуміти себе. «Адже коріння відлунює в нас сильніше, ніж здається. Потрібно лиш встигнути запитати». Анна Ніколаєва  та Анастасія Шимчук поділилися безцінним власним досвідом, як досліджували історії власних родин.

Колеги з різних міст України долучалися до розмов, обмінювалися знаннями про дослідження родоводів, розповідали про емоційні й психологічні враження від знайденої інформації.

Цікаві історичні факти, безліч невигаданих життєвих історій, покрокова інструкція для вивчення свого родоводу та, навіть, як ставитися до сімейних таємниць – про все це у книзі Анни Ніколаєвої «А тепер і спитати немає в кого», яка тепер є у нашій книгозбірні.

Історія любовного трикутника чи глибокі сенси сьогодення.

 

   У бібліотеці-філії 4 відбулося квітнева зустріч учасників книжкового клубу “Я бачу, вас цікавлять книжки”. Для обговорення було обрано твір Віктора Домонтовича “Доктор Серафікус”.

Роман називають перлиною української інтелектуальної прози,  іронічним, філософським та модерністським.  Книголюби відзначають легкий стиль роману, але глибокий психологізм, називаючи книгу «романом-лабіринтом». Дискусії не було, але змістовне обговорення від “ще раз перечитую” до “мабуть, не моя книга” з літературознавчими розвідками   та заглибленням у найглибші відчуття й емоції героїв - це було дивовижно й неперевершено. Дві години спілкування промайнули миттю. До того ж, запропонована модераторкою інтелектуальна гра ще раз занурила читацьку спільноту в обговорення. Твір про дивакуватого професора Комаху, художника Корвина та харизматичну Вер, наче  історія любовного трикутника, а насправді, Віктор Домонтович, запрошує до розуміння  значно глибших сенсів. 

 Інколи аж не віриться, шо його тексти написані майже 100 років тому. Бо вони актуальні й сьогодні.

"Навіть коли здається, що все незворотно змінилося, треба вірити!" Валентина Дуван "Муха та Найда"

 

Пам'ятати минуле, не тяжіючи ним, і знаходити сили в природі й любові.

         Напередодні 40-ї річниці Чорнобильської трагедії у бібліотеці-філії №4 відбулася година спілкування «День, який перевернув життя»

Четвертокласники школи 44 знали про серйозну розмову, чули про Чорнобиль. Навіть поділилися історіями знайомих, які були ліквідаторами аварії чи відвідали чорнобильську зону з екскурсією.

Разом із школярами переглянули мультфільм "Місто-привід"  (п’ята серія мультфільмів «Книга-мандрівка. Україна»).

Розповідь про місто, де було перекреслене життя тисяч людей, і місто, яке дало шанс на життя рідкісним видам тварин, перетворившись на заповідник, стало імпульсом до змістовного спілкування.

Найбільше запитань було навколо «навіщо потрібна така небезпечна енергія», «чому не можна було повернутися додому». Тому спочатку звернулися до видання «Реактори не вибухають», яку автори рекомендують читати дітям з дорослими.

Навіть один добрий вчинок може змінити світ.

       У бібліотеці відбулися екологічні посиденьки за книгою Олени Скулатової «Сміттярики».

Зустріч з юними читачами  перетворилося на чарівну подію, де ожила казка.

Історія, де народжується любов до природи, та еко-гра  і весела мандрівка з героями книги надихнула юних читачів проявити свою кмітливість і зрозуміти одну важливу істину…

Разом із школярами ми довели, що затишна, добра історія для сімейного читання може перетворитися на гру-подорож у далекі світи.

Отже, далеко в космосі, серед мільярдів зірок, дрейфує маленький астероїд, який його єдиний мешканець називає «МійДім». Тут живе Тух - винахідливий чоловічок, який майструє, дбає про затишок і дизайн (!!!) власної оселі, свого довкілля та мріє зустріти справжнього друга. Його спокійне життя порушує тільки потік сміття, яке скидають на поверхню астероїда космічні кораблі з планети Земля.

Тух не здається. Він навчився давати друге життя викинутим речам, створюючи з них щось нове і корисне. Тут ми з юними екологами «зависли» надовго. Що цікаво -  всі знають про сортування сміття, але майже ніхто цього не робить. Хто ж винен?

 Разом подивилися мультфільм «Черепаха Ло та країна сміття». З’ясувалося, що все-таки багато чого залежить від нас самих.

Повернувшись до Туха, дні якого сповнені турбот і рутинної роботи, з’явилися нові запитання.  Несподівано на планету МійДім приземляється дивний гість.  Хто він? Припущень було багато, як і порад. Чи змінить життя Туха «той Хтось» назавжди? Чи навчимося ми бути відповідальними? Чи можемо змінити себе?

Захоплива історія Олени Скулатової про самотність, дружбу, відповідальність. А ще – про другий шанс  для людей, планет і речей.

Чути й перемагати рідною мовою.

         

    У бібліотеці відбулася година спілкування «»Таємниці рідної мови»

Разом із бібліотекарем третьокласники вирушили в загадкову подорож. Разом досліджували таємниці звуків, слів, речень. Адже без звуків не народиться жодне слово. Це перша таємниця. Спробували без звуків – не виходить.

Експериментували зі словами, вчилися їх відчувати, адже слова мають душу. Вчать нас любити, дружити, міркувати, говорити. І це третя  таємниця - сила Слова. Бо добре слово додає світла і сили. Тому його треба берегти.

Упродовж спілкування школярі гралися зі словами, складали речення та досліджували, як мова оживає, коли її шанують, люблять, поважають.

Переглядаючи фрагменти фільму про рідну мову, діти заглянули за завісу історії розвитку рідної мови. Дивувалися школярі, чому  букву «Ї» називають «свічечкою мови». То з легкої руки й слова відомого дитячого письменника Івана Малковича. Поет тринадцятій літері української абетки присвятив власну поезію. Саме рядок із його вірша «Напучування» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий.

Буква «ї» - це унікальність української мови. Тому її називають – знаком-оберегом нашої рідної мови.