Пам'ятати минуле, не тяжіючи ним, і знаходити сили в природі й любові.

         Напередодні 40-ї річниці Чорнобильської трагедії у бібліотеці-філії №4 відбулася година спілкування «День, який перевернув життя»

Четвертокласники школи 44 знали про серйозну розмову, чули про Чорнобиль. Навіть поділилися історіями знайомих, які були ліквідаторами аварії чи відвідали чорнобильську зону з екскурсією.

Разом із школярами переглянули мультфільм "Місто-привід"  (п’ята серія мультфільмів «Книга-мандрівка. Україна»).

Розповідь про місто, де було перекреслене життя тисяч людей, і місто, яке дало шанс на життя рідкісним видам тварин, перетворившись на заповідник, стало імпульсом до змістовного спілкування.

Найбільше запитань було навколо «навіщо потрібна така небезпечна енергія», «чому не можна було повернутися додому». Тому спочатку звернулися до видання «Реактори не вибухають», яку автори рекомендують читати дітям з дорослими.

Книга простою мовою розповідає про те, що сталось 26 квітня, про чорнобильську зону відчуження, про несправності на 4-му енергоблоці, про сумне минуле, але й обнадійливе майбутнє.

 Катерина Міхаліцина та Станіслав Дворницький доступно пояснюють дітям складну тему Чорнобиля. Аби ті, хто народився після аварії, теж усвідомлювали її наслідки.

 Історія Катерини Міхаліциної «Квіти біля четвертого» про прабабусю,  яка вимушена була покинути домівку на Поліссі через катастрофу, та її правнучку Стасю, допомогла розібратися з їхніми ж запитаннями.

Охоче до обговорення долучилися четвертокласники, які вже прочитали книгу. Серйозно пояснювали однокласникам за чим так сумує прабабуся, чому на квітучому Поліссі назавжди покинула свою хату. Чому боляче їй слухати, коли називають «чорнобилькою» та чому засушує квіти?

Чуттєва  історія Катерини Міхаліциної вирізняється особливою цінністю- висвітлює тему Чорнобильської катастрофи, травми «чорнобильців», зв'язок поколінь, що спонукає дітей до роздумів і теми пам’яті. Пам'ятати минуле, не тяжіючи ним, і знаходити сили в природі й любові.

 

Навіть один добрий вчинок може змінити світ.

      

       У бібліотеці відбулися екологічні посиденьки за книгою Олени Скулатової «Сміттярики».

Зустріч з юними читачами  перетворилося на чарівну подію, де ожила казка.

Історія, де народжується любов до природи, та еко-гра  і весела мандрівка з героями книги надихнула юних читачів проявити свою кмітливість і зрозуміти одну важливу істину…

Разом із школярами ми довели, що затишна, добра історія для сімейного читання може перетворитися на гру-подорож у далекі світи.

Отже, далеко в космосі, серед мільярдів зірок, дрейфує маленький астероїд, який його єдиний мешканець називає «МійДім». Тут живе Тух - винахідливий чоловічок, який майструє, дбає про затишок і дизайн (!!!) власної оселі, свого довкілля та мріє зустріти справжнього друга. Його спокійне життя порушує тільки потік сміття, яке скидають на поверхню астероїда космічні кораблі з планети Земля.

Тух не здається. Він навчився давати друге життя викинутим речам, створюючи з них щось нове і корисне. Тут ми з юними екологами «зависли» надовго. Що цікаво -  всі знають про сортування сміття, але майже ніхто цього не робить. Хто ж винен?

 Разом подивилися мультфільм «Черепаха Ло та країна сміття». З’ясувалося, що все-таки багато чого залежить від нас самих.

Повернувшись до Туха, дні якого сповнені турбот і рутинної роботи, з’явилися нові запитання.  Несподівано на планету МійДім приземляється дивний гість.  Хто він? Припущень було багато, як і порад. Чи змінить життя Туха «той Хтось» назавжди? Чи навчимося ми бути відповідальними? Чи можемо змінити себе?

Захоплива історія Олени Скулатової про самотність, дружбу, відповідальність. А ще – про другий шанс  для людей, планет і речей.

У книжці «Сміттярики» немає нудних повчань, але є чудові малюнки.

І є проста істина. Казка вчить дбайливо ставитися до довкілля, не смітити, допомагати іншим і пам’ятати, що навіть один добрий вчинок може змінити світ.

Чути й перемагати рідною мовою.

         

    У бібліотеці відбулася година спілкування «»Таємниці рідної мови»

Разом із бібліотекарем третьокласники вирушили в загадкову подорож. Разом досліджували таємниці звуків, слів, речень. Адже без звуків не народиться жодне слово. Це перша таємниця. Спробували без звуків – не виходить.

Експериментували зі словами, вчилися їх відчувати, адже слова мають душу. Вчать нас любити, дружити, міркувати, говорити. І це третя  таємниця - сила Слова. Бо добре слово додає світла і сили. Тому його треба берегти.

Упродовж спілкування школярі гралися зі словами, складали речення та досліджували, як мова оживає, коли її шанують, люблять, поважають.

Переглядаючи фрагменти фільму про рідну мову, діти заглянули за завісу історії розвитку рідної мови. Дивувалися школярі, чому  букву «Ї» називають «свічечкою мови». То з легкої руки й слова відомого дитячого письменника Івана Малковича. Поет тринадцятій літері української абетки присвятив власну поезію. Саме рядок із його вірша «Напучування» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий.

Буква «ї» - це унікальність української мови. Тому її називають – знаком-оберегом нашої рідної мови.

Зацікавила школярів  історія походження літери «ф». А от справжнім відкриттям для дітей була новина, що раніше буква «щ» мала хвостик не збоку, а посередині і називали її «шта».

А знаєте у чому сила м’якого знака? Бо вживаємо його лише після семи зубних приголосних, які зручно вкладаються в примовку «Де ти з’їси ці лини?» (д, т, з, с, ц, л, н).

І порада для батьків: хочете більше дізнатися про рідну мову – читайте книгу Ольги Дубчак «Чути українською». Авторка  легко, доступно та дотепно пояснює, як влаштована українська мова, які літери нашого алфавіту є справжніми вигнанцями, чому  буква «ї» - наше все, чому українська абетка майже досконала і як це може допомогти нам говорити і писати правильно.

 

Всі люди, як квіти, красиві і гарні.

  

       У бібліотеці відбулася година цікавих повідомлень «Мовою квітів». Третьокласники активно долучилися до розмови про улюблені квіти та їх символіку.

Бібліотекар запросила школярів у цікаву мандрівку таємниць і, навіть, пригод. Кожна квітка загадкова, сповнена таїн.

Ще в сиву давнину люди «мовою квітів» відзначали найважливіші події у житті. У Японії квіткові композиції спочатку створювались як прикраса для храмів, а згодом їх почали використовувати і в інтер’єрі житла.

Стародавні греки і римляни лавровими вінками нагороджували видатних учених, акторів, спортсменів. Вінки, квіти були улюбленою прикрасою і у дівчат слов’янських народів.

Зі смаком створений букет – це справжня гармонія барв, ліній, форм.

Штучний інтелект стверджує, що «мова квітів допомагає дітям краще розуміти природу та вчитися виражати свої почуття через подарунки».

Чудовим сюрпризом  може стати квітка, створена власними руками. А якщо додати цікаві факти про квітку, то подарунок буде не тільки прекрасним, а унікальним.

Наприклад: соняшник означає радість, сонце, відданість.

 Ромашка - ніжність, скромність і любов. Рожева троянда мовою квітів означає  дружбу та ніжність. Голубоока волошка - щирість, лагідність. А півонія та мальва, як сестри, означають  віру, надію, здоров'я.

         Сюрпризом для дітей став майстер – клас по виготовленню ромашки. Діти охоче взялися до роботи. Крок за кроком, додаючи власну фантазію, школярі вирізали, клеїли, домальовували та мріли про те, що обов’язково здивують своїх рідних і подарунками, і цікавими фактами із життя квітів.

Всі люди, як квіти, красиві і гарні.

Є милі, як діти, є навіть вульгарні.

Є люди-троянди, що горді й пахучі,

Високі і пишні, та дуже колючі.

Є люди, що радість несуть всім довкола.

Вони непомітні, як та матіола.

Є люди-ромашки, душа у них ніжна,

Відкрита і чиста, та інколи грішна.

Ще люди-нарциси цвітуть лиш для себе.

Важливі для них тільки власні потреби.

Є хитрі й підступні, як змії умілі,

А зверху такі, як конвалії білі.

Є люди-тюльпани, яскраві натури,

А є бур'яни, ті, що завжди похмурі.

Всі люди, як квіти, хоч як не крути.

Задумайся тільки, яка ж квітка ти?

Продовжую читати, бо люблю прозу Сергія Осоки

"Коротка проза - це моя слабкість. Історії, ніби розрізнені, але пов'язані водночас. Про короткий епізод, довжиною в день, годину або про ціле життя. Історії найбільше про дитинство, трохи про юність і зовсім трохи про дорослість. Вони такі щемкі, тужливі, сумовиті але в них багато світла, наскрізного бачення серцевини тих подій, які описуються.

 Це не оповідки до ранкової кави, ні. Це розповіді, які витягнуть із вашого нутра власні спогади про дитинство, сільський побут, якщо він був вам знайомий, про диваків, про давні обрАзи, про щось таке, що хотілося забути, а воно гад не забувається, про щось таке, що хочеться запам'ятати, а воно вислизнуло, здиміло.

 Описи сільського побуту, природи такі чудернацько-прекрасні. Ніякої романтизації але ж і краса неймовірна. Запахи, звуки, відчуття - стовідсотковий ефект присутності.

 Це одна з тих книг, які можна перечитувати, відкривши навмання будь яку сторінку. Шануймося і читаймо". Із відгука у фейсбуці:  #таня_пише #таня_читає

«Книги Раїси Плотникової для тих, хто шукає не лише емоцій, а й роздумів».

      

       У бібліотеці відбулася зустріч із письменницею Раїсою Плотниковою, яка завітала до читачів із презентацією книг - новинок «Мачуха NORGE» та «Двадцять один день одиночки».

Кожна зустріч із талановитою лубенською письменницею наповнена емоціями, інтригами, таємницями. Цей день не був виключенням.

 Чи замислювались ви скільки таємниць приховано серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини? І як багато історій досі залишаються нерозказаними, а зв’язки із далекими близькими - втраченими?

Неймовірно цінний текст, який народився завдяки зустрічі двох жінок різних поколінь - письменниці та пані Ельвіри, без спогадів якої не було б цього роману "Мачуха NORGE"  . Власне закулісся створення твору стало частиною самої книги.

Чи сильно відрізнялися людські долі, понівечені режимом Сталіна та Гітлера? Ті, хто пережив Голодомор, але навіть не встиг прожити свою босоногу юність, опинилися в ешелонах на примусові роботи до Третього рейху. Роман "Мачуха NORGE" привідкриває маловідомі сторінки історії про долю українських остарбайтерів у окупованій нацистами Норвегії, які по завершенню війни поверталися додому через фільтраційні табори в справжнє радянське пекло.

Відчути радість свята.

       

     Етнографічні посиденьки «Світле свято Великодня», які відбулися у бібліотеці-філії №4,  створили атмосферу радості, добра і тепла, пов’язану зі святом Воскресіння Христового. Юні майстрині попрацювали творчо й натхненно. Робота клопітка, але задоволення отримали всі. 

Плюс ще одна ідея великоднього декору у власну скарбничку.

«А Ви до нас приїдете ще?» Літературне побачення із дитячою письменницею.

  

 У бібліотеці юні читачі та мами-бабусі-вчителі зібралися на зустріч із дитячою письменницею Катериною Єгорушкіною, щоб відчути «казкотерапію в дії».

Авторка 18 книжок, які здобули низку нагород і побачили світ у 4 країнах,  переконана, що казки можуть не тільки розважати, а й мати терапевтичну дію. До того ж як на дітей, так і на дорослих.

Катерина Єгорушкіна, казкотерапевтка з понад п'ятнадцятирічним досвідом, знайома мамам за книгами із серії книжок «Казкотерапія»

Гостя розповідала про свої книги, історії їх створення та допомогу її дітей у «народженні» цих історій.

Герої «Пригоди Хоробриків із Горішкових Плавнів» та «історії їх друзів» - звірята. Вони такі не схожі одне на одного, мають різні звички, потреби, страхи, поведінку. Однак це не заважає їм дружити й через дружбу пізнавати себе та тих, кого вони люблять. Сміливі й сором’язливі, надчутливі й трохи дивакуваті, інколи такі незрозумілі герої вчать дітей  розпізнавати власні емоції, аналізувати, вміти сказати вчасно «стоп» чи попросити вибачення.