Як не потрапити на гачок?

 

Година відвертої розмови з підлітками «Чи буває брехня солодкою? Фейки й маніпуляції» стала продовженням онлайн-зустрічі з  медіатренеркою Мариною Кафтан, авторкою книги «Історія брехні. Як ми обманюємося».

І книга, і розмова однаково цікаві й корисні.  

Більшість з нас вважають себе чесними людьми, але насправді ми всі брешемо. Приклади нечесної поведінки можна зустріти всюди - в різних містах, навчальних аудиторіях та на робочих місцях. Ніхто з нас не має імунітету проти брехні, будь то «блага брехня во спасіння» або дрібні махінації.

Темою сьогоднішньої розмови  з елементами гри стала НЕПРАВДА.

Епізоди із книги, дослідження психологів, психологічні експерименти спонукали присутніх замислитися над своїми уявленнями про правду, брехню і, можливо, переглянути їх. До розмови долучилася медіатренерка Олена Бурім, яка має чималий досвід спілкування з підлітками. 

«До фейків  і маніпуляцій вразливі абсолютно всі, просто у кожного є своя межа і свій тригер, тобто та тема, яка бентежить. Коли якась інформація зачіпає емоцію людини, вона поширює дезінформацію як правду. Всі фейки мають на меті відключити у користувача раціональне мислення та увімкнути емоцію – викликати страх, паніку, гнів або й сміх.

Цікава розмова розгорілася навколо сайтів-сміттярків. З’ясувалося, що більшість користувачів не розуміє шкоди від сайтів-сміттярок або не здатна їх розпізнати.

Таких сайтів є сотні або й тисячі. Вони створені для того, щоб заробляти гроші, і публікують так звані новини на різноманітну тематику. Кожен перехід на такий ресурс приносить йому прибуток. Сміттярки анонімні.

У них немає редакцій, немає журналістів, які мали б відповідати за ті матеріали, які вони публікують. До речі, пані Олена зауважила, що багато цікавих фактів про фейки та маніпуляції дізналася саме із книги Марини Кафтан «Історія брехні. Як ми обманюємося».

«Цю книгу повинен прочитати кожен. Вона здатна навести читача на роздуми про правду і брехню, про фейки, шахрайство, маніпуляції. Найцінніше – як їх розпізнати та «не попастися на крючок».

Онлайн-зустріч з медіатренеркою Мариною Кафтан

       

     Ви теж вважаєте, що фейки - це явище 21 століття? Зовсім ні: фейки існують так само давно, як і самі люди. То які фейки є найдавнішими та найбільш поширеними? Чому ми так легко віримо фейковим новинам?

Про це говорили з відомою в Україні медіатренеркою Мариною Кафтан, авторкою книжки для підлітків «Історія брехні. Як ми обманюємося».

«По-перше, люди люблять вірити. Вони мріють про золоту рибку, яка здобуде їм щастя й багатство, марять супервиграшами та скарбами, хочуть пігулку, що лікує геть усі хвороби. По-друге, люди ледачі. На думання слід витрачати сили, а нам простіше одразу повірити. По-третє, ми не встигаємо».

Тобто, «до фейкопастки втрапити досить легко», - стверджує Марина Кафтан і на прикладах розповіла підліткам, як створюються фейки та поширюються. Говорять, що фейки бувають невинними. Їхня мета – не вплив на думку людей, а швидше «розіграш». Існує думка, що шкоди можуть завдати тільки фейки, мета яких маніпулювати думкою людей.

Гостя онлайн-зустрічі розповідала, як відрізнити правду від брехні у скаженому потоці новин, як вчасно виявити фейк та вберегти близьких від необдуманих кроків і зайвих емоцій. Насправді, у світі є ресурси для боротьби проти фейкових новин, але найкраще вчитися самому міркувати, аналізувати, ставити запитання, перевіряти.

Онлайн-розмова вдалася цікавою та змістовною. Підлітки не тільки отримали нові знання, але й мають можливість прочитати книгу Марини Кафтан «Історія брехні. Як ми обманюємося». Чудове оформлення книги та талановиті графічні ілюстрації Олени Старанчук спонукають розгорнути книгу й не тільки дізнатися про фейки, але й прокачати навички критичного мислення. Тоді  фейкопастки не такі вже й страшні.

Тема цікава й актуальна. Після онлайн-зустрічі підлітки продовжили обговорення.

 

Моя Україна, як сонечко ясне!

     

        25 серпня 2022 року у бібліотеці-філії №4 зібралися хлопчики й дівчата на арт-годину, присвячену Дню Незалежності України.

Полтава, Харків, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Чернігів, Київ. Всі з різних міст. Кожен має свою історію та власну думку. Інколи звучить російська мова чи слова. Переклад шукаємо разом.  Буває сперечаємося і миримося. Інколи сміємося, буває й плачемо.  Найстаршому учаснику 10 років, найменший, з грізним ім’ям Лев, ще ходить у дитячий садочок. Та всіх дітей об’єднує любов до України, вдячність до наших воїнів- захисників. Хлопчики й дівчата пишуть листи військовим, власними руками виготовляють подарунки пораненим, які лікуються у шпиталі.

Сьогодні за пропозицією майстрині Анни Вікторівни, діти виготовляли квіти з паперу – подарунок нашій країні до Дня Незалежності. 

За роботою, як завжди, вели  серйозні бесіди. До речі, цього разу розмовами здивували  дорослих. Говорили: як це бути незалежним? Чому народи прагнуть  незалежності? Як довго існує український народ? Чи були часи, коли всі розмовляли українською мовою? Відповіді шукали разом. До розмови долучилися батьки. Кожен згадав якусь власну історію чи поділився прикладами з історії України..

 За щирою й відвертою розмовою  пролетіла година. Вінок із квітів швидко збільшувався. За звичкою, діти на квітах писали побажання, слова вдячності воїнам, уривки із віршів та пісень. А ще співали пісень, читали вірші. Тільки українською і, повірте, це був вибір маленьких, але вже свідомих завзятих українців.

Синій, як море, як день, золотий…

Літературно-мистецька сторінка «Україна єдина», яка відбулася 22 серпня 2022 року у бібліотеці-філіалі №4 розпочалася читанням та обговоренням оповідання Ірини Мацко «Український прапор».

Діти з Сєвєродонецька, Чернігова, Рубіжного, Харкова, Полтави читали вірші про Україну, розповідали про символи нашої держави, зокрема  про походження нашої жовто-блакитної святині.

«Жовтий та синій колір часто використовували на стягах та гербах князів».

«Саме такі кольори були присутні на гербі Галицько-Волинського князівства. А король Данило Галицький обрав для гербу Львова золотого лева на синьому тлі».

«Запорізькі козаки також використовували синій і жовтий кольори. На синіх прапорах Війська Запорізького із золотим орнаментам зображені були лицарі, або лики святих».

Цікава, смачна, корисна, запашна, весела книжка! І хрумтить!

        Літературно-мистецькі посиденьки, які відбуваються у бібліотеці-філіалі №4, об’єднують

  цікаві ідеї – спільні читання, обговорення подій, книг і творчість. І від усіх занять отримують задоволення і діти, і батьки.

Слухаючи казку чи оповідання, діти тренують пам’ять, увагу та уяву. Створюючи ілюстрації до казок чи поробки,  розвивають фантазію, творчість,  ще й дрібну моторику. А обговорюючи книги хлопчики та дівчатка навчаються висловлювати власну думку, уважно слухати  та поважати міркування інших.

І, що дуже важливо, цікава книга. «Казки-вітамінчики», які написала Наталія Чуб, добре відомі школярам. Для малечі та їх батьків – чудове відкриття! Відома дитяча письменниця та психологиня вважає, що її книги допомагають прищепити дитині гарний смак, любов до читання і творчості. 

Спробували ми на посиденьках розібратися, що ж такого цінного в книгах пані Наталії. Чому вчать «Казки-вітамінчики»?

Загадки-розгадки, для старших – головоломки, шаради – і вже за 15 хвилин, ми вияснили всіх героїв збірки казок. Груші, помідори, полуниці, огірочки, сливи, цибуля, кукурудза – це не просто овочі та фрукти. Це справжні скарби, бо вони наповнені вітамінами та корисними мікроелементами. 

А найцінніший скарб – це чарівна книжка «Казки-вітамінчики»! До речі, і для батьків, і для дітей. Мамам і татам книга дасть невеликий перепочинок і задоволення! По-перше – читаємо веселі історії та казки! По-друге, разом з дітьми можемо провести цікаво дозвілля! На літературно-мистецьких посиденьках все нам під силу. 

Зробили полунички, дізналися скільки цікавого про овочі та фрукти. А ще отримали домашнє завдання, яке діти виконують із задоволенням. Вітаміни – дітям, а нам -  малюнки. Навіть не малюнки, а картини!

Ще одну таємницю дізналися на посиденьках діти й дорослі. У бібліотеці є ще дві книги  Наталії Чуб: «Казки - пластилінчики» та «100 батьківських «Чому?»

 

«Друже мій, не зневажай байок!

   Байки, притчі, легенди, філософські трактати – Григорій Сковорода залишив нам багатющий спадок, котрий не втрачає актуальності й досі.

 Є така думка, що наші діти не дуже люблять вчити та читати біографії письменників. Спробували вияснити у наших читайликів під час літературно-мистецьких посиденьок, присвячених життю та творчості Григорія Савича. «Є таке… не цікаво написано», «де народився, де вчився – одне й те саме», «нічого цікавого – всі біографії ніби однаковісінькі».  

Можливо. Та тільки це не про книгу Леоніда Ушкалова "Сковорода від А до Я", яка вийшла у Видавництві Старого Лева. Цікаві факти з життя Григорія Сковороди розкажуть про те, чого не дізнаєшся з біографії. Словом, книга написана у стилі пліток, що робить її не тільки дивакуватою, але й змістовною, цікавою для дітей і дорослих також.

Упродовж посиденьок, завдяки цій бомбезній енциклопедії, ми пригадали все, що знали про Григорія Савича. Ще й багато всіляких цікавинок про нього.

 Книга «Сковорода від А до Я» ніби по секретику передає якусь надзвичайну інформацію, стає неймовірно цікаво дізнаватися  біографію. «Сковорода тут дуже близький і зрозумілий», «Він перестав бути дядьком із смішною зачіскою», «Він дивує і вражає», «Про нього хочеться комусь розповісти», «Його починаєш розуміти».