Не лише історія про минуле, але й глибока рефлексія про сучасність і майбутнє.

          У бібліотеці відбулося листопадове засідання читацького клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки». Книга для обговорення – роман Артема Чеха ««Song of the Open Road (Пісня відкритого шляху)

Чому? Якщо ви ще не читали новинку Артема Чеха, «Пісня відкритого шляху» тригерне вас з першої глави. Бурхливу реакцію викликає точно. Бо коли на четвертому році російсько-української війни відкриваєш книжку письменника, військовослужбовця, точно не чекаєш, що її перша глава називатиметься «Росіянин». Але стиште свої емоції.  Відгуки на роман Артема Чеха у книголюбів розділилися на «від захоплених до дискусійних».

«Пісня відкритого шляху» інтригує з перших сторінок, бо автор майстерно переплітає долі персонажів, де кожна деталь має значення. Попри серйозні й болісні теми (війна, кріпацтво, рабство, вбивства ), роман сприймається як пригодницька історія, де письменник блискуче розкриває внутрішні конфлікти героїв та їхні надії.

 Гната, колишнього кріпака із Черкащини, який погоджується на 25 років солдатства аби втекти від знущань пана, чекає нелегкий шлях. Служба у царській армії, війна, британський полон, Громадянська війну в Америці. З цієї бойні з чужими документами Гнат втече разом з чорношкірим рабом Семом. Їх чекатиме довга подорож до мети, під час якої траплятиметься чимало різних подій і знайомств...

Артем Чех спонукає читача замислитися над важливими питаннями та разом з тим відчуваєш приємні емоції від читання.

Філософські роздуми героя про війну, про рабство, про устрій суспільства не завжди співпадали з думками присутніх. Всупереч різним поглядам, присутні відзначали легкість і динамічність роману. А дотепний, живий гумор, майстерна словесна гра автора додали роману глибини й змістовності.  

Артем Чех описує складні людські долі без штучного героїзму, без зайвого пафосу. У кожного з героїв свій особистий шлях до свободи й до себе самого, як і у читачів. Письменник тільки створює ситуації вибору, міркувань, пошуків… Але кожен свій шлях шукає сам.

Книга не відпускає до останньої сторінки.

 

Іноді достатньо невеликої деталі, щоб зробити звичайний день трохи цікавішим.

  

       В останні роки в мережі та медіа щодо українського Геловіну активно обговорюють концепцію Велесової ночі або давніх обрядових традицій подібних до «Осінніх дідів». Але етнографи наголошують, що сучасна Велесова ніч є здебільшого неоязичницькою реконструкцією, а не історично доведеним слов'янським аналогом Геловіну.

Як би то не було, а юні вихованки арт-майстерні Лариси Гецелевич не могли не скористатися можливістю ще раз довести: є ідея - треба її втілити.

Доведено: у них руки, не для нудьги! Дякуємо нашій Феі-майстрині! Ви з дівчатами творите дива!

Ще кілька десятиліть тому Геловін для більшості українців був радше малознайомою назвою з іноземних фільмів, де асоціювався переважно з американськими дітьми, які ходять по солодощі, та костюмованими персонажами з кіно.

З поширенням інтернету, соціальних мереж і міжнародної попкультури свято стало помітнішим. Додаткову роль відіграли рекламні кампанії та бажання молоді спробувати щось нове.  

Якщо Геловін суперечить вашим переконанням, не подобається за настроєм або просто не викликає інтересу, можна спокійно його проігнорувати. Не потрібно пояснювати своє рішення чи доводити, що ваша позиція правильніша за чужу.

Але якщо ж вам подобаються осінні кольори, гарбузи, цікаві костюми або атмосферні історії, немає потреби відмовлятися від усього цього лише через те, що елементи декору пов'язані з Геловіном. Можна взяти те, що вам до душі, і не відтворювати традиції, які здаються недоречними.

Чому б і не створити щось своїми руками, якусь невелику деталь,

 яка зробить звичайний день трохи цікавішим. Наприклад, торбинки пошиті й декоровані власноруч.

Або ж:

Приготуйте гарбузовий пиріг, крем-суп або іншу сезонну страву.

Увімкніть удома затишне освітлення та подивіться фільм із містичною атмосферою, якщо маєте на це настрій.

Зробіть кілька тематичних фотографій або намалюйте гарбузові мордочки разом із дітьми.

Прикрасьте підвіконня осіннім листям, невеликими гарбузами та гілочками. Візьміть до рук книжку і .. затишного Вам вечора!

 

Бачити дивовижне в буденних речах. Онлайн-зустріч із Ярославою Литвин.

Шанувальників  романів українських авторів чекають сюрпризи від бібліотеки, яка продовжує онлайн-зустрічі з улюбленими письменниками.

До розмови «20 запитань автору» долучилися читачі та освітяни Полтавщини. Розмова з українською письменницею Ярославою Литвин, яка нині мешкає у Вроцлаві,  зачарувала атмосферою щирості й відвертості.

Говорили з пані Ярославою про терапевтичну силу її романів, авторські  сюжети, живу мову та як читачі сприймають суржик, про магію обкладинок та плани на продовження історії, яку так не хочеться відпускати.

Нарешті читачі дочекались новинки «Хрущі над вишнями», продовження історії Олі Синички, яка розпочалася у романі «Вілла у Сан-Фурсиско»

 Гостя онлайн-зустрічі поділилася думками про свої книги.

«Вілла у Сан-Фурсиско» - це ситуаційна комедія, така собі халабуда зі старих ковдр і подушок, нагріта сонцем, в якій хочеться сховатися і спостерігати за світом крізь дірку в покривалі.

Роман «Хрущі над вишнями» - це вже більш спокійна, глибша історія самої Олі Синички. Виявляється, вона зовсім не така дивачка, як здавалося в першій книзі. Хоча, так, Оля – неорганізована, навіть хаотична, авантюристична і з дуже оригінальним смаком в одязі. Та за це її полюбили читачі. До речі, герої обох романів дуже яскраві, але в той же час максимально реальні, ніби ці люди живуть десь поруч, добре нам знайомі.

Із відгуків.

«Найбільше вразила атмосфера твору. Вона дуже жива і справжня, наповнена  ароматом літа, домашнього саду, дитячих спогадів і тих тихих вечорів, коли світ здається простішим і добрішим».

 «Ваші романи дуже емоційні. У них багато щирості, ніжності й водночас болю. Деякі моменти змушували мене усміхатися, а деякі - ледь стримувати сльози».

Книжковий парадокс. Усі, хто чекав на продовження історії Олі Синички, знову в очікуванні… третьої книги.

І побажання від авторки: «Навчіться бачити дивовижне у буденних речах…Навчіться закохуватися. У місця. У слова. У холодні ранки і пізні теплі години. Закохуватися в запахи, доторки, мелодії та відчуття. І в людей теж навчіться закохуватися.»

 

 

 

 

 

 

 

З крилами, а не літають…

Птахи - це пернаті мандрівники неба, які живуть поруч із нами, співають, літають, будують гнізда та виховують малят. Їх можна побачити в лісі, в місті, на річці й навіть у пустелі. Але вони набагато цікавіші, ніж просто "ті, що літають". Але ж чи всі птахи літають? «Не всі, - стверджує дитячий письменник Сашко Дерманський, розкриваючи дітлахам таємниці із життя птахів» Страуси, пінгвіни і ківі літати зовсім не вміють. А чи знаєте, що найменший птах у світі колібрі важить менше ніж монетка! І це єдина пташка, яка вміє літати назад. А що соловей може проспівати понад 200 різних мелодій? А ще пташки вміють "переодягатися" , бо вони линяють і змінюють пір’я. Деякі птахи долають тисячі кілометрів під час перельотів – це називається міграцією. Але далеко не всі птахи відлітають у теплі краї. Про цікаве життя наших пернатих друзів можна дізнатися з дитячих енциклопедій або читайте улюблену книжечку малят – «Малим дітям про все на світі» Сашка Дерманського.

Вірити в себе і не втрачати оптимізму в будь-якій ситуації. Онлайн-зустріч із Оксаною Гальченко.

             Співпрацю нашої бібліотеки із Золочівським ліцеєм №3 швидше можна назвати дружбою. Учні навчаються онлайн, але це не заважає їм цікавитися літературою й мистецтвом.

Літературна година подарувала четвертокласникам незабутню зустріч з Оксаною Гальченко, полтавською  поеткою, дитячою письменницею, художницею та архітекторкою.

Діти із захопленням слухали історію про те, як маленька дівчинка , адже свій перший вірш гостя написала  у шість років, віднайшла власні супер-сили.

Чи можна водночас проєктувати будівлі, писати теплі вірші для малечі та створювати сповнені життя картини? «Так, - підтвердила  гостя. – Головне – вірити у свою мрію, навіть, коли вона здається нездійсненною»  

Цікаво розповідала Оксана Гальченко дітям про створення книги. «Вірші я доповнила своїми ілюстраціями, щоб вам було приємно та цікаво читати. Малювала олівцем, хоча дуже люблю писати картини олійними фарбами».

Рівновага світу – в руках письменників. Зустріч із Дарою Корній.

         

У бібліотеці-філії №4 відбулася творча зустріч із Дарою Корній, відомою в Україні письменницею, яка пише у жанрі фентезі, ґрунтуючись на українській міфології та прадавніх віруваннях.

Читачі називають її романи особливими, емоційними, глибокими, такими, що нагадують власні життєві моменти. Навіть, якщо то і фентезі. Полтавські шанувальниці книг Дари Корній відзначають привабливе поєднання містичного й реального, інтригу та динамічність сюжетів, чарівну мову та естетичну насолоду, бо місцем розташування подій майже завжди є неповторний Львів. А ще захоплива подача фольклору.

Шанувати красу українського слова.

          

У кожного народу своя мова. Кожному народу своя мова наймиліша: поляку - польська, болгарину - болгарська, чеху - чеська, а українцеві – українська. Вона для нього найрідніша й найдорожча. Кожен народ має право на ній думати та розмовляти. Бо доки народ має мову - доти і сам народ живе. Третьокласникам ПШ 44, які завітали на літературну годину "Дивосвіт моєї мови",  було цікаво дізнатись про людей різних національностей і їхні мови. Та найбільше уваги було присвячено рідній українській мові, її милозвучності, поетичності та оригінальності.

Разом здійснили захопливу подорож у світ слова, познайомилися зі словниками та їх таємницями.  Поринути в загадковий світ слів, зрозуміти їх справжнє значення, використовувати, врешті-решт, логіку та інтуїцію допомогли  завдання.