Літературні середи з Марфою Буторіною

Дива народжуються в арт-майстерні.

  

       Юні майстрині, які збираються у бібліотеці-філії №4 щонеділі, продовжують досліджувати символи різдвяних свят і творити їх власноруч.

«Вважалося з давніх часів, що ялинка, як різдвяне дерево, символізує біблійне дерево пізнання добра та зла.

У 1830–1840-вих роках цей символ вже був знайомий більшості українських міст. І всюди було розуміння, що ця традиція німецька. Про неї дізнавалися через німецьких вихідців, які оселялися в українських містах, через кола аристократії, промисловців та інтелігенції, які вже тоді багато  спілкувалися з європейцями».

«А ще - через красиво ілюстровані різдвяні оповідання. Той-таки «Лускунчик» Ґофмана справляв велике враження на дітей. Або різдвяні твори Діккенса вийшли українською у Львові на початку 1880-х років. Атмосфера цих оповідань  надихала відтворювати святкові приготування у своїх оселях».

У ті часи ялинку ставили містяни в родинному колі. Дорослі крадькома прикрашали її, щоб зробити сюрприз дітям. На гілки чіпляли вже знайомі воскові свічки, золоті горішки, яблучка, апельсини та різні ласощі. Коли все було готове, дітей запрошували до кімнати, де на них чекало довгоочікуване кольорове, сяйливе дерево, увішане подарунками. Перші хвилини викликали великий захват у дітей.

Ось, наприклад, як Олена Пчілка в оповіданні «Сосонка» описувала враження Івася, сільського хлопчика, який уперше побачив прикрашене деревце у панській оселі на Різдво:

«Аж і справді “диво” предивне побачив Івась! Як повела його ввечері нянька в покої, та як став він на порозі тієї панської світлиці, та як глянув він на ту сосонку, то аж оторопів! Світе мій ясний! Івась навіть не пізнав своєї сосонки! Вся вона сяє свічечками, ліхтариками, все гілля обчіпляне яблучками, якимись цяцьками, червоними, синіми, золотими, аж у очах мигтить!»

А між тим, доки ділилися знаннями про різдвяні символи, дівчатка вже закінчували роботу з виготовлення свічки, прикраси  на ялинку.  

Бо свічка – це символ Різдва, народження нового сонця, Різдва, як початку життя, благодаті та віри. 

 

Роман «Тимчасово переселені» Тетяни Рубан - це більше, ніж просто історія.

 

Бібліотека-філія №4 гостинно зустріла учасників філософського кафе, тепер уже шестикласників ліцею №26 «Шевченківський».

 Організована для них зустріч із полтавською письменницею Тетяною Рубан була очікуваною. Її книгу «Тимчасово переселені», новинку видавництва «VIVAT», школярі для читання обрали невипадково. Авторка підліткам знайома за повістю «Нічийні», яку школярі вже обговорювали.

Літературне побачення поступово перейшло у довірливу розмову. Реалістичність та динамічність розвитку подій у книзі, складність емоцій та взаємин героїв роману викликало бурхливе обговорення.

Зустріч, як і роман "Тимчасово переселені", торкнулася болючих питань, які у підлітків викликали різні думки. Знову мова йшла про відстоювання власних кордонів, про довіру й зраду, про дружбу, стосунки між ровесниками.

Тетяна Рубан у романі порушує проблему «батьки-діти», «дорослі - підлітки».

  Життєві труднощі підлітків, відчуття самотності, відсутність батьківської уваги та відчуття непотрібності. Письменниця  створила реалістичні образи героїв, що потребують підтримки й розуміння.

Валя і Марго - це образи, які легко впізнати і з якими легко співпереживати. Варто зазначити, учасники обговорень тонко відчувають і передають складність емоцій персонажів, співчувають їм у скрутних ситуаціях. Навіть більше. Сповнені хвилювань, вони готові допомогти порадами, уявивши себе на місці героїв.

Обговорення роману спонукало школярів до філософських запитань. Пошук відповідей, зауваження модератора, коментарі письменниці стали для підлітків  символічною мандрівкою до самоусвідомлення  та критичного мислення.

Найцікавіше, що зустріч з письменницею, її щирість і відвертість у розмові з підлітками, спонукала їх до філософських роздумів. У романі Тетяна Рубан ставить перед читачем питання про значення дружби, взаєморозуміння, звертає увагу на проблему булінгу та відсутності родинної підтримки.  що робить книгу актуальною для сучасного читача.

«Тимчасово переселені» - це більше, ніж просто історія від Тетяни Рубан . Тут головне не персонажі чи їх історії. Мета авторки досить проста – спонукати задуматись над своїм життям і життям тих, хто став «тимчасово переселеним».

 

 

 

 

 

Марина Павленко. Миколчині історії. Читає Марфа Буторіна

У світі безліч історій. Деякі з них веселі, деякі цікаві. Трапляються сумні, навіть нудні. Бувають змістовні і, навіть, повчальні. А от у відомої письменниці Марина Павленко   - реальні . Ніби історії про тебе, про мене і про тих, кого ти любиш. Про тих, хто живе біля тебе.

Шлях у тисячу миль починається з одного кроку.

             

У бібліотеці-філії №4 відбулася година відвертої розмови  "Як підкорити свій день, або серйозно про тайм-менеджмент".

Уміння планувати свій час і розподіляти завдання за пріоритетами - це одна з основних навичок, необхідних для досягнення успіху.

Дуже часто в своєму житті і дорослі, і діти стикаються з проблемою нераціонального розподілу часу. Незавершені, невивчені, не встигли… і ще багато таких «не», які б не мали місця за умови правильного керування власним часом.

«Що раніше школярі навчаться вправно організовувати свій час, то спокійніше і ефективніше пройдуть їх шкільні роки і то більш радісне, насичене і наповнене подіями буде життя, - впевнена психолог Марина Тесленко, спікер зустрічі, доцент кафедри психології та педагогіки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».  .

Запросивши юнаків і дівчат до діалогу, Марина Миколаївна допомогла підліткам познайомитися  з практиками тайм-менеджменту та опанувати деякі з них. Говорили про самоконтроль, самодисципліну, мотивацію, силу волю без яких рух до успіху значно уповільнюється.

Керувати часом дійсно неможливо. Ніхто не здатний уповільнити його об'єктивний хід, прискорити або зупинити навіть на мить. Зате людина може робити наступне: керувати собою, своїми рішеннями і діями у часі, а також займатися визначенням пріоритетів.

Щоб уникнути перевтоми й «вигорання» треба вміти відрізняти другорядне від головного.

Щоб підвищити результативність, не нехтувати відпочинком, а навчитися виключати непотрібні завдання, усувати так званих «пожирачів часу».

Поради Марини Тесленко була цікавими і корисними. Найбільше юнакам і дівчатам «зайшли» практичні вправи та поради від  Брайана Трейсі, світового експерта в області психології успіху. Використовуючи методики, запропоновані Мариною Миколаївною слухачі вчилися  виділяти головні та другорядні справи, ефективно планувати справи за важливістю.

Час пролетів швидко, але не даром. Головне пам’ятати: шлях у тисячу миль починається з одного кроку.

Письменницькі таємниці Ірини Агапєєвої.

 

            У бібліотеці відбулася творча зустріч із Іриною Агапєєвою, українською письменницею, авторкою гостросюжетних романів і художніх біографій. 

Ірина Дмитрівна користувачам бібліотеки  добре знайома як авторка роману «Жіноче щастя».

 Щира і надзвичайно відкрита гостя  одразу викликала симпатію, так само,  як її твори відгукнулися у серцях слухачів.  

«Я б назвала "Жіноче щастя” добротним романом, в якому переплелася нестандартна детективна історія, містика і любов. Але, незважаючи на таку, здавалося б, неймовірну суміш жанрів, книга залишається дуже життєвою».  

Найбільше присутніх зацікавила розповідь письменниці про історію створення роману «Троянди за колючкою», який посів перше місце на німецькому міжнародному літературному конкурсі «Найкраща книжка року» в номінації «Гостросюжетна проза». Роман доволі емоційний, написаний Іриною Агапєєвою після  перебування у Сімферопольському СІЗО.

Авторка описує особливості того світу, головне завдання в якому - вижити. Уся правда про жіночу тюрму – без прикрас і зайвої романтики. Роман заснований на реальних подіях, пережитих самою авторкою. Її герої справжні, з деякими продовжує Ірина спілкування до нині. «Ви розумієте, там же не всі злочинці. Дехто, щоб врятувати рідних, взяв провину на себе. Деякі - через незнання законів і, навіть, через свою довірливість. Зломитися легко, вижити не просто. Саме в СІЗО я прийняла рішення: здобути юридичну освіту, щоб захистити себе, свою сім’ю.»

Багато розмов відбулося навколо роману «Остров’янка», який називають авантюрним. Насправді, в творі, який легко читається й, на перший погляд, здається пригодницьким, Ірина Агапєєва ненав’язливо підводить читача до роздумів, які хвилюють людину відтоді, як вона навчилася мислити.

Щира й відверта гостя розповідала присутнім історію створення біографічного роману «Ляззат. Назустріч долі» про долю казахської дівчинки.

Нині письменниця завершила роботу над новим романом-фентезі для літературного конкурсу.

 По закінченні зустрічі було багато запитань, теплих відгуків та автограф-сесія.

 

Читаємо, надихаємося та чекаємо різдвяних свят!

 

Недільна  зустріч в арт-майстерні Лариси Гецелевич відкрила підготовку до зимово-різдвяного сезону!

До відчуття радості у гуртківців додалося неймовірне натхнення, фантазія та старанність. І вимірювали, і вирізали, і переробляли, і клеїли… Але все те недарма! Різнокольорові дзвоники, виготовлені власними руками, займуть почесне місце на домашніх зелених красунях.

А чому дзвоники? Багато сучасних традицій мають давнє язичницьке коріння. Наприклад, у дохристиянські часи під час зимових святкувань було заведено дзвонити у дзвони, щоб відігнати злих духів. У різдвяній традиції дзвони набули більш миролюбного значення і стали асоціюватися з благою вістю про народження Ісуса Христа. Вони тісно пов’язані з церквами, де передзвін можна почути щонеділі й під час релігійних свят, головним серед яких є Різдво. Не дивно, що дзвіночки - один з найпопулярніших різдвяних символів. 

Пам’ятаєте:

Цілий день дзень-дзелень

Дзвоники дзвенять.

Ялинкові ліхтарі

Казково мерехтять. Хей!

Цілий день дзень-дзелень

Ділі-дон-дін-дін.

Зірка сяє і лунає

Цей різдвяний дзвін.

Всесвітньо відомий хіт Jingle Bells у 2015 році зазвучав українською мовою у виконанні музичного гурту «Шпилясті кобзарі». До складу унікального колективу, заснованого в 2010 році, входять шість виконавців-бандуристів. 

Читаємо, надихаємося і чекаємо різдвяних свят!

Підслухано, що і бібліотека не залишиться без різдвяних прикрас.

«Хай як складається життя, ми завжди маємо вибір і вирішуємо, яким воно буде». Але чи завжди?

         

    Учасники книжкового клубу «Я бачу вас цікавлять книжки, який діє у бібліотеці-філії №4, цього разу для обговорення обрали роман «По кому подзвін» Ернеста Гемінґвея.

Літературознавці характеризують його як «класичний роман про громадянську війну в Іспанії, який відображає життя, любов і смерть людей, що борються за свободу».

Читачі говорять, що це справжній шедевр літератури, який захоплює  своєю реалістичністю, глибиною та емоційністю. Не всім подобається сюжет роману. Хтось звертає увагу на великий об’єм книги. Когось дратує чимало речей і героїв. Та байдужим роман «По кому подзвін» не залишає нікого.

 Написав твір Ернест Гемінгвей через три роки після приїзду в Іспанію, де висвітлював події громадянської війни для американської преси. У книжці – менше, ніж чотири доби життя підривника Роберта Джордона.

Головний герой роману отримує завдання підірвати міст, що має стратегічне значення для фашистів. Він, як і письменник, американець. І точно як Гемінгвей «не на своїй війні». Роберт Джордан любить Іспанію, знає мову, звичаї, підтримує іспанців у їх визвольній боротьбі.

Ернест Гемінгвей  достовірно передає атмосферу війни, її жахи й героїзм, а також психологію людей, які опинилися в центрі подій. Він також розкриває теми відданості, відповідальності, жертовності й смерті. Це не тільки захоплива історія, але і глибокі філософські роздуми про сенс людського існування. Тому поговорити було про що!

А ще це роман про кохання. У ході виконання місії Роберт Джордан зустрічає Марію, молоду дівчину, яка стала жертвою насильства фашистів. Між ними спалахує пристрасна любов. Ця вражаюча історія має глибокий зміст, що надала обговоренню  особливого шарму.

Багато розмов було про героїв роману. Непривітні й хитрі чи сповнені мудрості, віддані борці за Республіку чи випадкові персонажі твору допомогли присутнім на обговоренні  не лише з’ясувати відповіді на питання, які хвилюють читача, але і переосмислити свої погляди на  життя чи свої цінності.