«…Розумний прощає, але не забуває» Томас Сас

       
  У бібліотеці відбулося чергове засідання «Книгареньки «Я бачу, вас цікавлять книжки»

Для обговорення  обрали книгу німецької письменниці Іріс Ганіки «Властиве». До речі, книгу бібліотека отримала в рамках проєкту  «Німецька книжкова полиця в Україні» реалізовано Гете-Інститутом, Німецькою асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів і Українським інститутом книги.

У кожного народу є сторінки слави, а є ті, які  не хочеться згадувати. Навіть навпаки: хочеться забути, а раптом інші теж не помітять. Для німців однією з таких сторінок є Друга світова війна й «усі концентричні кола», що розходяться від цієї точки. Про це й розповідає німецька письменниця у своєму короткому, але нещадному романі «Властиве».

Книга Іріс Ганіки про німецьке страждання від нацистського минулого. Роман аж ніяк не історичний твір, швидше - про сьогодення.

Письменниця повертається у романі «до не дуже приємної, особливо для нас сьогодні, думки: агресори хочуть, аби пам’ять про геноцид була комфортною. А тому перше покоління, яке завинило найбільше, замовчує, затирає спогади, живе так, ніби нічого не відбувалося, аж поки строк злочину не оберне його «на оповідку з давніх часів».

Зірка, що не згасає... Літературні середи з Марфою Буторіною

   28 березня Марії Панченко, талановитій художниці, ілюстраторці виповнилося б 39 років. Її творчість унікальна. Складні поєднання ліній перетворюють малюнок у цілісну картину, у цікаву розповідь чи фантастичну оповідь. Витончене гармонійне поєднання кольорових відтінків спонукає до думки, що художниця натхненно, здається ніби без будь-яких зусиль, не пензлем чи олівцем малювала, а думкою, словами.

Листаючи книги, до яких Марія створила ілюстрації, виникає враження, що і книги писала вона сама. Неповторність робіт Марії Панченко в їх унікальності: вони вміють розповідати. 

Виставка книг з ілюстраціями полтавської художниці діє у читальному залі бібліотеки до 18 квітня.

Літературні середи з Марфою Буторіною

Тетяна Луньова - письменниця, вчений – лінгвіст, викладач, дружина, мама.  Вона намагається поєднати у своїх текстах художній та науковий підхід. 

Як результат – добре знані читачами бібліотеки оповідання, статті, ессе і навіть, роман. Твори для дітей і дорослих. Про реальність і чарівність, про правду життя та розповіді про прекрасне. Про кохання, дружбу, зраду, підступність, про проблеми й труднощі, про віру, яка веде до здійснення мрій.

Одна із них, улюблена книга  дітей і дорослих – «Зайченятко У».

Казкова історія про відомі і завжди актуальні речі: дружбу і зраду, недовіру і відповідальність, щирість і підступність. Серйозна і смішна водночас, захоплива й інтригуюча повість навіює роздуми про щастя, про можливість чи неможливість прощення тих, хто заподіяв тобі зло, про розуміння і прийняття іншого у його відмінності від тебе самого. Здається все філософські теми? Казка і є філософською, хоча написана вона чудовою зрозумілою для всіх мовою.

Цікаві факти про Кобзаря.

  

   Зустріч із четверокласниками школи 23, неочікувана, змістовна й поетична, стала продовженням розмови - знайомства  з поетом і художником Тарасом Григоровичем Шевченком.

«Він народився в маленькому селі, дуже любив малювати та писати вірші про Україну», - це відомо і дорослим, і дітям.

Та юні читачі-дослідники на цьому не зупинилися. У відповідь на цікаву розповідь Тетяни Григорівни, школярі вирішили додати ще багато цікавих фактів із життя Кобзаря.

«Тараса Шевченка назвали Тарасом, оскільки день його народження майже збігається з іменинами. Великий поет з’явився на світ 9 березня. А 10 березня (у високосний рік 9 березня) християнська церква вшановує Святого Тарасія патріарха Константинопольського, який жив у 8 столітті й зробив багато добрих справ».

«Рід Шевченків заснував прапрадід Кобзаря, який був умілим шевцем.

Батько Тараса був чумаком. Також він заробляв на життя, виготовляючи на замовлення вози, борони, плуги та рала. Саме батько напророкував малому Тарасові, що він «не буде абияким чоловіком».

«Мама поета Катерина Бойко походила з  бойків, українців, що живуть на схилах українських Карпат. Вона була вільною селянкою, яка взяла шлюб з кріпаком. Мабуть, дуже його кохала».

«Дідусь Тараса Шевченка на ім’я Іван брав участь у визвольному повстанні українських козаків та селян. Спогади діда пізніше він описав у книжці «Гайдамаки».

«Тарас Григорович був невисоким чоловіком. Його зріст – 1 метр 64 сантиметри».

«Український поет полюбляв одягатися модно й вишукано. У його щоденнику є допис про дорогий гумовий плащ-макінтош, який йому вдалося придбати» (уточнення від Насті: макінтош – це такий плащ, чоловіче модне пальто)

Казка про дівчинку Ліну та чарівну силу слова.

   

     У далекому місті Ржищеві, що на Київщині, жила маленька дівчинка Ліна. Вона дуже любила слухати казки, які їй розповідав тато – мудрий вчитель, що знав багато мов і міг розповідати про далекі країни, давніх героїв і чудесні події. Ліна мріяла навчитися так само гарно говорити й писати, щоб дарувати людям радість.

Одного дня тато Ліни розповів їй, що слова мають чарівну силу. Якщо вони щирі – то можуть зігріти серце, якщо мужні – то можуть захистити, а якщо мудрі – то можуть змінити світ. Ліна була зачарована цією розповіддю і вирішила стати чарівницею слова.

Проте незабаром у її життя прийшли важкі часи. Родина переїхала до Києва, і там уночі прийшли лихі люди в темному одязі та забрали її тата. Дівчинка дуже сумувала, але татові слова про силу слів не давали їй впасти у відчай. Вона почала писати – про свої почуття, про свої мрії, про людей, які не здаються навіть у найтемніші часи.

Коли почалася війна, маленька Ліна разом із мамою мусила тікати. Вона бачила палаючі будинки, чула вибухи, ховалася в окопах. Одного разу, коли вона дуже злякалася, то написала свій перший вірш – просто на стіні окопу. Ці слова її заспокоїли й допомогли відчути силу духу.

«Частіше дивіться на зорі." Зустріч із Олесею Максимець

 

       У бібліотеці відбулася зустріч читачів із Олесею Максимець, журналісткою й письменницею, авторкою роману «Щит із неба», який не так давно вийшов у видавництві «Богдан».

Гостя з Луцька своєю харизмою з перших хвилин розмови зачарувала присутніх. Цікавим вдалося спілкування: щирість і відвертість пані Олесі швидко знайшли стежинку до читацьких сердець. Ще довго не відпускали полтавці гостю. А вже через дві години на сторінках у Фейсбуці почали з’являтися відгуки як на зустріч, так і на роман Олесі Максимець «Щит із неба».

Одним із них, від Тетяни Костанян, не можемо не поділитися.

«Частіше дивіться на зорі. Так буде називатися наступна книга письменниці із Луцька, відтепер нашої доброї знайомої Олесі Максимець. Пані Олеся навіть пообіцяла знову завітати до Полтави, щоб презентувати свої наступні книги, із героями яких ми ознайомилися-познайомилися на зустрічі. Це тому, що їй дуже сподобалася зацікавлена й щира аудиторія читачів, коли ставилися такі питання, що навіть сама авторка почала вбачати знаки долі у тих моментах, що привели її до письменництва.

Без сумніву, визначальну роль для неї відіграло спілкування із улюбленим дідусем, який легесенько підштовхував її до писання. І передбачення випадково зустрітої гадалки – «ти будеш багато писати». А як ще розуміти «підніжку долі» (коли проблема з ногою протягом кількох тижнів посприяла таки початку написання роману), як не знак згори. (Роман «Щит із неба» був написаний за два місяці).

#Тиждень_поезії . Поетичні читання "Крізь розлуку, сирени й печалі"

Біль і надія вустами військових поетів і волонтерів. #Тиждень_поезії

 

18 березня у бібліотеці-філії №4 відбулися поетичні читання «Крізь розлуку, сирени й печалі» у рамках Національного тижня читання поезії, який організував Український інститут книги.

Мета цих поетичних читань - через самовираження в поезії воїнів, волонтерів, громадських активістів донести до суспільства важливість підтримки та реабілітації, зокрема творчої, людей, які пройшли війну, шанобливе ставлення до героїв, до тих, хто тримає небо і до тих, хто віддав своє життя у боротьбі за незалежність.

Для поетичних читань обрали дві збірки поезій, добре відомі читачам бібліотеки.

Проєкт «Там, де вдома. 112 віршів про любов та війну»  об’єднав вісім сучасних молодих поетів та поеток, волонтерів і волонтерок, серед яких поезії Максима Кривцова, Юлії Ілюхи, Наталії Маринчак, Валерія Пузіка.

Вогники підтримки для політв’язнів

    Читачі бібліотеки-філії №4 долучилися до ініціативи «Листи до вільного Криму», щоб підтримати політв’язнів, яких незаконно утримує росія у в’язницях та колоніях суворого режиму. 42 листи – 42 вогники підтримки політв’язнів.

На жаль, для багатьох читачів це було відкриття.

Тому упродовж тижня працівники бібліотеки стали амбасадорами «Ініціативи»: запрошували читачів  долучатися до акції та писати листи політв’язням. Вони також надавали рекомендації, як правильно складати листи, щоб вони пройшли цензуру і дійшли до адресатів. Під час бесід озвучили актуальні дані щодо кримських політв’язнів і громадян України, які були викрадені і незаконно ув’язнені росією, розповідали їхні історії.

Ініціатива “Листи до вільного Криму”, започаткована у травні 2023 року. Вже понад півтора роки об’єднує українців та небайдужих людей з усього світу задля підтримки кримських політв’язнів.

Присутнім пропонували переглянути прес конференцію від 11 лютого 2025 року, присвячену діяльності «Ініціативи» за 2024 рік  https://www.facebook.com/watch/live/?ref=watch_permalink&v=608471545487267

Під час прес конференції  звільнені політв’язні ділилися особистими історіями боротьби за свободу. Їх відверті розповіді стали стимулом до написання листів політв’язням.

Кримськотатарська активістка Леніє Умерова, яка  1рік і 9 місяців була у в’язниці, поділилася особистими переживаннями про те, наскільки важливо отримувати листи там, за гратами.

Іграшки - антристрес дарують позитивні емоції та в один момент покращують настрій

Завжди приємно дивитися на людину, у якої гарний настрій та коли щаслива посмішка не сходить з лиця! На жаль, ми живемо в такий час, коли навіть дітлахи відчувають на собі негативний вплив навколишнього середовища, піддаються емоційним навантаженням. У дітей набагато частіше, ніж у дорослих, може виникати відчуття тривоги та занепокоєння.

Непомітно відволіктися від щоденних турбот, виплеснути негатив, заспокоїтися допомагають іграшки-антистрес.

Дівчата з артмайстерні (і це не секрет) не люблять шити. Але, зайшовши здалеку, Лариса Леонідівна переконала своїх вихованок взятися за голки. Зрозуміло – це не легко. Так, можна вколотися.  Багато часу забирає шиття – погоджуюся. Та знаю добре і результат: коли вже робота закінчується, то щасливе щебетання юних майстринь не зупинити. Аякже, власними руками зроблено курочку (мав бути півник), іграшку-антистрес, яка допоможе скинути негативні емоції, прибрати роздратування, заспокоїтися і зібратися з думками. Такі іграшки розвивають моторику, гнучкість рук, допомагають розслабитися та зосередитись. «Іграшка-антистрес – прекрасний спосіб розслабитися. - Вже  роздобула інформацію Софійка. - Нервові закінчення на кінчиках наших пальців утворюють нейронні зв'язки з певним відділом головного мозку. Тому, коли ми перебираємо пальцями іграшку, мнемо її або вертимо руками, наш мозок відпочиває і розслабляється, а стрес чи тривога, страх відступають».

Літературні середи з Марфою Буторіною

«Усе поєдналося в моєму серці, сплелося корінням»

       

     У бібліотеці відбулася поетична вечірка з Інною Снарською (Дідик), талановитою полтавською поеткою й журналісткою.

Учасники зустрічі знають Інну Снарську  як поетесу, бо читали її поезії та переклади з білоруської у періодиці й колективних збірниках.

Головна гостя вечірки читала власні вірші, сповнені ліризму і краси, бо як наголосила, вона не може писати темну поезію. А тому навіть в поезії смутку, як і в житті, вишукує світлі тони. Її любов до природи, до людей, до рідної землі відчувалася з першого слова, першого рядка, які так спрагло всотували душі полтавських шанувальників поетичного слова.

Традиційно щира й затишна бібліотечно-читацька атмосфера викликала безмежну довіру Інни Станіславівни. Її пронизлива і сповідальна, образна й мелодійна лірика звучала близько двох годин.

Інна Снарська народилася у Білорусі, але більше тридцяти років живе у Полтаві. Пише білоруською та українською мовами. «Усе поєдналося в моєму серці, сплелося корінням», дві любові, дві Батьківщини.

Поезію читала полтавська поетка як українською, так і білоруською мовами.

Найбільше розмов було навколо її збірки «Два неба». Прозові замальовки (раніше їх називали образками), великий блок пейзажної лірики і, звичайно ж, лірично – інтимне віршування. Як особливий дарунок читачеві - глибокі, досить несподівані чотиривірші, від яких повіває мрійливістю з філософським присмаком.

А ще – щемливі відлуння у віршованих рядках Інни Снарської, де вихлюпуються її почуття під час побачень з рідним краєм, з тими незабутніми Сястронками, з батьківською чи дідівською хатою.

Тарас Шевченко і Я. Година спілкування.

   

      Напередодні  Шевченківських свят, до бібліотеки завітали четверокласники школи 44, щоб продовжити  спілкування про Тараса Григоровича Шевченка.

Школярі вже знають багато про Кобзаря: про дитячі та юнацькі роки поета, про його навчання, захоплення живописом, про викуп його з кріпацтва, навчання у Петербурзькій академії. Із захопленням діти згадували історії про перебування Тараса Шевченка у Полтаві.

Цього разу для обговорення обрали книгу Віти Левицької та Тетяни Катіної «Тарас Шевченко і я». Три хлопчаки-бешкетники, герої маленької історії, допомогли присутнім зрозуміти, чому Шевченка вважають душею України, а його твори вивчаються в школі.

Найцікавіше, що авторки не обмежилися загальновідомими фактами з біографії Кобзаря.

Чи був малий Тарас неслухняним бешкетником чи то так називають допитливість?  Згадали «Тарасові шляхи», зокрема історію про «залізні стовпи». З Шевченкового дитинства вона особливо запам’яталася школярам. Про ті залізні стовпи, мабуть, усі чули. Але наважився шукати їх тільки малий Тарас. Він хотів учитися і зробив це. Тарас був готовий ходити селами, шукаючи собі наставника у малюванні. Думок було багато: як цікавих аргументів, так і сміливих коментарів. Адже мова йшла про Тарасову шалену жагу до знань, про кмітливого хлопчика, юнака, який сміливо йшов до здійснення своєї мрії.

Йому забороняли писати й малювати? Він продовжував таємно! Його відправили в солдати? Він не зламався. Його намагалися стерти з нашої пам'яті? Не вийшло!

Упродовж розмови розповідали й аналізували легенди, які розповідають історії про життя Тараса Григоровича. А ще діти читали поезії. Артистично, майстерно, від душі.

Справжній Шевченко – це не пам'ятник, не скам'янілий бюст. Він живий. Він у кожному, хто знає про нього, хто шанує й розповідає про нього. Він у кожному з нас, у кадрі і за кадром. У кожному, хто бореться за Україну. Школярка Даніела мене запитала: "Якщо Тарас Григорович нас зараз з неба бачить, він же нами пишається?" Так, пишається. Ще й як пишається.

Чому потрібно прочитати роман "Освічена"?

   

 Нещодавно відбувся Шостий читацький клуб Бібліотечної країни, де книголюби обговорювали світовий бестселер «Освічена» Тари Вестовер.  

На запрошення модераторки зустрічі Тамари Сухенко до онлайн-розмови приєдналася перекладачка літератури й кіно  Олена Любенко, більш відома читацькій спільноті як перекладачка романів Стівена Кінга.  

Роман «Освічена» - це автобіографічна історія дівчини, яка народилася в родині мормонів. Її батько був мормоном-фанатиком, вірив у теорію змови та готував свою родину до кінця світу. Він забороняв дітям відвідувати школу та звертатися до лікарів, натомість змушував працювати на сміттєзвалищі.

Не всі діти Вестоверів мали свідоцтва про народження, не володіли  базовими поняттями про історію, математику чи літературу.

 Та річ не тільки про освіту. Змалечку Тарі довелося зіштовхуватися з конфліктами, насильством і загрозою життю. Справжнім викликом для Тари було почати жити в суспільстві. До цього вона майже нічого не бачила, крім родинного будинку, церкви, а світ сприймала через призму батьківських поглядів.

"Оповідь про моє життя формулювали за мене інші. Їхні голоси були сильні, рішучі, категоричні. А мені ніколи не спадало на думку, що мій голос може бути такий же сильний, як їхній."

Найстрашніше, що все це відбувалося в родині, до якої авторка була дуже прив'язана.  Цей жорстокий та нелогічний світ був єдиним, який знала дівчинка.

Тара не хоче залишатися в цьому замкненому світі. У підлітковому віці вона самостійно почала навчатися (продовжуючи працювати) і змогла скласти іспити до університету, що стало першим кроком до її нового життя.

Все ж таки, ця книга про освіту. Про творення нової особистості. Цей процес ніколи не буває простим і комфортним, проте він беззаперечно є основою життя, як окремої людини, так і  людства взагалі.

         Книга «розумна», дуже цікава. Не легка, але швидко читається.

Щемка історія Тари Вастовер сповнена відвертих зізнань, емоційних моментів та болючих переживань, що робить роман захопливим і надихаючим.

Запрошуємо на Сьомий читацький клуб 11 квітня. Поезія Галини Крук

 

Літературні середи з Марфою Буторіною

"Два неба" - перша поетична збірка білоруски Інни Снарської українською мовою, на титульному листку якої чарівна авторка написала: "Читачам бібліотеки №4 мої "Два неба" з натхненням і радістю!"

 Її називають Панною, Лісовою Мавкою, Ієрогліфом, який відкриває Всесвіт. А вона просто любить Життя, любить Людей, Білорусь, Україну та вміє дарувати тепло, радість, світло словом.

Поезія за поезією, рядки ніжної лірики, потужних роздумів, за якими життя та філософія талановитої, тепер уже полтавки, Інни Снарської

Квіти щедрі на таємниці.

          

   У бібліотеці стартували весняні посиденьки, які відбуватимуться щонеділі в артмайстерні Лариси Гецелевич.

Кожна квітка – таємниця. Вона чарує ароматом і милує око: чи то своїм квітом, чи красою вміло виготовлених виробів.

Квіти – це чудовий провідник у світ природи, історії, мистецтва,

літератури та міфології зокрема.

 "Коли титан Прометей викрав на Олімпі небесний вогонь і подарував його людям, на Землі спалахнула чудовими сімома кольорами веселка - така велика була радість усього живого на світі. Вже і захід відгорав, і день згас, і сонце пішло, а веселка - та як і раніше - світилася над світом, даруючи людям надію. Вона не гаснула до самого світанку, а коли уранці знову повернулося на своє місце сонце, - там, де горіла і переливалася фарбами чарівна веселка, розквітли неймовірної краси іриси."

Саме неймовірної краси іриси розквітли у юних майстринь всього за дві години творчої праці. Між іншим, вже  не раз дівчатка доводили, що їхні вмілі руки створюють справжні шедеври. І всього-то потрібне натхнення, бажання творити і рухатися крок за кроком за порадами майстрині.

Кольори пелюсток дівчата вибирали самі, не відаючи, які сюрпризи їх чекали попереду. Адже, залежно від їх забарвлення, цим квітам  привласнюють різні значення. Фіолетовий ірис асоціюється з королівською владою, мудрістю і духовністю. Чорний ірис - з елегантністю, містикою та силою. Синій  символізує мир і спокій. Білий ірис пов'язаний з чистотою та новими починаннями.

А ще дізналися, що іриси – це наші рідненькі півники. В українській культурі ірис має особливе значення. Він символізує чистоту, красу і духовність, а також асоціюється з весняним відродженням природи. Ірис в українській народній традиції також означає захист і добробут. Ця квітка часто зустрічається в українських вишиванках.

У західних слов'ян квітку називають "перуникою". За легендою, він зростає там, куди потрапила блискавка бога-громовержця Перуна.

         У християнстві ірис співвідноситься з Дівою Марією, означаючи її печаль і чистоту.

 

Можливість «перестати бути кимось, щоб кимось стати»

  

   1 березня до бібліотеки завітав Олександр Філоненко, філософ, православний теолог, публічний інтелектуал, або, як його називають шанувальники - «провідник щастя»

У книгозбірні два рази на місяць збираються учасники «Кола знань», щоб продовжити мандрівку сторінками «Божественної комедії» Данте.

 Олександр Філоненко не вперше приєднується до зустрічей, кожного разу наголошуючи, що завдання читачів книги - перестати бачити букви та сторінки, а «побувати в реальності вищого ступеня».

Упродовж спілкування шукали нові сенси й перепрочитували книгу, яка відкриває особливі горизонти мислення і розуміння для кожного, хто наважується на таку мандрівку.

Переломний момент є у житті кожної людини. Саме у цьому актуальність ситуації Данте. Як відомо, «Божественна комедія»  має багато прихованих символів епохи, переживань автора й сенсів буття.

Повільні читання з Олександром Філоненко – це цікаві розмови на філософські, історичні теми, занурення у міфологію, яка межує з багатьма легендами та переказами. Це можливість зануритися в атмосферу твору, роздумувати над кожним віршем і отримувати унікальне тлумачення від філософа, який володіє не лише глибоким розумінням терцин, але і має здатність відобразити їх у контексті сучасності.

Кожна зустріч із Олександром Семеновичем - це не тільки прозріння, а й декілька кроків назад. До фрагменту із книги про подорож Данте лісом і алегоричне значення трьох звірів, яких він зустрів там, повертаємося при кожній зустрічі. Головне, що ніхто не шкодує про те. Бо то відкриття нових сенсів на тих дорогах, де ми вже блукали з Данте і Вергілієм. 

Про що була суботня розмова? Про кохання і любов. Чому зрада гірше, ніж убивство? Чому допомога не завжди добре? І чому найцінніший подарунок – це час.

Що шукаємо? - Симпатії у пеклі.

Попереду ще 86 божественних пісень Данте. А це можливість «перестати бути кимось, щоб кимось стати»