Не втратити свою стежку в майбутньому. Онлайн-зустріч з Ганною Кревською.

   

 17 травня 2022 року бібліотека-філіал №4 організувала онлайн-зустріч із лубенською письменницею, журналісткою, любителькою старовини, як називає себе Ганна Кревська.

Письменницькі таємниці відкривалися поступово: від Марини Кононенко, справжнього імені гості, до псевдоніму… Хобі, вподобання, мгарські сливи… Про історію роду, етнографію, проблеми вибору у житті, про любов, про героїв книг і їх прототипи.

Харизма гості онлайн-зустрічі відчувалася на відстані. А ще щирість та відвертість, бажання поділитися думками, спогадами, дослідженнями.

Історичний роман «Монастирські сливи» - п’ята книга Ганни Кревської. Події розгортаються у селі Мгар на початку XX століття.

«Мої 2 бабусі, які мене винянчили, пережили голод. І про голодомор, і про розкуркулення я дізналася значно раніше, ніж пішла до школи. З часом, коли я стала журналісткою, краєзнавці цього села мені подали особисто спогади очевидців, які виросли, вижили після того страшного періоду. Але частину історії пошукових історичних матеріалів я нашукувала сама».

На онлайн-зустрічі з читачами Ганна Кревська продемонструвала старовинні фото, розповідаючи цікаві історії. Наприклад, унікальний кадр церкви. Його дістали з вогню, коли сім’я зі Мгару спалювала непотріб.

Хто читав  “Монастирські сливи”, які минулого року здобули визнання на конкурсі “Краща книга Полтавщини”, вже чекали продовження історії. Так от  повість “Коржики” та “Бабусине намисто”, які увійшли до нової збірки  – то їх продовження.

Новинка Ганни Кревської “Прядиво роду”, як пояснила гостя, - це повість і 22 оповідання. «Усі герої  – не вигадані. Незабаром книга буде у нашій бібліотеці.

“…Родове прядиво – складне та заплутане, немає в ньому правих та винуватих, а є люди з їхніми радощами та печалями, буднями і празниками. Торкни край рідного спадку, де за один бік нитку життя тримають мертві, а за інший – живі. Знайди, відчуй, як бринить, намотуючись на мотовило, твоє життя”, – так коментує своє нове творіння Ганна Кревська.

Щемно-зворушливі спогади, якими  поділилася письменниця на онлайн-зустріч, пробуджують бажання віднайти власне родове коріння, щоб відчути його міць, напоїти себе вірою й силою... 

Читаємо своє, рідне. "Люди котрі читають книжки про своє минуле – ніколи не втратять свою стежку в майбутньому." Запис зустрічі можна подивитися за посиланням https://www.facebook.com/modernUkrainianBooks/

 

 

Знай наших! Вчитись нам є у кого!

 

Бібліотека-філіал №4 із радістю презентує книги Юрія Журавля, відомого в Україні музиканта, художника, аніматора, громадського діяча, добре знаного за книгою «Мазепа. Крок до правди».
          В 2016 році Юрій Журавель у  передмові до книги «Битви за рідну землю» написав: «Якщо ми терміново не візьмемося за виховання наших дітей, цим буде займатися хапкий сусід, перетворюючи їх на яничарів».

«Ми незалежні й самостійні. Життя кожного нашого героя безцінне. Треба вчитись жити і перемагати, перемагати і жити. А вчитись нам є у кого». Ми нащадки вправних воїнів, талановитих полководців, лицарів і героїв.

Пам'ятати великі перемоги наших предків - святий обов'язок кожного з нас. Та цього замало. Ми повинні передати свої знання нашим дітям і внукам. Знання про ті великі перемоги минулого несуть в собі ключі до розуміння того, як потрібно будувати наше майбутнє.

 

Книга "Знай наших!" - це  унікальна історія України в малюнках і біографіях. Художник Юрій Журавель створив  першу українську патріотичну розмальовку разом із якою ви і ваші діти можете  не лише вправлятись в мистецтві колорування, а й вивчати українську історію, видатних українських діячів.

Кожна історія розкриває життєвий портрет  сміливих полководців, яскравих митців, письменників, художників, політичних, громадських діячів та їх особливе місце і значення в історії нашого народу. Книга про величні перемоги та звитяги українського війська від Святослава Хороброго до комбатів АТО.

Ми мусимо допомогти здійснитися мрії Юрія Журавля.
«щоб кожен хлопчисько, який гортатиме ці сторінки, з головою поринув у час і простір славетних битв, уявив себе героєм-захисником, відчув своєю рукою вагу меча Святослава Хороброго, приміряв обладунки Князя Острозького, поцілив у ворога галицьким арбалетом чи базукою кіборга, махнув козацькою шаблюкою і чимдуж крикнув переможне: "Слава!" Тільки з однією поправкою: до проєкту «Знай наших» можуть долучитися і дівчиська. Чекаємо!

Книги Юрія Журавля «Знай наших» та «Битви за землю рідну» подарували Артем Коломієць та Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара.  

Символ добра і благополуччя власними руками!

 

Атмосфера та настрій учасників майстерні «Весела галявина» з самого початку був налаштований на серйозний лад. Адже всі очікували майстер – клас із виготовлення ляльки-мотанки.

Створення української народної ляльки власними руками, яку вважають родинним оберегом, перетворилося на захопливе заняття для дітей і дорослих. Всі прониклись одним бажанням – створити унікальний оберіг для дому чи сувенір рідним, друзям.

Хоча перші такі ляльки виготовляли ще 5 тисяч років тому, та не так то просто зробити фігурку людини, як правило дитячу чи жіночу, зі шматків тканини.

 «По-перше, -  розповідала майстриня Наталія Діда, -  справжня мотанка  без використання швів. Майстри, виготовляючи ляльки, намотують або закутують тканиною, а для кріплення використовують стрічки та нитки, якими просто обмотують деталі та фіксують їх вузликами.»

Цікаво було спостерігати за руками дітей та їх емоціями. Завдання  не з легких.

З невеличкого клаптика тканини треба було сформувати голову, вкладаючи в середину кульку з вати.  І щоб була кругленька, гарненька – це не так просто. Але настирливо  та вперто діти рухалися крок за кроком. Уважно спостерігаючи за майстринею, як вона вправно тулуб з’єднувала з головою  нитками. Це вже потім Софійка ділилася досвідом з мамою: «Потрібно  туго обмотувати нитками, розправляти спіднички, тоді лялька  вийде гарною.»  

Спочатку всі ляльки у дітей були схожими між собою. А вже потім діти із задоволенням прикрашали одяг. Тут фантазії були вже  авторські.

Тата й мами не тільки допомагали дітям справитися з обмотуванням ляльок, але й згадували, охоче ділилися знаннями про  народні іграшки.

«Лялька-мотанка могла навіть керувати погодою. Наприклад, щоби прикликати дощ, жінки нашвидкуруч робили мотанку та вкладали в неї своє бажання»

«Ще лікували від хвороб, - підхопила розмову бабуся Арінки. - Матері замотували у ляльку цілющі трави і давали гратися нею дітям. Згодом мотанку спалювали. Разом із нею зникали дитячі недуги».

«Матері, залишаючи своїх діток, замотували в лялечку фрукти або шматочок хліба, підвішували її над колискою. Це була і забавка, і їжа для дитини.»

Під час створення такої української іграшки важлива кожна дрібниця. Та найголовніше – майстрині передавали ляльці свій настрій, думки та енергію. Важливо, що ляльку-оберіг створювали відразу цілком, тобто майстрині не дозволялося відволікатися та переривати творчий процес.

За повір'ям, саме лялька-мотанка берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил. Миру всім та міцного здоров’я!

 

Дружба не вимірюється часом!

 

 Веселий сміх, радісний гомін хлопчиків та дівчат, щирі теплі обійми – так у бібліотеці-філіалі №4 починається кожна зустріч студійців, гуртківців, любителів книг, пригод. Їх уже відбулося 32! Зустрічі, майстер-класи, цікаві розмови, дебати, спогади, мрії! Це яскраві аплікації, унікальні постановки, барвисті малюнки!  Це відвертість, рішучість, впевненість, взаєморозуміння, підтримка! Це дружба!

Маленький ювілей вирішили відсвяткувати дружною родиною, яка впевнено «пустила коріння» у нашій  книгозбірні. З кожним днем успіхами дітей зміцнюється стовбур нашого Дерева життя, вкривається його верховіття здійсненими дитячими мріями.

Діти й дорослі, майстрині й порадниці з надійною підтримкою й опікою ГО Полтавська філія Суспільної служби України  продовжують розширювати коло друзів, вчитися й навчати інших, збагачувати себе знаннями й ділитися ними з однолітками.

Сьогодні завдання було одне на всіх: дерево життя малювали і діти, і батьки, і майстрині.  

Ви ж знаєте, якщо дітям дати в руки пензлики, кольорові олівці, фломастери - їх фантазіям не буде меж. А ще плюс досвід майстринь! Та плюс розсудливість батьків!

От тільки дивна річ.  Як би хлопчики та дівчата не назвали своє дерево життя – «Веселкове дерево дружби й миру» чи «Веселковий хор», чи «Веселкове дерево» - спільного на малюнках виявилося дуже багато. Барвисті відтінки відбитків дитячих долоньок, квітів, пуп’янків, метеликів, пташок! Зелені луки, поля і, звичайно ж, герої улюблених книг. Тут їх зібралося багато! Кожен учасник презентував свій внесок в малюнок, ділився враженням від зустрічей та найцікавішими моментами наших спільних посиденьок.

Мати справжніх друзів - це велике щастя. Ніякі інші земні блага не замінять радість спілкування з друзями. Згодні?

Запрошуємо до нашої книгозбірні! Затишну атмосферу гарантуємо! Сумувати не дозволимо! Пам’ятайте: дружба не вимірюється часом!

 

Читайте! Мрійте! Творіть!

     

    «Щоб цікаво провести час з дітьми достатньо мати під рукою папір, ножиці, трохи вільного часу», - вважає Аня Дорохіна, майстриня студії «Магічний папір».  А ще книги  - знайомих і незнайомих авторів! Улюблені видання з кольоровими малюнками. Казки, оповідання, дитячі  енциклопедії. Знайомі й незнайомі книжкові герої.

 Головне ж – творіть, радійте й усміхайтеся. Адже книжкові герої – добрі й веселі. Точнісінько як учасники студії «Магічний папір».

Вироби з паперу - це універсальна весела розвага для дітей.  Такі заняття  розвивають у дитині уважність, посидючість, фантазію. Адже аплікації та вироби з паперу  – не тільки захоплюючі, але й дуже корисна для розвитку дитини справа.

«Зі звичайного аркуша паперу (а якщо це ще й кольоровий!), - вже переконалися юні студійці, - можна зробити об’ємні фігурки улюблених героїв, квіти та аплікації. Залюбки діти діляться думками про улюблені книжки Івана Андрусяка, Тетяни Луньової, Всеволода Нестайка, де героями є зайчики, білочки, ведмедики, лисички.  І тут же, слідкуючи за порадами майстрині, згадуючи героїв, створюють їх образи власноруч із паперу.      

Для додання завершеності  творінь юних майстрів  стають в нагоді намистини та інші матеріали. Тому зайчики «народжуються» різні. А ще ж вираз мордочки, погляд, усмішка…  «У кожного  героя свій характер», - додає Діма, домальовуючи олівцем своєму зайчику теплу усмішку.

Кожен майстер-клас Ані Дорохіної особливий. Обов’язковими елементами занять є загадки, вірші, пісні, або просто цікаві історії. «Таке поєднання, - вважає майстриня, - розвиває у дітей не тільки  логіку, уяву, відчуття кольору, акуратність, але й вміння спілкуватися, підтримувати розмову».

Читайте, мрійте, творіть! Проєкт «Підтримка дітей та молоді в Полтаві в умовах війни» ГО Полтавська філія Суспільної служби України продовжується у нашій бібліотеці.

Талант живе в кожному!

 

Кожна дитина хоче, щоб її почули. А ще вона прагне знайти друзів, з якими не страшно бути собою.

Курс акторської майстерності та журналістики «Імпровіз» майже місяць працює у бібліотеці-філіалі №4 в рамках проєкту «Підтримка дітей та молоді в Полтаві в умовах війни».

За словами  молодої чарівної акторки Вероніки Завертайлової  майстер-класи проводяться для дітей,  які хочуть припинити сумніватися в собі та навчитися бути впевненими у своїх силах.

 На зустрічах проходять  творчі навчання. Кожен урок сприяє  розвитку в дітей уваги, уяви і творчого мислення. Кожне завдання - щоб тренувати і покращувати пам’ять, вчитися пластичності, ритміці.

На заняттях читаємо та обговорюємо книги, щоб засвоїти навики правильної  артикуляції та навчитися грамотній вимові. У театральній студії хлопчики та дівчата навчаються працювати в команді та проявляти себе, прислухатися до інших, бути відповідальними та відповідати не тільки за себе, але і за команду.

«Це справжній  театр, а ми в ньому актори», - сяють очі у Мирослави, яка тимчасово переїхала до Полтави із Харкова. Матвій, Гліб, Софійка, Аріна, Маргарита, Славко говорять, що вже не відчувають себе гостями Полтави. Їм руку дружби подали наші юні читачі Вероніка, Влад, Оля, Полінка.

Діти люблять свою наставницю Вероніку. Вона щиро ділиться з вихованцями студії таємницями акторської майстерності. Заняття проводяться в ігровій формі, що найбільш знайома дітям, – через казку. Завдяки цьому діти краще засвоюють матеріал. З наполегливістю виконують завдання.  

І для батьків маємо надійних порадників – книги.

«Акторська майстерність зможе дати правильний напрямок тому самому, часом нескінченному потоку дитячої енергії, направивши її в потрібне творче русло».

Завдання курсу не обов’язково розкрити артистичні навички і талант, які є в кожній дитині. Важливіше – адаптуватися дитині в нових умовах. Для цього потрібно лише надати дитині необхідну творчу обстановку і створити затишну атмосферу, яка легко і невимушено розкриває здібності, що дані їй природою.

Чи насправді метелик може тупнути ніжкою?

      Слухати та читати  казки полюбляють усі. А як щодо намалювати казку? Учасники студії «Cotini» не тільки прочитали оповідь Редьярда Кіплінга «Метелик, який тупнув ніжкою», а й спробували «оживити» метеликів.  

Чому саме цих барвистих тендітних створінь? По-перше, ілюструючи нове видання,  відомий художник Володимир Штанко намалював  метеликів аж 38. Різних. З вусиками, оченятами, лапками. По-друге, всім було цікаво поринути у творчу атмосферу майстерні Олени Назарчук.

14 невтомних пар дитячих рук  загорілися створити свої шедеври. Фарби, кісточки, тканина - робота закипіла. Зелені, жовті, голубі, червоні. З довгими вусиками і короткими. З крапочками на крильцях і без. Фантазія як у справжніх художників.

Дітям такі майстер-класи дуже цікаві. Вони із задоволенням приходять на розпис по тканині. Із захопленням поєднують читання книг, малювання, творчість, фантазію… Хоча техніка розпису по батику не з легких та  вже через годину дитяча кімната бібліотеки наповнилася різнокольоровими метеликами.

А між тим  Олена Анатоліївна ділилася таємницями.

«Родиною батику вважають Індонезію та острів Ява. Мистецтво, що увібрало в себе елементи акварельного живопису, пастелі, графіки, вітражу та мозаїки, відомо ще з давніх часів. Його використовували мешканці Шумеру, Перу, Японії, Індокитаю, Шрі-Ланки та Африки. У Європу ж батик потрапив разом із голландцями. Відтоді він продовжує сміливо мандрувати світом, завойовуючи дедалі більше прихильників. Не оминуло це мистецтво і Полтаву. Батик використовують під час створення одягу, а також як елемент інтер’єру. Ми зараз малюємо батик у вільній техніці. Для інших технік потрібно багато матеріалів, вони дуже делікатні самі собою».

Унікальні й неповторні!

       В останній передвеликодній  тиждень, який називають ще Білий тиждень, Чистий тиждень, у бібліотеці-філіалі №4 панував спокій, затишок, серйозність і відповідальність. Юні гості готувалися до Великодня заздалегідь: хотілося здивувати рідних та підготувати подарунки для наших мужніх воїнів-захисників.

«Треба зробити писанки, мальованки і … великодніх зайців», - ділилися бажаннями діти.

 Дивовижно, як швидко до  привабливих крашанок та писанок  приєднався великодній фігурний заєць, який так до вподоби дітям! Звідки і чому у нас все частіше  на Великдень дарують  ось цих милих зайців? Спробували дізнатися історію появи зайця-героя разом із чомусиками. Що ж, молодці! Здивували! Насправді розповідей-версій було багато та ділимося найцікавішими.

 «На Заході, крім розфарбованих (а в останні роки і шоколадних) яєць ще одним символом Великодня вважається «великодній заєць», який, зазвичай і приносить яйця дітям. Це швидше за все язичницька традиція, яку запровадили в німецькі іммігранти в  США»  (Діма)

«Існує думка,  що великодній заєць з'явився з німецьких народних легенд. У Німеччині діти традиційно на Великдень залишали гнізда, зроблені з капелюхів і чекали в подарунок різнокольорові яйця» (Мілена)

«У різних землях це робили різні тварини: наприклад, в Гессен яйця приносила лисиця, а в Баварії  - зозуля. Пізніше з часом  заєць витіснив інших казкових тварин і нині лише заєць  має таке  символічне значення в усіх німецькомовних країнах» (Поліна)

Чому саме Заєць? Зайця здавна вважали священною твариною німецької богині Eostre . Саме від її  імені  в англійській і в німецькій мовах походить слово «Пасха». А у стародавніх кельтів і скандинавів заєць вважався символом богині-матері. Зайця, крім того, часто згадують у текстах середньовічних християнських манускриптів.

Ще одна легенда від Ані: « Бідна німецька жінка, у якої не було грошей, сховала розфарбовані та прикрашені яйця в своєму саду. Коли її діти знайшли подарунок, поруч пробігав кролик, і вони вирішили, що це саме він приніс їм такий гарний подарунок».

 Виготовлені дітьми Великодні зайці в майстерні Наталії Діди «Весела галявина» швидко переходили в руки тат і мам, у яких сяяли очі від подарунків.

Олена Назарчук знову порадувала всіх різнокольоровими ідеями. Фарби та фантазія учасників і писанки на батіку заграли веселкою.

 Студійці Ганни Дорохіної не тільки виготовили із кольорового паперу корзинки з писанками та крашанками (не втерпіли й долучилися і дорослі!). Діти читали вірші співали пісень про писанки, розповідали  про українські  традиції святкування великодніх свят.

Щасливих Великодніх днів! Миру нам і Перемоги!

В останній передвеликодній  тиждень, який називають ще Білий тиждень, Чистий тиждень, у бібліотеці-філіалі №4 панував спокій, затишок, серйозність і відповідальність. Юні гості готувалися до Великодня заздалегідь: хотілося здивувати рідних та підготувати подарунки для наших мужніх воїнів-захисників.

«Треба зробити писанки, мальованки і … великодніх зайців», - ділилися бажаннями діти.

 Дивовижно, як швидко до  привабливих крашанок та писанок  приєднався великодній фігурний заєць, який так до вподоби дітям! Звідки і чому у нас все частіше  на Великдень дарують  ось цих милих зайців? Спробували дізнатися історію появи зайця-героя разом із чомусиками. Що ж, молодці! Здивували! Насправді розповідей-версій було багато та ділимося найцікавішими.

 «На Заході, крім розфарбованих (а в останні роки і шоколадних) яєць ще одним символом Великодня вважається «великодній заєць», який, зазвичай і приносить яйця дітям. Це швидше за все язичницька традиція, яку запровадили в німецькі іммігранти в  США»  (Діма)

«Існує думка,  що великодній заєць з'явився з німецьких народних легенд. У Німеччині діти традиційно на Великдень залишали гнізда, зроблені з капелюхів і чекали в подарунок різнокольорові яйця» (Мілена)

«У різних землях це робили різні тварини: наприклад, в Гессен яйця приносила лисиця, а в Баварії  - зозуля. Пізніше з часом  заєць витіснив інших казкових тварин і нині лише заєць  має таке  символічне значення в усіх німецькомовних країнах» (Поліна)

Чому саме Заєць? Зайця здавна вважали священною твариною німецької богині Eostre . Саме від її  імені  в англійській і в німецькій мовах походить слово «Пасха». А у стародавніх кельтів і скандинавів заєць вважався символом богині-матері. Зайця, крім того, часто згадують у текстах середньовічних християнських манускриптів.

Ще одна легенда від Ані: « Бідна німецька жінка, у якої не було грошей, сховала розфарбовані та прикрашені яйця в своєму саду. Коли її діти знайшли подарунок, поруч пробігав кролик, і вони вирішили, що це саме він приніс їм такий гарний подарунок».

 Виготовлені дітьми Великодні зайці в майстерні Наталії Діди «Весела галявина» швидко переходили в руки тат і мам, у яких сяяли очі від подарунків.

Олена Назарчук знову порадувала всіх різнокольоровими ідеями. Фарби та фантазія учасників і писанки на батіку заграли веселкою.