Життя прекрасне своїми несподіванками.

         
    

        У бібліотеці відбулося літературне побачення з полтавською письменницею Світланою Фільчак, яка завітала до читачів із презентацією книги «Маленькі полтавські історії»

Гостя зустрічі, журналістка, медійниця, авторка радіопередач, культурна оглядачка та неймовірна оповідачка, полонила присутніх своєю щирістю й відвертістю.

Її твори добре знані полтавцям. Світлана Фільчак  публікувала їх на сторінці у фейсбуці. До речі, саме її шанувальники спонукали до випуску збірки.

 «Маленькі полтавські історії» - збірка новел Світлани Фільчак, які характеризують як історії «маленьких життєвих трагедій і радощів».

Книга розповідає про людей, чиї вчинки, доброта, сила і мудрість допомагають знайти опору в житті. Кожна оповідь - це частинка чийогось життя, де присутні і радощі, і смуток, і любов, і надія.

Новели написані живою й чуттєвою мовою. А герої «Маленьких полтавських історій» упізнавані, що здаються сусідами, родичами або знайомими.  

«Люблю читати оповідання Світлани Фільчак не те щоб заспокоїтися, а для душі.»

«Це оповідання, які зручно читати невеликими порціями.»

«Маю традицію. «Маленькі полтавські історії» читаю тільки заваривши духмяного чаю. Все це для душі й настрою.»

«Коли я хочу спокою, тепла, надії, дістаю з полички саме «Маленькі полтавські історії» Світлани Фільчак.»

«У її новелах відчувається м’який, ненав’язливий підтекст, надія та милосердя.»

«Маленькі полтавські історії наповнені описами запахів, звуків та відчуттів, що створює ефект присутності.»

Насправді талант Світлани Фільчак у вмінні бачити й відчувати глибину в простому, красу у щоденному, а життя як низку дивовижних епізодів, які варто розповісти.

Презентація «Маленьких полтавських історій»  Світлани Фільчак пройшла у поетично піднесеній атмосфері. Читацька аудиторія щиро й  зацікавлено зустріла  письменницю й побажала їй нових творчих злетів.

Читання новел авторкою, обговорення та автограф-сесія додали зустрічі затишної атмосфери.

 

 

Як пояснити дітям, що таке гордість?

Найкраще через різницю між здоровою гордістю (самоповагою) та гординею (зарозумілістю). Здорова гордість- це радість за свої успіхи, знання своєї цінності та повага до себе. Така гордість додає впевненості, щоб навчатися нового і не здаватися. Інша гордість, як гординя, зарозумілість - це коли людина починає вихвалятися і ставити себе вище за інших. Це відштовхує друзів і заважає вчитися на помилках. Читання історій, де герої долають власну пиху або, навпаки, навчаються цінувати себе, радіти власним перемогам - це чудово. Справжня гордість мотивує ставати кращим, а не вимагає постійного схвалення від інших. Але важливо і не знецінити себе, навчитися поважати себе, поважаючи думки інших, кордони і досягнення своїх друзів.

Прості ідеї, які легко втілити вдома.

Натхнення, творчість, фантазія гуртківців арт-майстерні Лариса Гецелевич може розігратися так, що за дві години здивують і самі себе. Багато хто з вас знає, що брелоки для рюкзаків і сумок взагалі є сучасним трендом. А створення їх своїми руками - це можливість здивувати рідних, однокласників, особливо якщо у когось незабаром день народження. До того ж  -  це чудовий спосіб провести час, розслабитися і зануритися у творчу діяльність. 

Створити стильний брелок або підвіску для рюкзака власноруч - це чудовий спосіб підкреслити свою індивідуальність. Використовуйте підручні матеріали: залишки пряжі, шкіри, полімерну глину, бісер або яскраві стрічки. Це перетворить звичайний аксесуар на ексклюзивну деталь вашого образу.

З чого можна робити брелоки для сумки та з яких матеріалів, то окрема розмова.

А щоб додати своєму брелку індивідуальності та унікального стилю  юні дизайнери використали різнокольоровий фоаміран.

Працювати в арт-майстерні Лариси Леонідівни - це чудова нагода проявити свою креативність і створити щось красиве та унікальне. Спробуйте! і ви побачите, як це захопливе заняття може перетворитися на улюблене хобі. 

Як дізнатися більше про своїх предків і не загубити родинну історію?

       

    Нещодавно відбувся 15 -й Читацький клуб БФ “Бібліотечна країна”, учасницею обговорень у якому стала бібліотека-філія 4.

Обговорювали книгу «А тепер і спитати немає в кого» , яка вийшла друком у видавництві «Лабораторія».

Гостями онлайн-зустрічі були авторка книги  Анна Ніколаєва та дослідниця родинної історії Анастасія Шимчук. Разом розбиралися, як досліджувати свій родовід, працювати з архівами, сімейними історіями та навіть ДНК-дослідженнями.

Книгу «А тепер і спитати немає в кого» називають  практичним путівником у світ генеалогії. «Для когось генеалогічне дослідження - це детектив, для іншого - медитація або уроки історії. Єдине, що можу пообіцяти кожному, - ділилася думками Анна Ніколаєва,  - ви не нудьгуватимете».

Погодьтеся, можливо не всі й припускають, що старі фотографії завжди містять таємниці.  Але не можна й відкидати, що серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини обов’язково знайдеться щось цікаве чи незвичайне, раніше нерозказане. А зв’язки з далекими родичами чи близькими  втрачені? З чого розпочати дослідження свого роду, як шукати інформацію, аналізувати документи, працювати з архівами, фотографіями і ДНК-дослідженнями – про все це розповідає українська етнологиня Анна Ніколаєва у книзі «А тепер і спитати немає в кого» .

Упродовж зустрічі детально і водночас доступно авторка пояснила, як дізнатись більше про власну родину та зрозуміти себе. «Адже коріння відлунює в нас сильніше, ніж здається. Потрібно лиш встигнути запитати». Анна Ніколаєва  та Анастасія Шимчук поділилися безцінним власним досвідом, як досліджували історії власних родин.

Колеги з різних міст України долучалися до розмов, обмінювалися знаннями про дослідження родоводів, розповідали про емоційні й психологічні враження від знайденої інформації.

Цікаві історичні факти, безліч невигаданих життєвих історій, покрокова інструкція для вивчення свого родоводу та, навіть, як ставитися до сімейних таємниць – про все це у книзі Анни Ніколаєвої «А тепер і спитати немає в кого», яка тепер є у нашій книгозбірні.

Історія любовного трикутника чи глибокі сенси сьогодення.

 

   У бібліотеці-філії 4 відбулося квітнева зустріч учасників книжкового клубу “Я бачу, вас цікавлять книжки”. Для обговорення було обрано твір Віктора Домонтовича “Доктор Серафікус”.

Роман називають перлиною української інтелектуальної прози,  іронічним, філософським та модерністським.  Книголюби відзначають легкий стиль роману, але глибокий психологізм, називаючи книгу «романом-лабіринтом». Дискусії не було, але змістовне обговорення від “ще раз перечитую” до “мабуть, не моя книга” з літературознавчими розвідками   та заглибленням у найглибші відчуття й емоції героїв - це було дивовижно й неперевершено. Дві години спілкування промайнули миттю. До того ж, запропонована модераторкою інтелектуальна гра ще раз занурила читацьку спільноту в обговорення. Твір про дивакуватого професора Комаху, художника Корвина та харизматичну Вер, наче  історія любовного трикутника, а насправді, Віктор Домонтович, запрошує до розуміння  значно глибших сенсів. 

 Інколи аж не віриться, шо його тексти написані майже 100 років тому. Бо вони актуальні й сьогодні.

"Навіть коли здається, що все незворотно змінилося, треба вірити!" Валентина Дуван "Муха та Найда"

 

Пам'ятати минуле, не тяжіючи ним, і знаходити сили в природі й любові.

         Напередодні 40-ї річниці Чорнобильської трагедії у бібліотеці-філії №4 відбулася година спілкування «День, який перевернув життя»

Четвертокласники школи 44 знали про серйозну розмову, чули про Чорнобиль. Навіть поділилися історіями знайомих, які були ліквідаторами аварії чи відвідали чорнобильську зону з екскурсією.

Разом із школярами переглянули мультфільм "Місто-привід"  (п’ята серія мультфільмів «Книга-мандрівка. Україна»).

Розповідь про місто, де було перекреслене життя тисяч людей, і місто, яке дало шанс на життя рідкісним видам тварин, перетворившись на заповідник, стало імпульсом до змістовного спілкування.

Найбільше запитань було навколо «навіщо потрібна така небезпечна енергія», «чому не можна було повернутися додому». Тому спочатку звернулися до видання «Реактори не вибухають», яку автори рекомендують читати дітям з дорослими.

Навіть один добрий вчинок може змінити світ.

       У бібліотеці відбулися екологічні посиденьки за книгою Олени Скулатової «Сміттярики».

Зустріч з юними читачами  перетворилося на чарівну подію, де ожила казка.

Історія, де народжується любов до природи, та еко-гра  і весела мандрівка з героями книги надихнула юних читачів проявити свою кмітливість і зрозуміти одну важливу істину…

Разом із школярами ми довели, що затишна, добра історія для сімейного читання може перетворитися на гру-подорож у далекі світи.

Отже, далеко в космосі, серед мільярдів зірок, дрейфує маленький астероїд, який його єдиний мешканець називає «МійДім». Тут живе Тух - винахідливий чоловічок, який майструє, дбає про затишок і дизайн (!!!) власної оселі, свого довкілля та мріє зустріти справжнього друга. Його спокійне життя порушує тільки потік сміття, яке скидають на поверхню астероїда космічні кораблі з планети Земля.

Тух не здається. Він навчився давати друге життя викинутим речам, створюючи з них щось нове і корисне. Тут ми з юними екологами «зависли» надовго. Що цікаво -  всі знають про сортування сміття, але майже ніхто цього не робить. Хто ж винен?

 Разом подивилися мультфільм «Черепаха Ло та країна сміття». З’ясувалося, що все-таки багато чого залежить від нас самих.

Повернувшись до Туха, дні якого сповнені турбот і рутинної роботи, з’явилися нові запитання.  Несподівано на планету МійДім приземляється дивний гість.  Хто він? Припущень було багато, як і порад. Чи змінить життя Туха «той Хтось» назавжди? Чи навчимося ми бути відповідальними? Чи можемо змінити себе?

Захоплива історія Олени Скулатової про самотність, дружбу, відповідальність. А ще – про другий шанс  для людей, планет і речей.

Чути й перемагати рідною мовою.

         

    У бібліотеці відбулася година спілкування «»Таємниці рідної мови»

Разом із бібліотекарем третьокласники вирушили в загадкову подорож. Разом досліджували таємниці звуків, слів, речень. Адже без звуків не народиться жодне слово. Це перша таємниця. Спробували без звуків – не виходить.

Експериментували зі словами, вчилися їх відчувати, адже слова мають душу. Вчать нас любити, дружити, міркувати, говорити. І це третя  таємниця - сила Слова. Бо добре слово додає світла і сили. Тому його треба берегти.

Упродовж спілкування школярі гралися зі словами, складали речення та досліджували, як мова оживає, коли її шанують, люблять, поважають.

Переглядаючи фрагменти фільму про рідну мову, діти заглянули за завісу історії розвитку рідної мови. Дивувалися школярі, чому  букву «Ї» називають «свічечкою мови». То з легкої руки й слова відомого дитячого письменника Івана Малковича. Поет тринадцятій літері української абетки присвятив власну поезію. Саме рядок із його вірша «Напучування» перетворив вислів «свічечка букви “ї”» на крилатий.

Буква «ї» - це унікальність української мови. Тому її називають – знаком-оберегом нашої рідної мови.

Всі люди, як квіти, красиві і гарні.

  

       У бібліотеці відбулася година цікавих повідомлень «Мовою квітів». Третьокласники активно долучилися до розмови про улюблені квіти та їх символіку.

Бібліотекар запросила школярів у цікаву мандрівку таємниць і, навіть, пригод. Кожна квітка загадкова, сповнена таїн.

Ще в сиву давнину люди «мовою квітів» відзначали найважливіші події у житті. У Японії квіткові композиції спочатку створювались як прикраса для храмів, а згодом їх почали використовувати і в інтер’єрі житла.

Стародавні греки і римляни лавровими вінками нагороджували видатних учених, акторів, спортсменів. Вінки, квіти були улюбленою прикрасою і у дівчат слов’янських народів.

Зі смаком створений букет – це справжня гармонія барв, ліній, форм.

Штучний інтелект стверджує, що «мова квітів допомагає дітям краще розуміти природу та вчитися виражати свої почуття через подарунки».

Чудовим сюрпризом  може стати квітка, створена власними руками. А якщо додати цікаві факти про квітку, то подарунок буде не тільки прекрасним, а унікальним.

Наприклад: соняшник означає радість, сонце, відданість.

 Ромашка - ніжність, скромність і любов. Рожева троянда мовою квітів означає  дружбу та ніжність. Голубоока волошка - щирість, лагідність. А півонія та мальва, як сестри, означають  віру, надію, здоров'я.

         Сюрпризом для дітей став майстер – клас по виготовленню ромашки. Діти охоче взялися до роботи. Крок за кроком, додаючи власну фантазію, школярі вирізали, клеїли, домальовували та мріли про те, що обов’язково здивують своїх рідних і подарунками, і цікавими фактами із життя квітів.

Продовжую читати, бо люблю прозу Сергія Осоки

"Коротка проза - це моя слабкість. Історії, ніби розрізнені, але пов'язані водночас. Про короткий епізод, довжиною в день, годину або про ціле життя. Історії найбільше про дитинство, трохи про юність і зовсім трохи про дорослість. Вони такі щемкі, тужливі, сумовиті але в них багато світла, наскрізного бачення серцевини тих подій, які описуються.

 Це не оповідки до ранкової кави, ні. Це розповіді, які витягнуть із вашого нутра власні спогади про дитинство, сільський побут, якщо він був вам знайомий, про диваків, про давні обрАзи, про щось таке, що хотілося забути, а воно гад не забувається, про щось таке, що хочеться запам'ятати, а воно вислизнуло, здиміло.

 Описи сільського побуту, природи такі чудернацько-прекрасні. Ніякої романтизації але ж і краса неймовірна. Запахи, звуки, відчуття - стовідсотковий ефект присутності.

 Це одна з тих книг, які можна перечитувати, відкривши навмання будь яку сторінку. Шануймося і читаймо". Із відгука у фейсбуці:  #таня_пише #таня_читає

«Книги Раїси Плотникової для тих, хто шукає не лише емоцій, а й роздумів».

      

       У бібліотеці відбулася зустріч із письменницею Раїсою Плотниковою, яка завітала до читачів із презентацією книг - новинок «Мачуха NORGE» та «Двадцять один день одиночки».

Кожна зустріч із талановитою лубенською письменницею наповнена емоціями, інтригами, таємницями. Цей день не був виключенням.

 Чи замислювались ви скільки таємниць приховано серед старовинних фотографій і туманних спогадів вашої родини? І як багато історій досі залишаються нерозказаними, а зв’язки із далекими близькими - втраченими?

Неймовірно цінний текст, який народився завдяки зустрічі двох жінок різних поколінь - письменниці та пані Ельвіри, без спогадів якої не було б цього роману "Мачуха NORGE"  . Власне закулісся створення твору стало частиною самої книги.

Чи сильно відрізнялися людські долі, понівечені режимом Сталіна та Гітлера? Ті, хто пережив Голодомор, але навіть не встиг прожити свою босоногу юність, опинилися в ешелонах на примусові роботи до Третього рейху. Роман "Мачуха NORGE" привідкриває маловідомі сторінки історії про долю українських остарбайтерів у окупованій нацистами Норвегії, які по завершенню війни поверталися додому через фільтраційні табори в справжнє радянське пекло.

Відчути радість свята.

     Етнографічні посиденьки «Світле свято Великодня», які відбулися у бібліотеці-філії №4,  створили атмосферу радості, добра і тепла, пов’язану зі святом Воскресіння Христового. Юні майстрині попрацювали творчо й натхненно. Робота клопітка, але задоволення отримали всі. 

Плюс ще одна ідея великоднього декору у власну скарбничку.

«А Ви до нас приїдете ще?» Літературне побачення із дитячою письменницею.

  

 У бібліотеці юні читачі та мами-бабусі-вчителі зібралися на зустріч із дитячою письменницею Катериною Єгорушкіною, щоб відчути «казкотерапію в дії».

Авторка 18 книжок, які здобули низку нагород і побачили світ у 4 країнах,  переконана, що казки можуть не тільки розважати, а й мати терапевтичну дію. До того ж як на дітей, так і на дорослих.

Катерина Єгорушкіна, казкотерапевтка з понад п'ятнадцятирічним досвідом, знайома мамам за книгами із серії книжок «Казкотерапія»

Гостя розповідала про свої книги, історії їх створення та допомогу її дітей у «народженні» цих історій.

Герої «Пригоди Хоробриків із Горішкових Плавнів» та «історії їх друзів» - звірята. Вони такі не схожі одне на одного, мають різні звички, потреби, страхи, поведінку. Однак це не заважає їм дружити й через дружбу пізнавати себе та тих, кого вони люблять. Сміливі й сором’язливі, надчутливі й трохи дивакуваті, інколи такі незрозумілі герої вчать дітей  розпізнавати власні емоції, аналізувати, вміти сказати вчасно «стоп» чи попросити вибачення.  

Діти можуть бути настільки креативними, наскільки вони хочуть.

       

 В арт-майстерні Лариси Гецелевич, яка об’єднує юних читачів бібліотеки в креативну спільноту, розпочався сезон підготовки до Великодніх свят. Якщо що, - 12 квітня не за горами. Треба встигнути аби твій великодній кошик був несхожим на інші, а день став  особливою окрасою весни.

Сучасний Великдень - це витончене поєднання давніх традицій з сучасними ідеями, які дозволяють підвищити святкову та затишну атмосферу свята. Послухаєш юних майстринь і розумієш, що ідей стає все більше, і можливості для втілення творчих задумів стають все масштабнішими. Пасхальний декор своїми руками - це і родзинка майбутнього свята, і можливість реалізувати власне бачення, фантазію та креативність. Ніхто не заперечував із дівчат, що в поєднанні з ароматом свіжоспеченої пасочки  великодній декор створює  неперевершений тандем.

Вогонь слова, який не згасає.

У бібліотеці-філії №4 зібралися книголюби читацького клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки», щоб поговорити про творчість Олени Пчілки, про її оповідання зокрема.

Майстерність Олени Пчілки - в умінні передати глибокий психологічний або філософський зміст на кількох сторінках. Ідеальний формат для сучасного темпу життя, дозволяє прочитати твір за один раз (наприклад, у транспорті).

Талант письменниці у тому, що вона приділяє особливу увагу кожному слову, навіть дозволяє собі створювати нові. З легкої руки Олени Пчілки в українській мові прижилися слова "мистецтво", "переможець", "променистий", "палкий", "нестяма»…

Цього разу кожен учасник зустрічі був модератором, адже обговорювали оповідання української письменниці вибрані «наосліп»: «Соловйовий спів», «Біла кицька», «Чад», «Артишоки», «Маскарад», «Забавний вечір».

Що  відчули книголюби?

«Для письменниці важливіше відтворити нюанси психологічного стану героя. До прикладу, в іронічній розповіді «Біла кицька» переживання, психологічний стан розвивається як процес, суперечливий і неоднозначний. Коли читаєш, відчуваєш думки й емоції, усвідомлені й підсвідомі бажання, картини уяви, асоціації. Яскравий приклад - душевний стан пана Миколи».

Хочу, щоб ці історії були почутими...

        У бібліотеці-філії №4 відбулася творча зустріч із письменницею, поеткою, журналісткою Катериною Єгорушкіною, яка завітала до книгозбірні з презентацією книги «»І тоді наш дім став кораблем»

«Це літературні репортажі, есеї, щоденникові записи, в яких звучать голоси сотень українців: дітей і дорослих, цивільних і військових. Для цієї книги я записувала свідчення і у прифронтових містах, і в гуртожитках для біженців за кордоном. Опрацьовувала тисячі сторінок розшифрованих розмов, з яких обирала найцінніше. Осмислювала й шукала такі форми, в яких ці історії будуть почутими.

Це книжка про збирання з уламків цілісної картини пам’яті. Про любов, яка дає сили пам‘ятати. І про емоційний спадок, який ми передаємо наступним поколінням».

Унікальний тандем був сьогодні на зустрічі: красиві й розумні, ерудовані й щирі Катерина Єгорушкіна та модератор зустрічі Тетяна Петренко. Запитання – відповідь. Розгорнуті. Відверті. Ніби свідчення сотень українців з різних куточків країни звучали у залі, відлунювалися у серцях присутніх, у поглядах, у відгуках.

Авторка у книзі порушує актуальні теми дому, втрати, батьківства, ідентичності. Особливий наголос - на голосах дітей і підлітків.

Як побачити доброту у звичайному?

 У бібліотеці відбулася зустріч юних читачів із Валентиною Дуван, дитячою письменницею та ілюстраторкою, яка завітала до Полтави із презентацією дивовижної книги «Муха та Найда».

Це зворушлива історія двох безпритульних собак заснована на реальних подіях, свідком яких стала сама авторка.

Валентина Дуван особисто знайома з прототипами головних героїнь і читачі мали нагоду побачити фото справжніх Мухи та Найди. До речі, головних героїв  можна «вичислити з обкладинки», а створила ілюстрації до книги сама письменниця.

Заволодіти увагою першокласників дитячій письменниці вдалося з першої хвилини. Цікава оповідачка ділилася думками про турботу саме таких «Мух та Найд», запрошуючи до розмови дітлахів. Між іншим, у багатьох школярів знайшлася своя історія про кошенят і цуценят, яких вони разом із батьками зігріли своєю небайдужістю.

Говорили з дітьми про співчуття, адже книга показує світ та різні події, що в ньому відбуваються, очима двох безпритульних тварин.

У вінок Кобзареві.

         У бібліотеці, у день народження Тараса Григоровича Шевченка, відбулися Шевченківські читання.

Четвертокласники готувалися до зустрічі серйозно. Та зовсім не здогадувалися, що їх чекає літературна гра «Стоп! Далі розказую я…»

Залюбки, навіть з азартом, діти включилися у гру. Уважно слухаючи розповідь про життя Тараса Григоровича,  кожен мав право зупинити оповідь і продовжити далі. Як з’ясувалося, школярі біографію Кобзаря знають добре. Навіть більше. Вони не обмежилися тільки читанням підручників. Деякі цікаві факти та власні думки юних шевченкознавців здивували і дорослих. Говорили про Тараса Григоровича серйозно й по-сучасному. 

«Хочу розповісти про суперздібності Тараса  Шевченка, які допомогли йому стати зіркою за життя»

«Тарас Шевченко був надзвичайно харизматичною особистістю, і просто не міг не стати суперпопулярною людиною. Розповідають, що Тарас Григорович завжди був на позитиві, легко підтримував розмови, любив жартувати»

« Шевченко мав унікальні здібності художника. Він вміло малював ікони,  пейзажі,  портрети. Саме цим здивував навіть відомих художників. Саме тому й вирішили викупити його з кріпацтва».

«Малюючи портрети на замовлення та ілюстрації, Тарас Григорович починає  добре заробляти. Багато працює і стає успішним, затребуваним художником. Так би про нього говорили зараз. Хоча, зрозуміло, йому було нелегко. Він багато працював».

«Геніальним був Шевченко не тільки як художник. Між світськими прийомами та роботою художника Тарас Григорович писав ві́рші.»

Від глибоко емоційних романів до вишукано моторошних історій.

     У бібліотеці нещодавно відбувся День нової книги, де було презентовано книголюбам більше 200 новинок, подарованих читачами книгозбірні. Серед лідерів – дарувальників - Олена Піскова, Марійка Бовкун і Оля Волох. Взагалі до акції «Подаруй-цікаве»

Упродовж дня читачі знайомилися з новинками книгозбірні, новими іменами, відкривали для себе жанри та унікальні книги нон-фікшн.

Подаровані книги представлені були від розкішних трилерів Сари Пірс, Тесс Геррітсен, Голлі Джексон до дебютних захоплюючих романів М.Л.Ріо чи Дельфін де Віган.

Читачі залюбки ділилися враженнями про романи вже знаних ними авторів, обмінювалися думками, навіть сперечалися. Але ж «на колір і смак товариш не всяк». Найбільше розмов навколо психологічних трилерів, які  викликають різні емоції. У когось одночасно жах і співчуття, в інших – «зашкалює» адреналін (і це захоплює), наче сам стаєш учасником психологічної гри.

Для багатьох книголюбів  новинки вже відомих авторів були приємним здивуванням, для інших – відкриттям.

Мова об’єднує, зцілює та робить нас непереможними.

    Наша бібліотека напередодні Міжнародного дня рідної мови стала онлайн-простором для зустрічі восьмикласників школи 19 та Ізюмського ліцею №10 із Юлією Сердюченко, уповноваженою особою Донецького національного медичного університету із захисту державної мови.

Онлайн-зустріч  «День рідної мови кожен день » відбулася у День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Зібралися, щоб нагадати всім, що можливо, не було б трагічних подій ні 2014 року, ні повномасштабної війни, якби не забули мудрі слова: «Без окремої мови нема самостійного народу»

Можливо, тому русня й вирішила: немає мови, немає народу, отже земля родюча й багата буде їхньою. Це припущення, але ж «якби мова не мала значення, її не намагалися б заборонити чи знищити скільки років» (Василь Стус)

Про красу та багатство рідної мови.

    У бібліотеці-філії №4 напередодні Міжнародного дня рідної мови відбулася літературна година «Залюблені у рідну мову». Вже за традицією четвертокласники школи 44 вирішили здійснити літературний десант до книгозбірні: і книги взяти, і у мовні ігри  зіграти.

Всі дружно перевіряли знання (це ж чудово хоч на хвилинку стати вчителем!). Разом досліджували вимову рідного краю, насолоджувалися фразеологізмами, бавилися з синонімами-антонімами.

Загадки-відгадки, шаради, головоломки та гуморески додали зустрічі неймовірну атмосферу поєднання відпочинку та свята.

Не обійшлося, як завжди, без нових знань. Дайджест «Цікаві факти про українську мову» залюбки доповнювали школярі.

Насмішила всіх гра «Зменшувальні слова». Адже творити щось нове, до того ж, ще й власне – це було цікаво. Без перебільшення.

 До речі, надавати усім словам зменшувально-пестливу форму – це мабуть не тільки особливість мови, а й особливість нашого народу. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там, навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно

Конкурс юних дикторів додав зустрічі унікальності, бо все, що вперше –неповторне й особливе.

Насамкінець, діти, доповнюючи один одного, розказали «Матусин заповіт» відомої української поетки Марії  Хоросницької.