Життя прекрасне своїми несподіванками.

         

        У бібліотеці відбулося літературне побачення з полтавською письменницею Світланою Фільчак, яка завітала до читачів із презентацією книги «Маленькі полтавські історії»

Гостя зустрічі, журналістка, медійниця, авторка радіопередач, культурна оглядачка та неймовірна оповідачка, полонила присутніх своєю щирістю й відвертістю.

Її твори добре знані полтавцям. Світлана Фільчак  публікувала їх на сторінці у фейсбуці. До речі, саме її шанувальники спонукали до випуску збірки.

 «Маленькі полтавські історії» - збірка новел Світлани Фільчак, які характеризують як історії «маленьких життєвих трагедій і радощів».

Книга розповідає про людей, чиї вчинки, доброта, сила і мудрість допомагають знайти опору в житті. Кожна оповідь - це частинка чийогось життя, де присутні і радощі, і смуток, і любов, і надія.

Новели написані живою й чуттєвою мовою. А герої «Маленьких полтавських історій» упізнавані, що здаються сусідами, родичами або знайомими.  

«Люблю читати оповідання Світлани Фільчак не те щоб заспокоїтися, а для душі.»

«Це оповідання, які зручно читати невеликими порціями.»

«Маю традицію. «Маленькі полтавські історії» читаю тільки заваривши духмяного чаю. Все це для душі й настрою.»

Як пояснити дітям, що таке гордість?

Найкраще через різницю між здоровою гордістю (самоповагою) та гординею (зарозумілістю). Здорова гордість- це радість за свої успіхи, знання своєї цінності та повага до себе. Така гордість додає впевненості, щоб навчатися нового і не здаватися. Інша гордість, як гординя, зарозумілість - це коли людина починає вихвалятися і ставити себе вище за інших. Це відштовхує друзів і заважає вчитися на помилках. Читання історій, де герої долають власну пиху або, навпаки, навчаються цінувати себе, радіти власним перемогам - це чудово. Справжня гордість мотивує ставати кращим, а не вимагає постійного схвалення від інших. Але важливо і не знецінити себе, навчитися поважати себе, поважаючи думки інших, кордони і досягнення своїх друзів.

Прості ідеї, які легко втілити вдома.

Натхнення, творчість, фантазія гуртківців арт-майстерні Лариса Гецелевич може розігратися так, що за дві години здивують і самі себе. Багато хто з вас знає, що брелоки для рюкзаків і сумок взагалі є сучасним трендом. А створення їх своїми руками - це можливість здивувати рідних, однокласників, особливо якщо у когось незабаром день народження. До того ж  -  це чудовий спосіб провести час, розслабитися і зануритися у творчу діяльність. 

Створити стильний брелок або підвіску для рюкзака власноруч - це чудовий спосіб підкреслити свою індивідуальність. Використовуйте підручні матеріали: залишки пряжі, шкіри, полімерну глину, бісер або яскраві стрічки. Це перетворить звичайний аксесуар на ексклюзивну деталь вашого образу.

З чого можна робити брелоки для сумки та з яких матеріалів, то окрема розмова.

Як дізнатися більше про своїх предків і не загубити родинну історію?

       

    Нещодавно відбувся 15 -й Читацький клуб БФ “Бібліотечна країна”, учасницею обговорень у якому стала бібліотека-філія 4.

Обговорювали книгу «А тепер і спитати немає в кого» , яка вийшла друком у видавництві «Лабораторія».

Гостями онлайн-зустрічі були авторка книги  Анна Ніколаєва та дослідниця родинної історії Анастасія Шимчук. Разом розбиралися, як досліджувати свій родовід, працювати з архівами, сімейними історіями та навіть ДНК-дослідженнями.

Книгу «А тепер і спитати немає в кого» називають  практичним путівником у світ генеалогії. «Для когось генеалогічне дослідження - це детектив, для іншого - медитація або уроки історії. Єдине, що можу пообіцяти кожному, - ділилася думками Анна Ніколаєва,  - ви не нудьгуватимете».

Погодьтеся, можливо не всі й припускають, що старі фотографії завжди містять таємниці.  Але не можна й відкидати, що серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини обов’язково знайдеться щось цікаве чи незвичайне, раніше нерозказане. А зв’язки з далекими родичами чи близькими  втрачені? З чого розпочати дослідження свого роду, як шукати інформацію, аналізувати документи, працювати з архівами, фотографіями і ДНК-дослідженнями – про все це розповідає українська етнологиня Анна Ніколаєва у книзі «А тепер і спитати немає в кого» .

Упродовж зустрічі детально і водночас доступно авторка пояснила, як дізнатись більше про власну родину та зрозуміти себе. «Адже коріння відлунює в нас сильніше, ніж здається. Потрібно лиш встигнути запитати». Анна Ніколаєва  та Анастасія Шимчук поділилися безцінним власним досвідом, як досліджували історії власних родин.

Колеги з різних міст України долучалися до розмов, обмінювалися знаннями про дослідження родоводів, розповідали про емоційні й психологічні враження від знайденої інформації.

Цікаві історичні факти, безліч невигаданих життєвих історій, покрокова інструкція для вивчення свого родоводу та, навіть, як ставитися до сімейних таємниць – про все це у книзі Анни Ніколаєвої «А тепер і спитати немає в кого», яка тепер є у нашій книгозбірні.

Історія любовного трикутника чи глибокі сенси сьогодення.

 

   У бібліотеці-філії 4 відбулося квітнева зустріч учасників книжкового клубу “Я бачу, вас цікавлять книжки”. Для обговорення було обрано твір Віктора Домонтовича “Доктор Серафікус”.

Роман називають перлиною української інтелектуальної прози,  іронічним, філософським та модерністським.  Книголюби відзначають легкий стиль роману, але глибокий психологізм, називаючи книгу «романом-лабіринтом». Дискусії не було, але змістовне обговорення від “ще раз перечитую” до “мабуть, не моя книга” з літературознавчими розвідками   та заглибленням у найглибші відчуття й емоції героїв - це було дивовижно й неперевершено. Дві години спілкування промайнули миттю. До того ж, запропонована модераторкою інтелектуальна гра ще раз занурила читацьку спільноту в обговорення. Твір про дивакуватого професора Комаху, художника Корвина та харизматичну Вер, наче  історія любовного трикутника, а насправді, Віктор Домонтович, запрошує до розуміння  значно глибших сенсів. 

 Інколи аж не віриться, шо його тексти написані майже 100 років тому. Бо вони актуальні й сьогодні.

"Навіть коли здається, що все незворотно змінилося, треба вірити!" Валентина Дуван "Муха та Найда"