Олаф Клеменсен, або все про «Літо-АТО», шотландців, химерну прозу, пам’ять і чому все треба робити з любов’ю.

 

Так, друзі, так! Олаф Клеменсен – це Олесь Клименко, який реалізував надзвичайно оригінальний проект: ікони на ящиках з-під патронів... Завітав Олаф до читачів бібліотеки-філіалу №4 з презентацією збірки «Літо-АТО» в межах проєкту «Літературна орбіта».

Щоденник? Репортаж? Чи збірка етюдів, які пишуть художники?! Чи химерна проза? Чи то безпосередня реакція автора на події Майдану, сьогодення того, що АТО? Саме того АТО, про яке інколи пересічні люди забувають.  «А треба говорити не взагалі про події, а пам’ятати кожного, цінувати, не забувати, знати їх поіменно», - ділився думками гість.

Збірка «Літо-АТО» дивовижним чином поєднала красу і буденність, лірику та війну, правду в перемішку з вогнем, людські характери і звички тварин,  які (ой як!) схожі на нас, людей.

Етюди Олафа Клеменсена – це не репортажі і не щоденники. Це побачені і пережиті, переосмислені почуття, думки, емоції. Текст то різкий, то болючий водночас.

"Уночі хтось пошкрябався мені у двері. Тихо-тихо. Маленькою мишкою. Відчинив, здивувався - танк. Наш. Поранений у лапу. Стоїть перед дверима - і сльози на очах..."

Біль і краса слова перемішані настільки сильно, що в захопленні бува не помічаєш, як тобі болить, і навпаки. Взагалі, "Літо-АТО" напрочуд демократична книга, яку можна починати і закінчувати із будь-якого моменту. І кожен вільний обирати епізоди собі до смаку.

Говорили на зустрічі про поетичну прозу і прозаїчні вірші, про суміш дитячого і дорослого, про міфи та міфологію.

«Зараз я закінчую твір. От вибрався із Києва на Полтавщину і…», - ділився письменницькими таємницями Олаф Клеменсен. Розповідав про нові задуми і проєкти, про задоволення від нашої зустрічі і про мишей, про мудрого Сковороду та придуману детективну історію-квест «Дуби на Полтавщині та скарби Полуботка», про Остапа Вишню, Хвильового, Тютюнників… А насамкінець, як побажання: «Все необхідно робити з любов’ю, в любові та бути щедрими на любов. Тоді ми єдині. Тоді ми Сила.»

  

«Писати картини потрібно тоді, коли не писати неможливо» Історія однієї книги.

 Цінний  подарунок отримала бібліотека-філіал №4 від доброго друга книгозбірні Андрія Мельника  - книгу «Татьяна  Яблонская. Дневники, воспоминания, размышления»

Фактично в назві зашифровано зміст книги – щоденники, спогади, роздуми. Це збірка текстів, написаних відомою українською художницею протягом життя. Приватні спогади, щоденникові записи, нотатки з подорожей, історії створення картин. Більше 400 сторінок тексту, і понад 150 сторінок з її творами та фото.

Гаяне Атаян, донька Тетяни 

Яблонської, розповідає: «Там все, що накопичилося за життя. Зошити, папірці… Таких зошитів було великий стос. І поки я все те обробляла, у мене було відчуття, що ті зошити розмножуються. Багато із записів опубліковано вперше»

Тетяна Яблонська народилася в російському Смоленську в 1917 році. ЇЇ родина мріяла емігрувати за кордон. Натомість Тетяна Нилівна осіла в Україні та стала легендарною художницею. Першу персональну виставку мала вже в 40-х роках минулого століття.

У книзі є її спогади про дітей, онуків. Та найбільше про те, без чого вона не могла жити – написання картин.

Гаяне Атаян згадує: «У мами був такий вислів – «спрямування головного удару». Тобто на кожен день вона визначала, що є головнішим. І цим головним була завжди робота.»

Книга передає життя і дух цілої епохи та самої художниці. Є багато світлин із сімейного архіву, картини, виконані в різних жанрах і техніках. Є її легендарні картини – «Ранок» і «Хліб», яку Тетяна Яблонська вважала своєю найкращою роботою.

Творила художниця до останнього дня. Навіть тоді, коли могла писати тільки лівою рукою. Творити – це був спосіб її життя. «Писати картини потрібно тоді, коли не писати неможливо», - пише Тетяна Яблонська у спогадах. Виставка книги «Татьяна  Яблонская. Дневники, воспоминания, размышления» діє в читальному залі бібліотеки.

«Про що вона мовчить», або 248 сторінок на незручні теми

 Друзі, ура!!! Книга-новинка бібліотеки-філіалу №4, яку отримали від жіночого видавництва Creative Women Publishing, все більше знаходить відгуків серед читачів. Не можемо не поділитися!

«Про що вона мовчить» - книжка, написана жінками для жінок. У цій збірці голоси жінок, які наважилися розповісти свою особисту історію, щоб інші також перестали мовчати. Книжка об'єднала тексти про  біль і зцілення, досвід материнства та проживання важкої хвороби, втрату, токсичні стосунки, сексуальність, відстоювання особистих кордонів…

Із інтерв’ю зі Славою Світовою, письменницею, співзасновницею Creative Women Publishing.

Як з’явилася книжка?

-        Спочатку була ідея. Вона народилася ще взимку 2019 року і їй потрібен був час, аби настоятися. Головна мета цієї книжки - щоб по той бік сторінок почули. Аби жінки, які з дня на день носять у собі свої мовчазні історії, розуміли, що вони не самі. Аби ті, хто хоче здатися, не здавалися.

Ваше видавництво зовсім молоде?

-        Creative Women Publishing — перше в Україні жіноче видавництво, 

засноване жінками для жінок. Нас семеро, і всі ми дуже різні. Оскільки жіноче коло передбачає рівність, кожна із нас є головною, у нас немає босси чи найголовнішої директорки.

Ви  вирішили частину книг  подарувати?

-        Коли народилася ідея книжки, ми  вирішили подарувати частину накладу організаціям, через які вона стане доступною більшій кількості жінок. 500 видань передали в бібліотеки, притулки для постраждалих від насильства та жіночі організації. У такий спосіб ми хочемо підтримати жінок, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

Як обирали авторок?

-        По суті, це було жіноче коло. Спершу запросили найближчих, тих, із ким були знайомі особисто і в кого, як ми знали, точно були важливі меседжі, якими вони б захотіли поділитися. Вже потім поволі розширювали це коло і зверталися до жінок, яких читали і знали в інформаційному просторі. Ми намагалися охопити різні сфери… Сподіваємося, що нам це вдалося, бо серед наших авторок є альпіністка, мінометниця, плюс-модель, орнітологиня, гінекологиня, науковиця, акторка, реперка, сценаристка та багато інших.

Ви вірите в силу КНИГИ?

-       Розуміємо, що одні книжки не можуть змінити світ. Але думки, ідеї, обговорення, дії і люди точно його змінять. Чому б для початку не перестати вдавати, що  незручного для нас у світі не існує, а почати читати про це, обговорювати це, актуалізовувати те чи інше питання. Тоді воно не здаватиметься таким страшним і загрозливим, тоді з ним можна буде щось зробити.

Дякуємо Славі Світовій за розмову, а видавництву Creative Women Publishing – за подарунок та вибір нашої бібліотеки. 

Незборима нація. Зустріч із Романом Ковалем і Марком Мельником.

 17 липня 2021 року до бібліотеки-філіалу №4 завітали полтавці на зустріч із дослідником історії визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття  Романом Ковалем та видавцем Марком Мельником.

Візит «холодноярівців»  не був несподіваним. Всі були в очікуванні презентації книги Романа Коваля та Юрія Юзича «Микола Міхновський» -  книги, яка дає змогу під новим кутом поглянути на постать Миколи Міхновського та його участь у національно-визвольних змаганнях.

«Ця збірка вміщує багато нових матеріалів (статей, вирізок із газет, спогадів, фотографій), спогадів друзів, однодумців, опонентів. Доповнюють книгу праці та інтерв’ю Миколи Міхновського, зокрема «Самостійна Україна», яка стала програмою дій для поколінь, яке в 1917 році підняло жовто-блакитне знамено УНР».

Роман Миколайович розповідав про роботу із архівними документами, цитував спогади людей, які співпрацювали або перетинались із першим ідеологом українського націоналізму. Як він себе поводив, захищаючи українських селян на судах, розвиваючи українську громаду Харкова, будуючи українське військо в Києві, вчителюючи на Кубані. Як проявляв увагу до жінок, як запалював ентузіазмом однодумців, управляв настроями юрби, яким був у хвилини зневіри та на піку боротьби.

«Книга «Микола Міхновський» для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України, в якій висвітлюються невідомі сторінки визвольної боротьби за незалежність», - доповнив розмову  Марко Мельник.

Колишній АТОвець з позивним «Вирій»   після демобілізації започаткував власне видавництво, в якому публікуються вже понад 20 авторів. Це книжки про війну на Донбасі, голодомор та анексію Криму. Щоб надихнути інших, Марко й сам написав книгу «Жадання фронту». Це історія добровольця про війну, що почалась для нього на Майдані 2013 року. Марко себе письменником не вважає. Він побував добровольцем батальйону, а пізніше став солдатом полку «Азов» і військовим журналістом. У книзі щиро і докладно розповідає як про побутові, так і психологічні аспекти перебування на війні.

Під час зустрічі гості спілкувалися із читачами. «Який шлях обирати? Чому історія повторюється? Чи уникнемо повторення трагедій українства XX століття?!» Розмова вдалася цікавою, пізнавальною, атмосферною. Спілкування переходило в дискусію. Різні точки зору, різні погляди.

"Медицина доказова і не дуже!"

 50% ліків на планеті Земля призначаються неправильно. На тій самій планеті 50% пацієнтів приймають ліки не так, як треба. Не дуже оптимістично, авжеж. Додайте до цього альтернативну медицину, гомеопатію, інста-гуру без медичної освіти, які роздають свої поради направо і наліво, та натренованих нашим «профілактичним» вживанням антибіотиків бактерій — і отримаєте повну картину книжки "Медицина доказова і не дуже"

Це своєрідний путівник медичними нетрями: від того, як працюють ліки й що ховається за народною медициною, гомеопатією та стовбуровими клітинами, і до конспірології (?!) та навичок розпізнавання призначених фуфломіцинів (витрати на ліки без доведеної ефективності).

Чому бактерії на підлозі лікарні небезпечніші за ті, що живуть у вашій кухні? Як поширюються  антивакцинаторські міфи, і навіщо королеві гомеопат?  Чому антибіотики зазвичай можна поєднувати з алкоголем (і до чого тут пиво, гонорея і сифіліс)? Що насправді роблять оксолінова мазь і гематоген та чи варто обклеювати своє тіло тейпами? А також про фітотерапію, інгаляції з вареної картоплі, дієти, уколи, пуповинну кров та інші прогресивні (насправді не дуже) методики розповідає автор книжки, пояснюючи водночас, як критично аналізувати медичну інформацію.

Андрій Сем’янків - лікар та автор блогу про медицину MED GOblin, кандидат медичних наук.

Понад 14 років працював в анестезіології та інтенсивній терапії. Крім лікарської практики, Андрій брав участь у міжнародних клінічних дослідженнях, навчав цивільних і військових медиків.

Свій блог у соцмережах почав вести під час роботи за кордоном. Відтоді Андрій пояснив десяткам (якщо не сотням) тисяч людей, що пацієнт має право знати, чим і чому його лікують, що лікарі — теж люди, які можуть помилятися, медицина — це не таємниці для обраних, а чіткі наукові знання, і що кожен мусить брати на себе відповідальність за власне здоров’я й лікування.

Дякуємо @Жива сучасна бібліотека - БФ Бібліотечна країна за вагомий дарунок!