Як дати раду своїм емоціям?

  

 

Зараз немає життя, яке не змінилося би повністю з початком повномасштабної війни в Україні. Змінилося не лише наше повсякдення, а й емоційні реакції. Усе це від страху, тривоги та злості. Проявляються емоції настільки насичено, що інколи складно уявити, як узагалі можна їм дати раду. Щодня ми бачимо речі, яких не мало б існувати в цивілізованому світі. Якщо раніше в нас були певні зразки, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, то зараз усі вони поламані. В голові - суцільний хаос;

“Будь-яка емоційна реакція є нормальною відповіддю на ненормальні обставини війни, - стверджує психотерапевт Володимир Станчишин, автор книг  “Емоційні гойдалки війни”, “Стіни в моїй голові” . - Ми маємо право відчувати лють, маємо право хотіти помсти, ми можемо вмикати чорно-біле мислення і не відчувати при цьому провини. Ми можемо сумувати, ми можемо плакати стільки, скільки потрібно.

 Що робити, коли відчуваєш емоційне виснаження? Як повернути сили? Як відновлюватися?

 На майстер-класі «Моє ресурсне літо», організованому за підтримки “Центр готовності цивільних. Полтава” , порадами ділилася  психологиня й арттерапевтка Юлія Петренко. Через малювання та метафоричні карти присутні спробували порозумітися з собою, відчути себе, щоб зрозуміти, що саме може підтримати нас у повсякденному житті.

    

Все це було б смішно, коли б не було так сумно.

Липнева зустріч учасників читацького клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки»  змінювала настрій присутніх упродовж двох годин.

Запропонований для обговорення роман «Карбід»  Андрія Любки відповідає найбільше характеристиці самого письменника.

«Андрій Любка – рибалка, грішник, балканіст. Написав і переклав кілька книжок, об’їздив тридцять країн, але найбільше любить спати до обіду і заїдати пекучу сливовицю барбарисовими льдяниками. Живе у всій Центральній Європі, та найчастіше заряджає свої гаджети й пере речі в Ужгороді. Несудимий, одружений, небагатодітний, одне слово –ледачий.»

Однією з причин, чому читачі  люблять прозу Андрія Любки, є те, що його твори  (чи то оповідання, чи то романи) читаються дуже легко, на одному диханні.

Щодо «Карбіду»? Роман змушує задуматися. Тому обговорення (і завдяки майстерності модераторки) було змістовним, багатоплановим, динамічним. Хоча враження та думки одноклубників після прочитання були неоднакові, але не занадто полярними.

Всім сподобалося, як автор подає героїв: по черзі, тобто по мірі появи у романі. Тому імена та прізвизька не плутаються. Кожен герой має свою історію, через те у тексті багато спогадів.

Учасники обговорення зазначили, як плюс, що в романі є багато фактів для загального розвитку. Тут і цікавинки про Закарпаття, Балкани, роздуми про вольтерівський "Кандід", а певні історичні відомісті спонукають читачів загуглити, щоб дізнатися більше інформації.

Зрозуміло, всі описані контрабандні схеми, які насправді діють на українських кордонах, відомі. Але деякі факти стали фішкою роману, що робить його інтригуючим.

Щодо нецензурної лексики думки присутніх розійшлися. Але, як підсумок дискусії, - у деяких сюжетах вона була оправданою.

Ще одна родзинка роману «Карбід» - назви розділів. Влучні, інтригуючі, цікаві.

Висновок? Хоча твір Андрія Любки і в гумористичному тоні, але правдиво описує наше сьогодення. (Роман опубліковано у 2015 році)

І це сумно, бо, дійсно, багато українців такими і є. Описуючи комічні, смішні ситуації, автор мотивує замислитися над  серйозними та болісними питаннями, що й стали темою для обговорень. Як говорив класик: "Все це було б смішно, коли б не було так сумно"

"Своє для своїх, щоб не забували" Ганна Кревська

Ганна Кревська чи Марина Кононенко? Лубенська письменниця й журналістка пояснює допитливим читачам: "Ганна - наше родове ім'я. три мої бабусі звалися Ганни. Тому й вирішила я це ім'я оживити. Кревська - тому, що кревно, до крові близьке те, що пишу. своє - для своїх, щоб не забували, своє - для чужих, аби шанували, наше - для світу, аби ожила візерунками слова історія поколінь, що передається з вуст в уста" А ще пані Ганна любить каву, котів, давні фото та щирих людей. "Взагалі, люблю досліджувати минувшину". Оповідання "Рятуйте . свайба" - для позитиву вам не на один день. А для прочитання пропонуємо романи Ганни Кревської "Монастирські сливи" та "Кульбабова стежка"

«Люблю дивитися на вогонь і свого сина. Не люблю озиратися назад і нещирих людей». Ганна Кревська

       
     

Ганна Кревська, лубенська письменниця й журналістка, відома читачам, як авторка романів «Монастирські сливи», «Сліди на воді», «Кульбабова стежка».

Про себе пані Ганна говорить: «Книжниця, авторка 9 книг. Любителька старовини, давніх фото та мудрих людей.»

Знавці чи літературознавці говорять, що проза Ганни Кревської здобула визнання завдяки глибокому краєзнавчому фактажу. Шанувальники її романів відзначають живий, чуттєвий стиль оповіді. Її книги отримують схвальні відгуки за людяність та майстерне переплетення людських доль із трагічними подіями української історії. Історичним твором називають роман «Монастирські сливи», бо охоплює події початку XX століття у селищі Мгар та біля Мгарського Спасо-Преображенського монастиря.

Читачі цінують велику документальну та емоційну цінність творів Ганни Кревської.

Краєзнавчо-історичне видання  «Наше річище: Сліди на воді» присвячене козакам, полковникам, гусарам, шляхетським панночкам та Мгарському монастирю. Книга містить багатий фактаж та численні ілюстрації. Твори Ганни Кревської називають «справжнім місточком для збереження національної ідентичності».

  Шанувальники поетичної рими Ганни Кревської відзначають в її поезії

тонкий психологізм, увагу до деталей, глибокий зв'язок із природою та метафоричні образи з її особистих переживань.

Така весна, що бігаю напитись

Торішнього морозу уночі.

А ніч іде, немов циганка, чорна.

Стару сорочку рве на туманці...

"Нелюбов. Не любов" Світлани Фільчак. Читає Марфа Буторіна

 

Підтримаємо, допоможемо, навчимо.

 

        Передати показники лічильників використаної води, електроенергії та газу – завжди клопітно. Перш за все треба не забути це зробити, а потім в процесі  дочекатись з’єднання з оператором…

      Але є набагато простіший спосіб – зробити це онлайн. Та не кожен володіє  вмінням  користуватись комп’ютером. Тоді на допомогу приходять працівники бібліотеки, які в рамках проекту

 « Бібліотеки розвивають цифрову грамотність задля посилення стійкості громад та відновлення»  допомагають користувачам оволодіти базовими знаннями з цифрової освіти.