"Війна в наше життя прийшла непрошеною, перевернула все, або просто забрала». Сповідь добровольців

 14 березня в Україні відзначають День Українського добровольця. У кожного з них – своя історія, свій шлях на війну й дорога в письменство. Є серед них кадрові військові, є інженери, є навіть – у минулому – футбольні хулігани. Хтось почав писати у пам'ять про загиблих товаришів, хтось – аби побороти наслідки психологічних травм, а когось – просто взяли на «слабо» друзі...

"Книги – це потужний інструмент інформаційної війни, розрахований на десятиріччя", - написав у Фейсбуці Мартин Брест. #Книги_є_у_нашій_бібліотеці

Мартін Брест і три його «Піхоти» 39-річний ветеран бойових дій на Донбасі Олег Болдирєв пише під псевдонімом Мартін Брест. Війна на Донбасі для нього розпочалась 2014-го року – тоді він волонтерив. 2016-го записався добровольцем. Спершу служив у 41-у окремому мотопіхотному батальйоні, а потім – у 72-ій окремій механізованій бригаді. Воював під Докучаєвськом. Автор розповідає про те, через що йому довелося пройти за дев'ять місяців життя на передовій, розповідає чесно, зло, іронічно, смішно і відверто. Про атаки і оборони, про техніку і військовий побут, і завжди - про людей, хороших і різних, які воюють за свою країну. Точна, ясна і водночас образна мова Мартіна Бреста давно полюбилася десяткам тисяч його читачів в Фейсбуці.

Ірина Штогрін (укладач)  "АД 242: Історія мужності братерства та самопожертви"

Розповіді захисників Аеропорту «Донецьк», зібрані авторським колективом журналістів «Радіо Свобода» стали основою  книги «Аеропорт Донецьк 242. Історія мужності, братерства та самопожертви». Ці правдиві, безкомпромісні іноді, навіть шокуючі, історії, розказані із перших вуст учасниками цих драматичних подій, проливають світло на розуміння причин, мотивів та наслідків цього кривавого епізоду у неоголошеній війні. Серед них - розповіді добровольців. Особливістю цієї масштабної книги про оборону Донецького летовища є ще й доповнення унікальними аудіо- та відеоматеріали, котрі можна послухати та переглянути, скориставшись QR- кодом. Гостроту і драматизм з подій точно та неупереджено передають кольорові світлини фотокореспондента The Los Angeles Тimes Сергія Лойка.

Сергій Пантюк вирушив на схід України, де долучився до Добровольчого батальйону ОУН. “Минула перша ніч на війні… Навіть трішки вдалося поспати. А загалом все, як і в повсякденному житті. До пострілів і вибухів звикаєш за годину…

Агов, друзі письменники!!! Маю до вас пропозицію. Тут, у Добровольчому батальйоні ОУН, не вистачає саме нашої – Письменницької чоти. Щоб чоловік з 10-15 було… А так тільки ми з Борис Гуменюк тут… Зголошуйтеся!” – написав він на Facebook. А потім з’явилася  книга.

 «Війна і ми» Сергія Пантюка – це роман-сповідь. Це плетиво спогадів, відчаю і перемог. Вся історія людства зіткана з воєн. І всі вони неодмінно комусь на користь. Тому невидимому, що перебирає мотузками, граючи у свій, тільки йому зрозумілий, ляльковий театр. А людство? Воно втомлюється без воєн. Воно зловісно підганяє все нові й нові хвилі лихоліть, забуваючи, що, коли стріляють, куля може вибрати й тебе, яким би ти хорошим не був.

"У кожного в житті свої пріоритети. Я зрозумів, що мої мрії можуть не здійснитися, бо може зникнути країна, в якій я живу. Це змусило мене взяти зброю і піти на Схід", - написав Роман  Зіненко.

До війни він жив у Дніпрі, мав роботу і плани на майбутнє, до яких не входили зброя чи бойові дії. У 2014 році колишній охоронець і таксист став добровольцем і пішов на Донбас.

Про ці події Роман Зіненко написав дві книжки - "Іловайський щоденник" і "Війна, якої не було. Хроніки Іловайської трагедії".

 "Якби не війна і не все пережите, я б ніколи не став письменником. Саме ці події вплинули на мене. Мені потрібно було комусь виговоритись. Про Іловайськ говорили мало, було недостатньо інформації, тому я вирішив писати від себе, як свідок подій", - каже ветеран. Повернувшись з війни, він зрозумів, що не може працювати так, як раніше, не може бути таксистом, возити людей і спілкуватись з ними, поки в душі все це кипить. Він повністю присвятив себе роботі над книжками.

Доброволець та ветеран АТО з Полтави  Віталій Запека став лауреатом міжнародної премії «Воїн Світла». Отримав її за свій роман про війну на Донбасі.У своєму творі «Герої, херої та не дуже» Віталій Запека описав пригоди добровольця Шрамка – узагальненого образу військових, які 2014 року пішли захищати Батьківщину.

Воював Віталій Запека на Донбасі три роки. Пішов добровольцем у батальйон «Полтава». За цей час мав 11 ротацій. На фронті й почав писати свої твори. Спостереження, переживання, кумедні ситуації на передовій Віталій Запека записував у перервах між службою. Так з’явився роман «Цуцик».

Про письменника, заступника командира добровольчого батальйону «ОУН» Бориса Гуменюка кажуть, що він «переїхав танком усю українську літературу». Його «Вірші з війни» — це  найтонше плетиво думок, почуттів і емоцій щодо війни на сході і є першою літературною спробою осягнути цю нашу  нову дійсність.

Поет, письменник, журналіст. Він був активним учасником Революції Гідності, а з червня 2014 р. воює на сході України. Наприкінці липня він був обраний заступником командира батальйону ОУН.

Його поезія страшна і сильна, правдива і часом безжальна, без брехливих метафор та фальшивого пафосу. Ці вірші справжні, як і сам автор — воїн і поет:

«Поступово мій білий

  вірш міняється на лиці

  Рядки беруться чорним від люті

  Від образи наливаються кров’ю

  Вірш стає мокрим і солоним ."

 А до цього був «Блокпост» . У новелах і публіцистичних одкровеннях цієї книжки — пережита автором правда Майдану і війни. Так бачили, відчували і думали мільйони, а тільки він знайшов такі слова.

Валерій Макеєв «100 днів полону, або позивний «911»  Книга-сповідь волонтера, який пройшов воєнний Схід України й опинився за ґратами у підвалі, де не діють жодні закони і правила, а все будується винятково на людських стосунках. Це документальна розповідь про паралельний вимір, який існує в нашому світі за кілька сотень кілометрів. Жорстокі ополченці, російські десантники, психологічні допити, приниження, катування – мало хто після цього виживає. Але він вижив і... написав про це. Дискусійно, суперечливо, нетипово, але чесно.