Вони хотіли жити у вільній країні. Пам'яті героїв Крут.

       У бібліотеці-філії №4 зібралися старшокласники на годину спілкування, присвячену пам’яті героїв Крут.

105 років події, яка стала не просто епізодом  збройного протистояння між Українською Народною республікою та Росією. Бій під Крутами став легендою, одним із символів Української революції. Разом із тим - чи не найбільш міфологізованою сторінкою історії України ХХ століття.

«Чому так сталося?» – спробували розібратися підчас розмови з юнаками й дівчатами.

«По-перше, через брак документів про чисельність військ, перебіг подій, кількість втрат … Головним інформаційним джерелом слугують спогади.

По-друге, через тривалу заборону цієї теми в радянській Україні.»

Бій під Крутами - болюча тема. Намагаючись не перетворити годину пам’яті у щось дуже трагічне і безнадійне, не вдаючись до сухого офіціозу, говорили з старшокласниками  про героїчну сторінку історії України, ділилися відгуками про фільм «Крути. 1918» та обговорювали однойменний  кінороман Костянтина Тур - Коновалова. А ще - чому бій під Крутами називають «українськими Фермопілами», а захисників Крут - першими українськими кіборгами? Змістовна розмова, серйозна й переконлива.

Питання - як склалася доля учасників січневого бою - спонукало до продовження розмови.

Аверкій Гончаренко - командувач боєм під Крутами. Сотник армії УНР, військовий професіонал і видатний український патріот Аверкій Гончаренко командував історичним боєм під Крутами 29 січня 1918 року, що дозволило на кілька днів зупинити наступ загонів полковника Михайла Муравйова на Київ. Суворий офіцер, який відповідальний за долю тих, кого веде у бій. Перед країною, Богом і власною совістю. Саме бойовий підрозділ Української військової юнацької школи сотника Гончаренка був найбільш боєздатною частиною на Чернігівщині у той час.

Що було під Крутами? Поразка чи навпаки? Безглузде принесення в жертву молодих людей, як дехто нині тлумачить – чи великий подвиг,  завдяки якому  був загальмований наступ банд Муравйова на Київ?  

          У своїх спогадах Аверкій Гончаренко, який емігрував до Америки, встигнувши повоювати ще і у Другій світовій війні, розповідає про події січневих днів 1918 року.