Вогонь слова, який не згасає.

У бібліотеці-філії №4 зібралися книголюби читацького клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки», щоб поговорити про творчість Олени Пчілки, про її оповідання зокрема.

Майстерність Олени Пчілки - в умінні передати глибокий психологічний або філософський зміст на кількох сторінках. Ідеальний формат для сучасного темпу життя, дозволяє прочитати твір за один раз (наприклад, у транспорті).

Талант письменниці у тому, що вона приділяє особливу увагу кожному слову, навіть дозволяє собі створювати нові. З легкої руки Олени Пчілки в українській мові прижилися слова "мистецтво", "переможець", "променистий", "палкий", "нестяма»…

Цього разу кожен учасник зустрічі був модератором, адже обговорювали оповідання української письменниці вибрані «наосліп»: «Соловйовий спів», «Біла кицька», «Чад», «Артишоки», «Маскарад», «Забавний вечір».

Що  відчули книголюби?

«Для письменниці важливіше відтворити нюанси психологічного стану героя. До прикладу, в іронічній розповіді «Біла кицька» переживання, психологічний стан розвивається як процес, суперечливий і неоднозначний. Коли читаєш, відчуваєш думки й емоції, усвідомлені й підсвідомі бажання, картини уяви, асоціації. Яскравий приклад - душевний стан пана Миколи».

“Забавний вечір”- це справжня різдвяна історія з чудовим кінцем, яка переростає в соціально-психологічну оповідь. Байдужим не залишить читача до останньої сторінки».

«Соловйовий спів» Олени Пчілки - психологічне оповідання з елементами детективу, в основу сюжету якого покладено дійсну подію, про яку розповів авторці київський слідчий».

 В оповіданні «Артишоки» письменниця звертає увагу читача на жалюгідне прагнення  героїв лише до матеріального блага у світі, де навіть любов стала предметом торгів».

Кажуть, що зорі, які згасли, світять нам ще мільйони років. Люди ж, спалахнувши на життєвому небосхилі, згасають назавжди. Та є між нас ті, що принісши у світ власну енергетику, силу віри, безсмертя ідей, віддавши все на благо інших, не згасають, а сяють вічно. Слово Олени Пчілки надихає

Хочу, щоб ці історії були почутими...

     

        У бібліотеці-філії №4 відбулася творча зустріч із письменницею, поеткою, журналісткою Катериною Єгорушкіною, яка завітала до книгозбірні з презентацією книги «»І тоді наш дім став кораблем»

«Це літературні репортажі, есеї, щоденникові записи, в яких звучать голоси сотень українців: дітей і дорослих, цивільних і військових. Для цієї книги я записувала свідчення і у прифронтових містах, і в гуртожитках для біженців за кордоном. Опрацьовувала тисячі сторінок розшифрованих розмов, з яких обирала найцінніше. Осмислювала й шукала такі форми, в яких ці історії будуть почутими.

Це книжка про збирання з уламків цілісної картини пам’яті. Про любов, яка дає сили пам‘ятати. І про емоційний спадок, який ми передаємо наступним поколінням».

Унікальний тандем був сьогодні на зустрічі: красиві й розумні, ерудовані й щирі Катерина Єгорушкіна та модератор зустрічі Тетяна Петренко. Запитання – відповідь. Розгорнуті. Відверті. Ніби свідчення сотень українців з різних куточків країни звучали у залі, відлунювалися у серцях присутніх, у поглядах, у відгуках.

Авторка у книзі порушує актуальні теми дому, втрати, батьківства, ідентичності. Особливий наголос - на голосах дітей і підлітків.

Книга  Катерини Єгорушкіної «І тоді мій дім став кораблем» є важливою для кожного, хто хоче зрозуміти себе, свою країну та те, як народжується емоційна пам’ять нації.

Гостя як психолог пояснювала присутнім на зустрічі, що її книга - це «спроба зібрати докупи те, що розпалося під впливом війни. У роботі з травмою є важливе правило: досвід потребує імені, голосу та структури, бо те, що не названо і не інтегровано, повертається симптомом. Це не просто розповіді, а робота з травмою, з історичними й особистими заборонами на відчуття, слова, безпеку»

Звичайно ж, письменниця ділилася своїми планами на майбутнє, відповідала на запитання, яких, до речі, більше було по закінченні спілкування. Кожен хотів не тільки подякувати Катерині Єгорушкіній, але й підкреслити, що її книга «потрібна й важлива», «це боляче, але без цього швидко все забувається»

Як побачити доброту у звичайному?

       

 У бібліотеці відбулася зустріч юних читачів із Валентиною Дуван, дитячою письменницею та ілюстраторкою, яка завітала до Полтави із презентацією дивовижної книги «Муха та Найда».

Це зворушлива історія двох безпритульних собак заснована на реальних подіях, свідком яких стала сама авторка.

Валентина Дуван особисто знайома з прототипами головних героїнь і читачі мали нагоду побачити фото справжніх Мухи та Найди. До речі, головних героїв  можна «вичислити з обкладинки», а створила ілюстрації до книги сама письменниця.

Заволодіти увагою першокласників дитячій письменниці вдалося з першої хвилини. Цікава оповідачка ділилася думками про турботу саме таких «Мух та Найд», запрошуючи до розмови дітлахів. Між іншим, у багатьох школярів знайшлася своя історія про кошенят і цуценят, яких вони разом із батьками зігріли своєю небайдужістю.

Говорили з дітьми про співчуття, адже книга показує світ та різні події, що в ньому відбуваються, очима двох безпритульних тварин.

Щемлива історія Мухи та Найди далеко не поодинока. Безпритульні тварини, які виживають на вулицях міст, покладаючись на випадковості та людську доброту, - не рідкість.

Видання не лише зачіпає серця, а й порушує важливі соціальні питання, спонукаючи і дітей, і дорослих до співчуття та відповідальності.

Одним з найбільших плюсів цієї книги є неймовірно яскраві та цікаві ілюстрації. Кожен малюнок додає атмосферності та глибини до тексту, допомагаючи дітям краще зрозуміти те, про що йдеться у книзі. Ілюстрації не просто декорують сторінки, вони оживляють історію, допомагають малечі поринути у світ розповіді, де кожна деталь має своє значення.

Оригінальні образи героїв, їхні емоції, пластика та рухи, пози – саме це вдалося Валентині Дуван особливо гарно. Створені письменницею та художницею образи гарно поєднуються із розповіддю. Кожен із героїв – особистість небанальна, подекуди - непередбачувана. Та всі вони показані з такою доброзичливістю та людяністю, яка притаманна лише тим дитячим книжкам, що їх, прочитавши в дитинстві, ми пам’ятаємо усе життя.

 

У вінок Кобзареві.

         У бібліотеці, у день народження Тараса Григоровича Шевченка, відбулися Шевченківські читання.

Четвертокласники готувалися до зустрічі серйозно. Та зовсім не здогадувалися, що їх чекає літературна гра «Стоп! Далі розказую я…»

Залюбки, навіть з азартом, діти включилися у гру. Уважно слухаючи розповідь про життя Тараса Григоровича,  кожен мав право зупинити оповідь і продовжити далі. Як з’ясувалося, школярі біографію Кобзаря знають добре. Навіть більше. Вони не обмежилися тільки читанням підручників. Деякі цікаві факти та власні думки юних шевченкознавців здивували і дорослих. Говорили про Тараса Григоровича серйозно й по-сучасному. 

«Хочу розповісти про суперздібності Тараса  Шевченка, які допомогли йому стати зіркою за життя»

«Тарас Шевченко був надзвичайно харизматичною особистістю, і просто не міг не стати суперпопулярною людиною. Розповідають, що Тарас Григорович завжди був на позитиві, легко підтримував розмови, любив жартувати»

« Шевченко мав унікальні здібності художника. Він вміло малював ікони,  пейзажі,  портрети. Саме цим здивував навіть відомих художників. Саме тому й вирішили викупити його з кріпацтва».

«Малюючи портрети на замовлення та ілюстрації, Тарас Григорович починає  добре заробляти. Багато працює і стає успішним, затребуваним художником. Так би про нього говорили зараз. Хоча, зрозуміло, йому було нелегко. Він багато працював».

«Геніальним був Шевченко не тільки як художник. Між світськими прийомами та роботою художника Тарас Григорович писав ві́рші.»

«Він ні на мить не забуває про своє коріння і про ту несправедливість, яка панує на його батьківщині. Шевченко не записався в лави підлабузників російського царя. Для нього правда була понад усе».

«Раніше поезії Шевченка забороняли читати, а тепер Тарас Григорович мегапопулярний не тільки в Україні, а й за кордоном».

Поезії читали школярі залюбки, наче квіти вплітали у вінок Кобзареві. Декламували вірші артистично, з відповідною інтонацією, відтворюючи думки, почуття поета.

Звучали вірші про Україну, про природу, про весну, про надії й сподівання. Знову поверталися до біографії Кобзарая, говорили про заборону «писати й малювати», про його любов до України, яку він оспівував у своїх поезіях.

Від глибоко емоційних романів до вишукано моторошних історій.

    

     У бібліотеці нещодавно відбувся День нової книги, де було презентовано книголюбам більше 200 новинок, подарованих читачами книгозбірні. Серед лідерів – дарувальників - Олена Піскова, Марійка Бовкун і Оля Волох. Взагалі до акції «Подаруй-цікаве»

Упродовж дня читачі знайомилися з новинками книгозбірні, новими іменами, відкривали для себе жанри та унікальні книги нон-фікшн.

Подаровані книги представлені були від розкішних трилерів Сари Пірс, Тесс Геррітсен, Голлі Джексон до дебютних захоплюючих романів М.Л.Ріо чи Дельфін де Віган.

Читачі залюбки ділилися враженнями про романи вже знаних ними авторів, обмінювалися думками, навіть сперечалися. Але ж «на колір і смак товариш не всяк». Найбільше розмов навколо психологічних трилерів, які  викликають різні емоції. У когось одночасно жах і співчуття, в інших – «зашкалює» адреналін (і це захоплює), наче сам стаєш учасником психологічної гри.

Для багатьох книголюбів  новинки вже відомих авторів були приємним здивуванням, для інших – відкриттям.

Романи Шарі Лоу, Дженні Хан, Марі Бенедикт, Джо Гілл, Волтер Тевіс, Еліз Тайтл – це глибокі й багатошарові історії любові, дружби, одержимості, розчарувань з обов’язковими інтригами.

Своїх прихильників знайшли романи Ліз Томфорд, історії якої миттєво підкорюють серця читачів «любовними трикутниками». А дотепні діалоги, іронія й гумор робить кожен її роман незабутнім.

Унікальний дарунок для книголюбів - чотири книги циклу «Служниця» від авторки вже знаного захоплюючого психологічного трилера  «Ніколи не бреши»  Фріди Мак-Фадден. Її книги завжди заманюють читача у світ інтриг, таємниць і зрад.

Українська література була представлена  новинками, але маловідомими творами, класиків Івана Франка, Ганни Журби, Ольги Кобилянської, Валер’яна Підмогильного, Володимира Винниченка.

На переглядах літератури  – романи-новинки улюблених авторів Світлани Талан, Артема Чеха, Наталії Дурунди, Андрія Кокотюхи, Павла Дерев’янка, Макса Кідрука та Ілларіона Павлюка.

Із задоволенням були представлені читачам нові імена українських авторів та їх новинки: Артур Дронь, Галина Петросаняк, Ігор Роп’яник.

Мова об’єднує, зцілює та робить нас непереможними.

    Наша бібліотека напередодні Міжнародного дня рідної мови стала онлайн-простором для зустрічі восьмикласників школи 19 та Ізюмського ліцею №10 із Юлією Сердюченко, уповноваженою особою Донецького національного медичного університету із захисту державної мови.

Онлайн-зустріч  «День рідної мови кожен день » відбулася у День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Зібралися, щоб нагадати всім, що можливо, не було б трагічних подій ні 2014 року, ні повномасштабної війни, якби не забули мудрі слова: «Без окремої мови нема самостійного народу»

Можливо, тому русня й вирішила: немає мови, немає народу, отже земля родюча й багата буде їхньою. Це припущення, але ж «якби мова не мала значення, її не намагалися б заборонити чи знищити скільки років» (Василь Стус)

Юлія Сердюченко до цього часу говорить про рідний Краматорськ, як домівку, підтримує зв’язки з учнями, друзями, знайомими. Залюблена з дитинства в українську мову, а тепер її неперевершений знавець, гостя зустрічі активно розвіює міфи про Донеччину, захищає рідний край, її українську історію й культуру. «Таких, як я, на Донеччині багато. Руйнуємо міфи на своїх прикладах, за якими не можна ототожнювати всіх, - ділилася думками Юля Сердюченко, відповідаючи на запитання школярів.

Гостя розповідала про себе, про вибір професії (українська філологія), про перебування в окупованому Краматорську, про любов до української культури, літератури.

Не можна було не згадати імена Василя Стуса, Олекси Тихого, Володимира Сосюри, Миколи Леонтовича, Олекси Стороженка, долі яких пов’язані з донецьким краєм.

Цікаво й змістовно говорила Юлія Сергіївна з присутніми, щиро підтримувала розмову.

Вікторина «Слова та вислови Донеччини» додала спілкуванню не тільки знань, але й  азарту, позитиву. Як з’ясувалося, говірка донецького краю схожа з полтавською й харківською.

Із відгуків:

«Нашу зустріч об’єднав Міжнародний день рідної мови»

«Мені було так цікаво. Тільки мало» «Уявляєте, Юлія Сергіївна знає свій рід до 18 століття? Треба дослідити свій»

   

 

 

       

 

Про красу та багатство рідної мови.

         

    У бібліотеці-філії №4 напередодні Міжнародного дня рідної мови відбулася літературна година «Залюблені у рідну мову». Вже за традицією четвертокласники школи 44 вирішили здійснити літературний десант до книгозбірні: і книги взяти, і у мовні ігри  зіграти.

Всі дружно перевіряли знання (це ж чудово хоч на хвилинку стати вчителем!). Разом досліджували вимову рідного краю, насолоджувалися фразеологізмами, бавилися з синонімами-антонімами.

Загадки-відгадки, шаради, головоломки та гуморески додали зустрічі неймовірну атмосферу поєднання відпочинку та свята.

Не обійшлося, як завжди, без нових знань. Дайджест «Цікаві факти про українську мову» залюбки доповнювали школярі.

Насмішила всіх гра «Зменшувальні слова». Адже творити щось нове, до того ж, ще й власне – це було цікаво. Без перебільшення.

 До речі, надавати усім словам зменшувально-пестливу форму – це мабуть не тільки особливість мови, а й особливість нашого народу. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там, навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно

Конкурс юних дикторів додав зустрічі унікальності, бо все, що вперше –неповторне й особливе.

Насамкінець, діти, доповнюючи один одного, розказали «Матусин заповіт» відомої української поетки Марії  Хоросницької.

Раз казала мені мати:

«Можеш мов багато знати,

Кожну мову шанувати,

Та одну із мов усіх

Щоб у серці ти зберіг».

В серці ніжну і погідну

Збережу я мову рідну!

Всього шість строчок, а як зворушливо. Це те, що треба  знати й тримати у серці кожному. І дорослим, і дітям. Вірш виховує любов до рідної мови, закликаючи знати багато мов, але одну (рідну) завжди берегти у серці.