Пізнати власну сутність.

         

    У бібліотеці-філії №4 відбулася червнева зустріч учасників книжкового клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки».

 «Двійник» португальського нобелівського лауреата Жузе Сарамаґу, обраний для обговорення, викликав змішані, але приголомшливі емоції. Взагалі твір характеризують як інтелектуальний шедевр, психологічний трилер та моторошну «екзистенційну притчу, після якої лячно дивитися у дзеркало».

Головний герой, Тертуліану Масіму Афонсу, звичайний викладач історії, людина замкнена, звикла до монотонності та самотності. Його життя тече повільно й передбачувано  аж поки випадковий перегляд фільму не руйнує цю стабільність. На екрані він бачить актора, який є його абсолютною копією : однакові риси обличчя, голос, жести. Уявили себе на місці героя?

Цікаво, що вже з перших хвилин зустрічі думки та й враження від прочитаного роману у присутніх були полярні, але інтригуючі. Від зізнання, що в житті має свого двійника до «я не хочу зустрітися з двійником»

Тертуліану також не може повернутися до покою. Пошук двійника стає нав'язливою ідеєю, що поступово знищує межу між реальністю та страхом. Чим ближче він підходить до істини, тим гострішим стає питання: хто з них справжній, а хто тінь?

Обговорення було змістовним і цікавим, бо постійно відкривалися нові вражаючі й дивовижні факти.  

Тертуліану Масіму Афонсу, як сказано в книжці, «не був ні сміливцем, ані боягузом». Власне кажучи, він узагалі ніякий. А от учасники клубу, все більше захоплюючись обговоренням, апелювали до відомих психологів і літературознавців, відкриваючи все нові й нові «Чому?» 

Жузе Сарамаґу - майстер опису моторошних події, та додаючи велику частку гумору та сарказму, підсилює роман різними емоціями. Тому присутнім сподобалися розмови головного героя з його власним «здоровим глуздом», які автор часто виносить як окремих героїв або голос розуму всередині свідомості.

Відсутність в романі класичної пунктуації (довгі речення без звичних діалогів) вимагає часу для адаптації, але це створює унікальну атмосферу потоку думок.

Книга настільки вражаюча, що за її мотивами режисер Дені Вільнєв зняв відомий трилер «Ворог» із Джейком Джилленголом у головній ролі. Шанувальники психологічних романів, які люблять багато думати під час читання та ставити під сумнів власну реальність, отримають задоволення і від перегляду фільму.

«Книга про життя, а війна – лише його частина» Катерина Флекман

           

 У бібліотеці-філії №4 відбулася зустріч із Катериною Флекман, яка завітала до Полтави з презентацією книги  "Вогонь запеклих не пече".

Це спільний проєкт підполковника ВМС України, лицаря ордена Богдана Хмельницького Андрія Смірнова і добре знаної нашим читачам поетки, журналістки, психологині й волонтерки Катерини Флекман.

Андрій – професійний військовий. Навчався своєї справи з п’ятнадцяти років. Із теплом розповідає про кадетство та курсантське братерство, яке через роки перетворилося на фронтове, бо з багатьма побратимами з університетських часів взаємодіють досі.

Андрій Смирнов – президент ветеранського мотоклубу Veterans MC Ukraine.

 Якщо спитати пересічних людей, що таке байкерський клуб, то відповіді будуть схожими: «брутальні хлопці в експресивному одязі, що ганяють на мотоциклах, порушуючи всі можливі закони.» Але це не про Андрія та його Клуб. Його побратими (саме так називають один одного одноклубники) або уже понад десять років служать у війську, або хтось долучився під час повномасштабного вторгнення. Всі вони мають досвід бойових дій. Досвід, який докорінно змінює уявлення про світ.

Саме про них книга «Вогонь запеклих не пече». Сімнадцять історій  Захисників, що повертають віру у майбутнє. Кожна розповідь – це розмова-інтерв’ю про життя, вибір, світло та силу кожного з них. Абсолютно різні запитання, але відповіді однаково щирі й відверті

Хлопці, обʼєднані фронтом і любовʼю до своєї країни. Мужні чоловіки, що мають залізних коней і знають все про справжню міць. Їм важко повертатися в цивільне життя, бо не всі друзі повернулися живими. Мотодвіж їх об’єднує.

 «Взагалі в нас у Клубі багато творчих людей. Є, хто пише пісні, є, хто вірші». Із цього народжується цікавий матеріал, такий собі неформальний літопис ветеранського життя. Ось чому Катерина Флекман на подивування урядової польської делегації щодо книг про війну відповіла «Наші книжки про життя, а війна – лише його частина»

Життя прекрасне своїми несподіванками.

         
    

        У бібліотеці відбулося літературне побачення з полтавською письменницею Світланою Фільчак, яка завітала до читачів із презентацією книги «Маленькі полтавські історії»

Гостя зустрічі, журналістка, медійниця, авторка радіопередач, культурна оглядачка та неймовірна оповідачка, полонила присутніх своєю щирістю й відвертістю.

Її твори добре знані полтавцям. Світлана Фільчак  публікувала їх на сторінці у фейсбуці. До речі, саме її шанувальники спонукали до випуску збірки.

 «Маленькі полтавські історії» - збірка новел Світлани Фільчак, які характеризують як історії «маленьких життєвих трагедій і радощів».

Книга розповідає про людей, чиї вчинки, доброта, сила і мудрість допомагають знайти опору в житті. Кожна оповідь - це частинка чийогось життя, де присутні і радощі, і смуток, і любов, і надія.

Новели написані живою й чуттєвою мовою. А герої «Маленьких полтавських історій» упізнавані, що здаються сусідами, родичами або знайомими.  

«Люблю читати оповідання Світлани Фільчак не те щоб заспокоїтися, а для душі.»

«Це оповідання, які зручно читати невеликими порціями.»

«Маю традицію. «Маленькі полтавські історії» читаю тільки заваривши духмяного чаю. Все це для душі й настрою.»

«Коли я хочу спокою, тепла, надії, дістаю з полички саме «Маленькі полтавські історії» Світлани Фільчак.»

«У її новелах відчувається м’який, ненав’язливий підтекст, надія та милосердя.»

«Маленькі полтавські історії наповнені описами запахів, звуків та відчуттів, що створює ефект присутності.»

Насправді талант Світлани Фільчак у вмінні бачити й відчувати глибину в простому, красу у щоденному, а життя як низку дивовижних епізодів, які варто розповісти.

Презентація «Маленьких полтавських історій»  Світлани Фільчак пройшла у поетично піднесеній атмосфері. Читацька аудиторія щиро й  зацікавлено зустріла  письменницю й побажала їй нових творчих злетів.

Читання новел авторкою, обговорення та автограф-сесія додали зустрічі затишної атмосфери.

 

 

Як пояснити дітям, що таке гордість?

Найкраще через різницю між здоровою гордістю (самоповагою) та гординею (зарозумілістю). Здорова гордість- це радість за свої успіхи, знання своєї цінності та повага до себе. Така гордість додає впевненості, щоб навчатися нового і не здаватися. Інша гордість, як гординя, зарозумілість - це коли людина починає вихвалятися і ставити себе вище за інших. Це відштовхує друзів і заважає вчитися на помилках. Читання історій, де герої долають власну пиху або, навпаки, навчаються цінувати себе, радіти власним перемогам - це чудово. Справжня гордість мотивує ставати кращим, а не вимагає постійного схвалення від інших. Але важливо і не знецінити себе, навчитися поважати себе, поважаючи думки інших, кордони і досягнення своїх друзів.

Прості ідеї, які легко втілити вдома.

Натхнення, творчість, фантазія гуртківців арт-майстерні Лариса Гецелевич може розігратися так, що за дві години здивують і самі себе. Багато хто з вас знає, що брелоки для рюкзаків і сумок взагалі є сучасним трендом. А створення їх своїми руками - це можливість здивувати рідних, однокласників, особливо якщо у когось незабаром день народження. До того ж  -  це чудовий спосіб провести час, розслабитися і зануритися у творчу діяльність. 

Створити стильний брелок або підвіску для рюкзака власноруч - це чудовий спосіб підкреслити свою індивідуальність. Використовуйте підручні матеріали: залишки пряжі, шкіри, полімерну глину, бісер або яскраві стрічки. Це перетворить звичайний аксесуар на ексклюзивну деталь вашого образу.

З чого можна робити брелоки для сумки та з яких матеріалів, то окрема розмова.

А щоб додати своєму брелку індивідуальності та унікального стилю  юні дизайнери використали різнокольоровий фоаміран.

Працювати в арт-майстерні Лариси Леонідівни - це чудова нагода проявити свою креативність і створити щось красиве та унікальне. Спробуйте! і ви побачите, як це захопливе заняття може перетворитися на улюблене хобі. 

Як дізнатися більше про своїх предків і не загубити родинну історію?

       

    Нещодавно відбувся 15 -й Читацький клуб БФ “Бібліотечна країна”, учасницею обговорень у якому стала бібліотека-філія 4.

Обговорювали книгу «А тепер і спитати немає в кого» , яка вийшла друком у видавництві «Лабораторія».

Гостями онлайн-зустрічі були авторка книги  Анна Ніколаєва та дослідниця родинної історії Анастасія Шимчук. Разом розбиралися, як досліджувати свій родовід, працювати з архівами, сімейними історіями та навіть ДНК-дослідженнями.

Книгу «А тепер і спитати немає в кого» називають  практичним путівником у світ генеалогії. «Для когось генеалогічне дослідження - це детектив, для іншого - медитація або уроки історії. Єдине, що можу пообіцяти кожному, - ділилася думками Анна Ніколаєва,  - ви не нудьгуватимете».

Погодьтеся, можливо не всі й припускають, що старі фотографії завжди містять таємниці.  Але не можна й відкидати, що серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини обов’язково знайдеться щось цікаве чи незвичайне, раніше нерозказане. А зв’язки з далекими родичами чи близькими  втрачені? З чого розпочати дослідження свого роду, як шукати інформацію, аналізувати документи, працювати з архівами, фотографіями і ДНК-дослідженнями – про все це розповідає українська етнологиня Анна Ніколаєва у книзі «А тепер і спитати немає в кого» .

Упродовж зустрічі детально і водночас доступно авторка пояснила, як дізнатись більше про власну родину та зрозуміти себе. «Адже коріння відлунює в нас сильніше, ніж здається. Потрібно лиш встигнути запитати». Анна Ніколаєва  та Анастасія Шимчук поділилися безцінним власним досвідом, як досліджували історії власних родин.

Колеги з різних міст України долучалися до розмов, обмінювалися знаннями про дослідження родоводів, розповідали про емоційні й психологічні враження від знайденої інформації.

Цікаві історичні факти, безліч невигаданих життєвих історій, покрокова інструкція для вивчення свого родоводу та, навіть, як ставитися до сімейних таємниць – про все це у книзі Анни Ніколаєвої «А тепер і спитати немає в кого», яка тепер є у нашій книгозбірні.

Історія любовного трикутника чи глибокі сенси сьогодення.

 

   У бібліотеці-філії 4 відбулося квітнева зустріч учасників книжкового клубу “Я бачу, вас цікавлять книжки”. Для обговорення було обрано твір Віктора Домонтовича “Доктор Серафікус”.

Роман називають перлиною української інтелектуальної прози,  іронічним, філософським та модерністським.  Книголюби відзначають легкий стиль роману, але глибокий психологізм, називаючи книгу «романом-лабіринтом». Дискусії не було, але змістовне обговорення від “ще раз перечитую” до “мабуть, не моя книга” з літературознавчими розвідками   та заглибленням у найглибші відчуття й емоції героїв - це було дивовижно й неперевершено. Дві години спілкування промайнули миттю. До того ж, запропонована модераторкою інтелектуальна гра ще раз занурила читацьку спільноту в обговорення. Твір про дивакуватого професора Комаху, художника Корвина та харизматичну Вер, наче  історія любовного трикутника, а насправді, Віктор Домонтович, запрошує до розуміння  значно глибших сенсів. 

 Інколи аж не віриться, шо його тексти написані майже 100 років тому. Бо вони актуальні й сьогодні.

"Навіть коли здається, що все незворотно змінилося, треба вірити!" Валентина Дуван "Муха та Найда"