«Історія – неймовірний світ. Яскравий та цікавий» Ярослава Дегтяренко

  24 травня у бібліотеці-філії №4 відбулася творча зустріч «Письменницькі таємниці Ярослави Дегтяренко», лауреатки Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Дегтяренко Анна Вікторівна, українська письменниця із Запоріжжя, літературний псевдонім якої Ярослава Дегтяренко,  нарешті «розвіртуалилася» з полтавськими шанувальниками її історичних романів.

У 2016 році її роман «Лицарі Дикого Поля» здобув відзнаку «Вибір видавця». Відтоді письменниця працює виключно в історичному жанрі, присвячуючи усі свої книги історії України. ЇЇ твори  давно вже стали хітами серед читачів книгозбірні. Новинку видавництва КСД «Князь русинів» пані Ярослава презентувала під час зустрічі.

«У своїх романах письменниця реконструює історичні події настільки точно, наскільки це можливо у сучасності. Ретельно вивчає історичні джерела, праці науковців, археологічні дані, етнографію, звичаї, вірування та побут українців, історію держави та права, військову історію, навіть деякі аспекти психології та судово-медичної експертизи, вплітаючи цю інформацію в сюжет книги».

Ярослава Дегтяренко вважає, що «історія - неймовірний cвiт, яскравий тa цікавий. I peaльнa історія набагато цікавіша, ніж фентезі, крутіша за бойовик, романтичніша за мелодраму» .

Ярославу Дегтяренко називають авторкою історичних романів із непередбачуваними сюжетами та  любовними інтригами.

Найкраще зрозуміти письменницю - це прочитати її твори.

Після спілкування з пані Ярославою читачі щедро ділилися враженнями.

Бо ми українці!

Святкування Дня вишиванки для читачів бібліотеки-філії №4 стало традиційним, як для всіх українців. Це  подія, яка покликана зберегти наші традиції, передати їх наступному поколінню.

Для наших пращурів вишиванка мала містичне, сакральне значення, служила оберегом. Зараз вона пов'язує українців зі своєю історією, є кодом нації й нагадуванням про нашу багату культуру та ідентичність.

У кожного народу є речі, які вважаються символами. В Японії - кімоно та сакура, в Індії - сарі та бінді, в Україні - вишиванка та калина. І чудово, коли ці символи органічно існують у нашому повсякденному житті!

Красива вишита українська сорочка з льону з давніх-давен вважається символом здоров’я та краси, щасливої долі й родової пам’яті, любові та святковості.

 Пізнавальна година "А над світом вишиванка цвіте" стала ще одним кроком для юних читачів, щоб зрозуміти: «Тепер носити вишиванку стало не тільки патріотично, а й модно та ексклюзивно».

Нині вишиванка переживає піднесення і  відродження, адже українці згуртувалися так, як ніколи, з любов’ю підтримуючи власні традиції. Елементи української вишивки все частіше використовуються в дизайні одягу, і не лише у нашій країні. Навіть голлівудські красуні залюбки одягають ніжну вишиту сорочку.

«Чим же насамперед є вишиванка для українця? Оберегом, святинею, місточком між поколіннями чи красивим елементом одягу?» Разом із п’ятикласниками Розсошенської гімназії шукали відповіді на це запитання. Зверталися до історії вишиванки, основних її етапів, кожен з яких – цікавий факт, який був відомий не всім.

Говорили з школярами про  “вишивальні техніки”, яких в Україні більше 100.  Діти ділилися власними історіями про свої вишиванки та святкування дня вишиванки в родинах.

Радомир Мокрик. Інтелектуальні зустрічі.

   

         17 травня у бібліотеці-філії №4 відбулася презентація книги «Бунт проти імперії: українські шістдесятники».

Автор новинки, яка вийшла нещодавно у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА – Радомир Мокрик, історик, культоролог , науковий працівник Інституту східноєвропейських студій філософського факультету Карлового університету у Чехії.

Основою для написання книжки стало особисте спілкування автора з тими, хто увійшов в історію як шістдесятники, та їх рідними.

«Напевне, - ділився думками Радомир Мокрик, - у мене, як у багатьох, було підліткове захоплення поезією Василя Симоненка, Ліни Костенко. Мені стало цікаво розібратися в їхніх історіях: що це були за люди, чому вони так писали, чому їх сприймали як національну опозицію».

За всіма правилами комуністичного виховання молоді, шістдесятників не мало бути у тодішньому суспільстві. Але ж вони були- молоді таланти своєї епохи.

На зустрічі із читачами Радомир Мокрик розповів про свої знайомства, спілкування з відомими шістдесятниками чи їх родинами.

Дивіться і насолоджуйтесь. Життя чудове і дивовижне.

 

У бібліотеці_філії №4 відбулася презентація виставки світлин фотохудожниці Галини Вовченко, яка добре знана у книгозбірні як поетеса та письменниця.

«Котовиставка». Представлені фото донесли до глядачів тепло буденних речей: життя котів, кицьок і кошенят. Можливо  у нашому швидкоплинному повсякденні  не всі звертають увагу на життя пухнастиків-дряпастиківна . Чи то не вистачає  часу, чи сил, щоб оглянутися навколо і помітити, який чудовий цей світ. Тож дуже відрадно, що творчі люди бачать прекрасне поряд і діляться ним з оточуючими. 

Присутнім на зустрічі Галина Вовченко розповідала: “Фотографуванням я захопилася ще у шкільні роки. Це давало можливість зупинити миттєву красу природи й насолоджуватися нею один на один”. Чому саме котів? «В моєму архіві багато різних сюжетів, але спокійність і грація пухнастиків переважила»

Галина Василівна розповідала цікаві, інколи смішні, історії із життя фотохудожника, згадала власні  поетичні рядки про котиків. Чудовим доповненням до спілкування були котоісторії читачів та друзів пані Галини. Щирістю та відвертістю зачарували юні читачі Марк та Аллочка, які обожнюють своїх домашніх улюбленців. «Скільки цікавих історій у Вас. Мабуть пора вже видавати книгу», - дякувала Галина Вовченко найактивнішим учасникам гри.

Читали власні оповідання про домашніх улюбленців Марина Федорова, Світлана Конюшенко, Алла Антипова. Звучали поезії як дитячих поетів, так і дорослих. Ніхто не залишився байдужим, коли звучала поезія Сергія Жадана. Декілька дитячих віршів про котиків він написав для своєї донечки. А от його поезію  « І ось прийшла старість до старого кота» присутні зустріли мовчанням. Замислилися?

Насамкінець зустрічі, як іронічне, але мудре побажання прозвучав вірш української письменнииці Надії Гуменюк.

«Коти ніколи зграями не ходять,

У кожного – свій тракт і манівці,

Свого життя свої таємні коди

Виписують вусаті мудреці.

І кожен з них – єдиний і столикий,

І кожен з них – і цезар, і вожак.

Під музику філософа-мурлики

Якось і я постановила так:

За будь-якого розкладу погоди

Сама собі ходи і не нявчи!

Чи то і я з котячої породи,

Чи так мене мій мудрий кіт навчив...»  

"Котовиставка" Галини Вовченко діє у бібліотеці до 27 травня.

Читаємо, зустрічаємося, обговорюємо.

 

У філософському кафе з Людмилою Мандрегелею, яке діє у бібліотеці-філії №4, знову відбулася зустріч з полтавською письменницею Тетяною Рубан.  Цього разу учасниками розмови були дорослі, мами дев’ятикласників. Ініціаторами  зустрічі батьків із  авторкою підліткових романів, були дівчата та юнаки, які півроку тому вже обговорювали роман «На північ від кордону».

Тепер настала черга мам. Роман із дорослих ніхто не читав, тому для спільного читання та обговорення вибрали уривок із книги – розмову Нати і її мами.  Ната прагне малювати, але мама заповзялася зробити з неї гімнастку. З одного боку, мама все робить для доньки: готує  низькокалорійні, але смачні обіди, супроводжує її на змаганнях, мотивує її до перемоги. Але чия це мрія? Чи про це мріє Ната? «Чому мама ніколи не втішає мене, не підтримує у моєму захопленні?», - вже починає сердитися дівчинка.

Запитання для обговорення мами формулювали самі. Такий формат зустрічі дорослим був запропонований вперше. «Не очікувано, - прокоментував хтось із присутніх, - але цікаво.»

Згадали свої мрії, ділилися думками, обговорювали рольові ситуації. Знову поверталися до Нати та її мами, до роману. Цікаві коментарі письменниці від імені героїв свого роману все більше спонукали присутніх до розмови. Постійно з’являлися нові запитання. А ще - дорослі ділилися досвідом спілкування зі своїми дітьми. Часто замислювалися, мабуть, згадуючи своє: те, що ще не готові озвучити.

Змістовним вдалося обговорення слів «розуміти, втішати, підтримувати, захоплюватися».

Час летів швидко. «Тепер я розумію, чому донька завжди затримується на ваших зустрічах, - ділилася думками мама Світлана. – Ми також захопилися розмовами». «Мені було цікаво спостерігати за вашими думками, - прокоментувала Тетяна Рубан зустріч. – Я вперше зустрічаюся з дорослими. З вами цікаво. Не менш, ніж із вашими дітьми.»  

Щасливі мами, що мають таких дітей. Не менш щасливі юнаки й дівчата, що мають таких мам.

Зустріч перевершила всі очікування. Чекаємо новий роман Тетяни Рубан, який незабаром вийде у видавництві «Vivat» .

Читаємо, зустрічаємося, обговорюємо.

 

Коли побачиш влітку в полі червону квітку...

 

Знову зібралися у бібліотеці-філії №4 юні читачі на пізнавальні посиденьки, щоб послухати цікаві історії. Згадали історію про Джмелика…

«До Дня пам’яті та примирення Джмелик покликав друзів до себе, аби разом поміркувати, як ушанувати героїв, що захищали нашу землю у Другій світовій війні.

— А де це Пензлик? — поцікавився Джмелик. — Щось давненько ми його не бачили.

— Звісно, у своїй майстерні, - в один голос відповіли діти. - Ходімо, дізнаємося, чим він цього разу захопився.

Пензлик радо зустрів друзів і вже на порозі подарував кожному паперову квітку маку:

- Добре, що завітали! Разом зможемо зробити більше маків. Адже ці квіти — символ пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи нашу землю. Подаруємо їх усім знайомим!

— Добра ідея, Пензлику! — підтримав Джмелик. — Майже 80 років минуло з того часу, як відгриміла війна на нашій землі. Мужні воїни здолали ворога, дорогою ціною здобули перемогу. Сьогодні знову настав час захищати Україну від загарбників, знову проливається кров героїв. Згадаймо ж безстрашних захисників рідної землі!»

Історія про Джмелика надихнула дітей створити квітку маку із кольорового паперу та передати нашим воїнам – захисникам.

Як любить повторювати Лариса Леонідівна – «Google в усьому помічник». За 10 хвилин  викрійка була готова. Поки умілі руки творили, діти уважно слухали історії, факти, легенди про маки – квіти пам’яті, символи  перемоги.

Тому,

«Коли побачиш влітку в полі

Червону квітку — символ волі,
Згадай синів безстрашних України,
Що полягли на землях Батьківщини». Згадуємо! Пам’ятаємо! Перемагаємо!

 

Простити – не означає забути.

 

У бібліотеці-філії №4 зібралися юнаки та дівчата, щоб долучитися до відвертої розмови «Про пам’ять і примирення»

 День пам’яті та примирення  – європейська традиція пам’ятання про Другу світову війну, яку українська держава послідовно впроваджує після Революції Гідності.

 Надзвичайно важливо пам’ятати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його.

Із старшокласниками говорили про книгу Тімоті Снайдера «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіном», присвячена трагічним сторінкам в історії Східної Європи. За словами автора – це «історія політичного масового вбивства». Дві тоталітарні системи чинили однакові злочини в одних і тих же місцях, підбурюючи один одного. Чи можна забути та пробачити?

Війна – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це долі людей, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками, десятиліттями.

Романи Наталії Дурунди  «За брамою пекла» та «Під клеймом OST» про  долі українців, вивезених на примусові роботи до фашистської Німеччини.

Це спогади людей з клеймом «ненадійний контингент», яким до срібної сивини відлунюватиме війна. Бо їх життя і після війни залишалося пеклом під пильним оком  спецслужб. Чи зможуть вони пробачити?

          Найбільше обговорень було навколо події, яку у Польщі називають Волинською різнею, а в Україні– Волинською трагедією. Загинуло більше 60 тисяч поляків та близько 20 тисяч українців. Все менше залишається  свідків жахливої Волинської трагедії,  тих, хто пам’ятав біль і страждання…

 «Сказати, що одна сторона винна, а друга – ні, так не можна. Винна і одна, і друга сторона,» - ділилися думками старшокласники.  «То все було не так просто, оцінити не можна однозначно. Нині відповіді шукають історики».

«Все-таки польський народ пробачив, бо допомагає Україні у боротьбі з російськими окупантами».

Обговорювали гіркий досвід та історичні уроки. Проводили паралелі.  Знову поверталися до розуміння «пам’яті та примирення».

Насамкінець зустрічі, історик Наталія Шевченко нагадала слова Томаса Саса: «Тупий нічого не прощає і не забуває. Наївний прощає і забуває. Розумний прощає, але не забуває».

 

Я відмовляюся вірити, що я – частина втраченого покоління.

      

До бібліотеки-філії №4 завітали дев’ятикласники ліцею 31, які вважають, що саме затишний  простір книгозбірні надихає їх на філософські роздуми. Тему для обговорення запропонувала закохана в літературу й поезію Людмила Мандрегеля. Вірш Джонатана Ріда з подвійною назвою "Я - частина втраченого покоління" і "Є надія" став імпульсом для філософських роздумів.

До речі, старшокласники не знали про подвійність вірша Джонатана Ріда. Тому із запропонованих для обговорення питань, вибрали  найсерйозніше:  що означає бути частиною «втраченого покоління»?

Щоб відчути, про що вели розмову у філософському кафе, прочитайте вірш,  який викликав  бурхливе обговорення. 

 

Я - частина втраченого покоління

І я відмовляюся вірити, що

Я можу змінити цей світ.

Я розумію, можливо, це шокує вас, але

«Щастя вже всередині тебе»

- Це брехня, насправді.

Гроші зроблять мене щасливим

І в тридцять років я розповім своїй дитині, що

Він - не найважливіша річ у моєму житті.

Мій бос буде знати, що

Мої принципи:

Робота

Важливіше, ніж

родина

Послухайте:

З давніх часів

Люди живуть сім'ями

Але зараз

Суспільство ніколи не буде таким, як раніше

Експерти кажуть мені

Через тридцять років я буду святкувати десятиліття свого розлучення.

Я не вірю, що

Я буду жити в країні, яку сам створив.

У майбутньому

Знищення природи стане нормою.

Ніхто не вірить, що

Ми збережемо нашу прекрасну планету.

І звичайно

Моє покоління вже втрачено.

Нерозумно вважати, що

Надія є.

А тепер прочитайте вірш знизу вгору.

Цей «білий вірш» читається в обидві сторони як символ двох протилежних сюжетів розвитку людства. Який з них обирати - вирішувати вам самим. 

Світлі й мудрі (не дитячі) думки дев’ятикласників, впевненість у своїх думках , небажання бути частиною "того" покоління, віра у себе, у свої сили викликають повагу.

 Між іншим, юнаки й дівчата нікого не засуджують. Навпаки, вони хочуть зрозуміти "те " покоління. Разом з тим відстоюють право на свободу вибору, бути такими як є, приймати рішення, помилятися, вчитися, розвиватися.

     

Хороші люди читають хороші книжки

           

 У день нової книги були представлені близько 300 видань, подарованих нашій  книгозбірні не тільки полтавськими читачами, але й письменниками та  друзями бібліотеки з Харкова, Рівного, Києва, Одеси, Чернігова…

Упродовж дня до  уваги присутніх представлені книжки різних жанрів від відомих вітчизняних та світових авторів нашого сьогодення.  На переглядах літератури - захоплюючі бестселери на будь-який смак: фантастика, фентезі, детективи, романтика, трилери тощо.

Існує думка, що у бібліотеці переважно читають жінки та більшість із них полюбляють романи про кохання та зворушливі історії з хепі-ендом. Проте, це зовсім не так! Сучасні жінки обирають різні книги: романтичні та надихаючі, серйозні та реалістичні, пізнавальні й мотиваційні.

Серед презентованих новинок книги улюблених українських авторів: Світлани Талан, Ніки Нікалео, Тані Вінк,  Надії Гуменюк, Марини Гримич, Ярослави Дегтяренко. Пригодницькі романи були представлені новинками Ксенії Циганчук, Поліни Кулакової, Сергія Пономаренка, Ольги Саліпи.

Серед новинок і нові імена -  Оксана Калина та Оксана Кір’ян.

За статистикою чоловіки читають значно рідше, ніж жінки. І це точно не любовні романи. Детективи, трилери, наукова фантастика, а ще новинки з категорії  історії, саморозвитку, мотивації. Вгадати, що може сподобатися сучасному чоловіку - дуже складно. Саме тому ми вирішили зробити добірку з топ книг для чоловіків, які точно будуть корисними. При формуванні перегляду «Топ 20 книг для чоловіків» ми опирались на відгуки наших користувачів, а також аналізували різноманітні тематичні рейтинги.

Незважаючи на песимістичний бік проблеми, що молодь не читає, все-таки новинки Стівена Кінга, Кадзуо Ішіґуро, Джона Маррса, Лоран Гунеля, Фере-Флері Крістін знайшли своїх шанувальників.

Сучасна молодь різниться у своїх літературних смаках: хтось читає фентезі, хтось класику, а дехто обмежується лише глянцевими журналами.

Справжньою знахідкою для маленьких чомучок стали книжки серії «дитяча енциклопедія». Тут на дітлахів очікують захопливі факти, яскраві ілюстрації, розвивальні завдання, лабіринти, ребуси і навіть кросворди.

"Вусата історія" Марії Артеменко

 

В день нової книги у бібліотеці-філії №4 відбулася презентація книги «Вусата історія», яку подарувала нашим юним  читачам дитяча письменниця Марія Артеменко.

 «Ця книга для всіх, хто любить котячі історії», - повідомив Сашко, перший читач нової книжечки. Він охоче поділився враженнями від читання повістинки, як називає свій твір Марія Артеменко.

Сашко – справжній експерт по книгах про котів, кицьок і кошенят. «Все почалося із «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко. Історія про котів так захопила хлопця, що  він перечитав майже всі книги, де героями є коти.

А от головним героєм «Вусатої історії» є Семен. Саме він зустрів

особливого  рудого кота з довжелезними вусами. І саме з них, із вусів, починаються історії, які так сподобалися юним читачам, другокласникам школи 23.

Кіт здивував не тільки Сема своїми секретними вміннями творити дива, але й усіх присутніх на презентації.

Це казкова повість про дитинство, дружбу й помічників, які трапляються в житті кожного.

 Спостерігаючи за рудим, Семен зрозумів, що кіт приходить до тих, кому потрібна допомога. Адже ділитися добром – найдавніша «чарівна місія всіх живих істот.»

З одного боку, ця історія містить елементи казковості. Чого вартий опис здоровенних котячих вусів. «Вони були дуже довгі. Ні, не так. Вони були довжеле-е-езні! Таких зроду ніхто не бачив».

Проте в казковості приховано чимало справжнього. Не зовсім реальний вусатий кіт стає для хлопчика помічником. Другокласники підтримали, що помічники потрібні нам усім. Допомогти, підтримати, виконати якесь завдання, супроводити, дати пораду. А часом і потримати за руку, підбадьорити, або просто бути поруч.

 Майстер-клас від художниці Анни Мухіної став сюрпризом для малечі: вчилися малювати кота. Хтось хотів рудого, як у книзі Марії Артеменко. А дехто намалював свого улюбленця, програмуючи його на дива. Що ж, смаки не обговорюються. Говоримо про результат: котів уже намалювали, а книга ще читається! Готуємося до обговорення!