Таємниці українського віночка.

 

З давніх-давен віночки, якими дівчата квітчали свої голови, був і оберегом, і лікарем. Його також називали «книгою душі», за якою кожен міг дізнатися, що коїться у дівчини  на серці.

Розгадати таємниці українського віночка спробували на етнографічних посиденьках, які відбулися у бібліотеці-філії №4.

Таємниці розкривалися поступово. До розмови долучилися і дорослі. Цікаво було вже від того, що учасники посиденьок з різних міст і містечок України. Зрозуміло, що у кожного були свої таємниці.

Плетіння вінка – то своєрідна наука. Потрібно знати з яких квітів і коли плести. Яке зілля з яким вплітати поруч. Всього в українському віночку має бути 12 квіток… Дівчину, яка у своєму вінку мала 12 квіток, вважали щасливою.

Адже мовою символів, якими були квіти, трави та стрічки віночка, дівчата виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію та прагнення.

«Перший віночок дівчинці плела матуся, вимочуючи його в росах сім днів. Дівчатка віночки починали носити з трьох років, а у чотири  вже плели з інших квітів. Потім у 6 років, у 7, 8, додаючи нові квіти.»

«Наші предки були впевнені, що віночки наділені великою магічною силою і, навіть, можуть вплинути на  майбутнє»

«Українські віночки залишали на горищах і на деревах, щоб уберегтися від блискавок. Клали в колиску новонародженої дитини, ховали під одяг, щоб захиститися від відьом»

Під час посиденьок діти часу не гаяли. Разом із майстринею Ларисою Гецелевич виготовляли віночки із паперових квітів, зроблених власноруч. Адже нині українські вінки з квітами і стрічками знову стають модним і стильним головним убором під вишиванку. Разом з вінками з'явилося багато різних сувенірів з польовими квітами в українському стилі.

Дізнатися більше про секрети цієї дівочої прикраси ви зможете із книг, представлених на перегляді літератури «Таємниці українського віночка».

«Полтава – це місто, в якому нам пощастило жити.» Ганна Грибан

   

         У бібліотеці-філії №4 відбулася літературна мандрівка-гра «Пригоди кота Мурчика у Полтаві» за однойменною книгою Ганна Грибан та Любові Гевленко.

Учасники гри – це дивовижна спільнота активних і творчих школярів. Це діти, яких хочеться слухати та, навіть, варто повчитися у них. Сьогоднішня гра – це спогад, який хочеться згадувати знову й знову.

Присутня на грі письменниця й директорка видавництва «Дивосвіт» Ганна Грибан ділилася  враженнями після зустрічі: «Спілкування упродовж гри – це тепло, мрії, бажання та натхнення. Саме такі зустрічі роблять наш світ по-справжньому привабливим»

Учасники гри з першого раунду дали зрозуміти, що змагання буде нестандартним, як і правила гри, які запропонувала модератор. Навіть назви команди обрали дивні: «Суслики» та «Їжачки»

Чотири раунди, цікаві завдання, веселі перерви та можливість отримати 30 балів, щоб стати переможцем. Нелегко, але можливо! Якщо уважно читали книгу про пригоди кота Мурчика у Полтаві та цікавитеся історією рідного міста – до перемоги всього декілька кроків.

Припустимо, що в казковість книги школярі не повірили: коти не розмовляють. Але, що котики вміють думати, погодилися всі. 

Учасники гри разом із головним героєм книжки котом Мурчиком, подорожували Полтавою, розгадуючи завдання, ребуси, шаради.

Упродовж гри школярі дізналися немало цікавого про начебто знайомі місця, вулиці, будинки, споруди, згадали про історичні події, пов'язані з Полтавою.

 Ганна Грибан пояснила, що книга «не просто інформація про минуле і не довідник про те, що було, а захоплюючий процес пізнання міста, в якому нам пощастило жити». Із задоволенням гостя поділилася історією створення книги. До речі, книжку вдало доповнюють світлини пам'ятних місць та мальовані персонажі.

 

«Греки перемогли персів… що спільного з Україною?» Розмова з Володимиром Прокопенком.

   

         У бібліотеці-філії №4 продовжуються інтелектуальні зустрічі з відомими громадськими діячами, філософами, істориками, політологами.

Ініціатором таких зустрічей є дискусійний клуб «Сентенція»,  спільнота полтавців, яка створює події задля просвіти.

Гість зустрічі – Володимир Прокопенко, професор, доктор філософських наук, який професійно займається не тільки філософією, але й питаннями ідеології та політичної філософії.

Лекція – дискусія  «Політики Солідарності: уроки античності»  - це про досвід історії подолання внутрішньої війни у Грецькому світі V-IV ст. до н.е.

Розмова була змістовною, доступною, цікавою. Щоб дізнатися все те, про що говорив пан Володимир, необхідно перечитати не один десяток книг. Саме тим неординарні зустрічі у клубі "Сентенція" - можна зустрітися  з цікавими особистостями,  підслухати думки учасників дискусії чи поділитися власними.

Гість презентував власне бачення: наскільки досвід грецьких полісів може бути потрібний в Україні XXI ст.?

Найцікавіше із розмови:

"Чи можемо ми взяти щось для себе? "Можемо... і не тільки запозичити, а й творчо переробити"

    "Щоб наша Велика перемога не стала великими сварками" (це  про нас? а от пан Володимир говорив про грецькі поліси)

Змістовною вдалася розмова про чесноти, еліту в Греції та Україні зокрема. Цікавим та емоційним було обговорення.

"Хочеш щось зрозуміти, підійди до питання історично"

"Історичний досвід розвитку України показує, що ми час від часу опиняємося у кризі"

А це вже серйозне зауваження від греків. "Ідіот" (давньогрецький термін) - людина, яка живе у відриві від суспільного життя, не бере участі в загальних зборах громадянського поліса та інших формах державного і громадського демократичного управління. "

Якщо ви вважаєте за необхідне не просто емоційно реагувати на події, які відбуваються у світі, а розуміти їхню сутність, запрошуємо на сторінку дискусійного клубу «Сентенція» https://www.youtube.com/watch?v=K6XjboIesz0&t=192s

Або ж слідкуйте за анонсами бібліотеки-філії №4.

Хай завжди з нами буде Великодня казка!

       

     З приходом весни все пробуджується в природі. На землю приходять весняні  свята. І найбільше – Великдень. Так, цього дня воскрес Ісус Христос. До свята готуються заздалегідь і триває воно аж вісім днів. Тому пізнавальні посиденьки у бібліотеці-філії №4 були і перед великодні, і після свята продовжилися.

 А так як Великдень вважають родинним святом, на нього збиралися і діти, і дорослі. Так тривало до закінчення свят.

За традицією, розпочинали посиденьки з цікавої інформації, яку знаходили діти під час «розслідувань». Говорили про історію свята, розповідали легенди та міфи, складали казки, читали вірші, співали пісень. Найбільше розмов було про писанки та писанкарство. Діти розповідали про  традиції святкування Великодня  у себе вдома: на Харківщині, Чернігівщині, Херсонщині, Запоріжжі…

Цікаве історичне розслідування провели юні читачі.

«Святкувати Великдень в Україні почали наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. Але воно має язичницькі корені і народилося набагато раніше за свято Пасхи. Ще до зародження в Україні християнства».

«В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість».

Кожен учасник посиденьок мав бажання поділитися знаннями. Чи то про страви і продукти, які українці традиційно кладуть до великоднього кошика. Чи  про символічне значення крашанок і пасок. Навіть, про особливості їх приготування. Здивували діти розповідями про значення великодньої свічки та рушника.

Кожне засідання закінчувалося майстер-класом. Діти навчилися робити кошики, великодні сувеніри із кольорового паперу, виготовляти крапанки. Навіть творити магію: як перетворити звичайний малюнок на магічний!

Найцікавішим і найвідповідальнішим завданням було створити Великодню композицію, яка була розміщена у будиночку Святого Миколая біля Свято-Успенського собору. Пропозиція була втілена майстринею Ларисою Гецелевич та вмілими руками наших маленьких всезнайок. А щоб не було нудно Аллочка та Світлана Анатоліївна розважали всіх цікавими оповіданнями та розповідями.

 

 

           

           

 

Такі зустрічі запам'ятовуються надовго!

   У бібліотеці-філії №4 зібралися  діти та дорослі, щоб разом розкрити таємниці звичайних листівок.

Вони давно стали звичним атрибутом будь-якого свята: цікавий сюжет, барвисті кольори, оригінальний декор.  Так, звичайною листівкою мало кого здивуєш. Але це коли зроблено не власними руками. І коли не знаєш всіх таємниць листівок.

Навіть сучасним технологіям не вдалося «зжити» зі світу вітальну листівку. Звичайно, найпростіше відправити її електронною поштою. «Але виготовлена власноруч з кольорового паперу, - вважають діти, - листівка і тепліша, і гарніша, і бажаніша»

Зробити її нескладно, а виглядає  незвично та цікаво. Така листівка запам'ятається надовго – перевірено і дорослими, і дітьми разом із майстринею Ларисою Гецелевич.

За традицією, на посиденьках розкривали таємниці.

Чи задумувалися ви, що простий клаптик паперу має свою історію? Приміром, у Японії найперші листівки були подвійними, а у США у далекому 1893 їх не надсилали поштою, а дарували винятково як сувеніри. Найперша вітальна листівка датується 15 сторіччям і зберігається у Британському музеї. (Звичайно ж, вона приурочена до Дня усіх закоханих! )

Та все ж офіційною батьківщиною листівки вважається Англія. А її «батьком» - художник Добсон, який у 1794 році  в переддень Різдва намалював зимовий пейзаж і сім’ю біля ялинки, а на звороті написав привітання та надіслав своєму знайомому.