Пригоди писанки. Етнографічні миттєвості.

       

Писати писанки – весело, але справа -  відповідальна. Це прекрасна традиція, яку варто передати своїм дітям. Важливо цінувати кожен штрих створений дитиною, не критикуйте, а підтримайте її, допоможіть - у такому випадку гарантовано у дитини залишаться приємні спогади про "малювання писанок" і їм захочеться і самим писати. Знову і знову. А потім - вчити своїх діточок. І традиція писати писанки буде жити.

Звичай писати писанки прийшов до нас із давнини. На писанках зображають давні символи, обереги, побажання. Писанки залишились у нас ще з язичницької доби і збагатили кольорами найголовніше християнське свято - Великдень.

В писанкарстві використовуються різноманітні символи і орнаменти. Для розмальовування писанок використовується більше 100 символічних малюнків.

 Наприклад кривулька - це символ вічності. Знак заштрихованого трикутника

- значить поле. Восьмигранна зірка, називається "ружа" – пишеться з протилежних сторін і символізує світила - сонце і місяць. Якщо "руж" багато і вони дрібні - то це зорі.

Символічні також кольори писанки. Червоний колір символізує життя, радість, любов. Жовтий - місяць, зірки та врожай. Зелений колір символізує живу природу, багатство. Блакитний - це колір неба і здоров'я. Чорний - символ землі.

Існує також декілька способів писання писанок.

Є дряпанки, які вишкрябуються голкою на вже зафарбованому яйці. Є крапанки - на які капають воском і зафарбовують.

 А гуцульські писанки пишуться дуже дрібними орнаментами у теплих кольорах.

 
 У  Полтаві, наприклад, яєчка розфарбовують білими, жовтими та зеленими барвами, з червоним, коричневим, чорним і зеленим розписом. Різноманіття рослинних орнаментів тут доповнюється зображеннями людей і тварин.

 З найменшими дітками можна робити писанки - крапанки. Писання писанок - це приємно і весело, а ще - цікаво і повчально. 

 

 

"Намальовані люди" Міли Іванцової #Книга_є_у_нашій_бібліотеці

   «Роман Міли Іванцової "Намальовані люди" - це розлога художня хроніка зими 2013-2014 рр. про звичайних людей, поставлених у незвичайні обставини. Про Майдан та антимайдан, про небайдужих, які постали проти злочинної влади за людську гідність, про силовиків, поглядом з іншого боку барикад, про тих, кого взагалі не торкнулося. Про художників та медиків, підприємців і студентів. Про чоловіків та жінок, підлітків та літніх людей, українців і не тільки. Про кохання, силу духу, взаємопідтримку, самопожертву, людяність і любов у широкому сенсі цього слова. І, звісно, про Київ, буремний та буденний, як і у всіх інших романах авторки.»

Так написано в анотації до книги, яка нещодавно вийшла у чи не наймолодшому видавництві «Білка». Насправді, «Намальовані люди» - це плетиво людських доль, а ще поглядів. Наших з Вами поглядів. Згадаймо, як ми всі хвилювалися за Майдан, всі обговорювали події, жили ними, чекали з трепетом новин. Ми – за кадром. Далеко. Інший вимір.  Київ і кияни жили далі: хто своїм життям, а хто майданівським. Зараз уже стихли ті емоції, які нас переповнювали… інколи такий маленький хробачок: «Та може і не потрібно було того робити» Робити що? Чи може творити? То ж наше Життя!

Занурення у перебіг подій у романі відбувається настільки непомітно, що не можеш відчути ту мить, коли ти вже на Майдані. Разом з героїнею, яку спіткала трагедія і якій в ті дні було до всього байдуже… Сюжет розвивається швидко, динамічно  і ти  - то в реальностях Майдану, то в емоціях і почуттях… Стиль написання Міли Іванцової легко впізнається. Байдужим не залишиться ніхто. Бо разом з героями роману ти вже не в іншому вимірі. Ти живеш Життям героїв «Намальовані люди»

Наталія Гурницька Мелодія життя

"Фаріде" Ірен Роздобудько #Книга_є_у_нашій_бібліотеці

 

У героїні роману "Фаріде", як повідомила Ірен Роздобудько, є непрямий прототип – кримсько-татарська дівчина, котра під час окупації Криму нацистами врятувала єврейських дітей від розстрілу. 

А на цілу епоху пізніше її, вже стару жінку, розшукали 80 врятованих нею дорослих людей.

І вона стала праведницею світу — забутою, закатованою як нацистами, так і радянським режимом. Це — факт.

Все інше — апокриф, вигадка автора. Узагальнена і суб’єктивна. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози. Плетиво людських доль, сподівань, страждань, надій, викликів...

Автор не претендує на лаври історика. Лише — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисяч вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами. З нього може вигнати ворог, але ніхто не може його відняти.Якщо ти віриш у повернення! "

Послухати авторську начитку Ірен Роздобудько із роману «Фаріде» можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=wYX0NOk3T30

Кожна книга, як діамант. Онлайн-зустріч із засновницею видавництва «Білка» Іриною Білоцерковською.

У Всесвітній день книги та авторського права відбулася онлайн-зустріч із засновницею видавництва «Білка» Іриною Білоцерковською, співорганізатором якої була бібліотека-філіал №4.

Видавництво «Білка» засноване у 2018 році, місією якого є видання книг про сучасну Україну українських авторів-дебютантів. «Зберегти цінність книг, втілюючи гідний зміст у красиву форму», - пояснила пані Ірина завдання, яке вони втілюють разом із командою редакторів, дизайнерів, верстальників…      Харизматична гостя розповідала про книги, які отримали нагороди та відзнаки у 2019 та 2020 роках: романи «Доця» Тамари Горіха Зерня,

«Мені байдуже, що люди скажуть» Тетяний Цой, «Юпак» Сергія «Saigon», та анонсувала книги, які вийдуть у цьому році. Про кожне видання, її автора Ірина Білоцерковська знає не з розповідай колег чи письменників. Кожну книгу, яку видають у видавництві «Білка», пані Ірина читає особисто, обговорює з колегами, бо має принципіальний підхід у відборі. «Всі тексти патріотичні. Для мене це важливо» , - ділилася гостя своїм видавничим кредо. – І кожна книга повинна бути красива. Особлива»

 На підтвердження Ірина знову розповідала про книги видавництва «Білка». Роман «Авантюрки на зеленій траві» написаний із самоіронією про драматичну жіночу долю, який вражає та захоплює одночасно, доповнений власними ілюстраціями авторки Віри Нестерчук. Книга «Проїду світ» Валерія Кришеня – це «історія звичайного хлопця із невеличкого села на Полтавщині, який зміг здійснити свою мрію і об’їхати навколо світу. Його головним правилом – «усміхайся і світ усміхнеться собі» може скористатися будь-хто перед тим, як поринути у світ пригод разом із автомандрівником. Роман «Небезнадежное» Наталії Яремчук – це книга лікарки, яка написана в операційних, пологових будинках, після добових чергувань – про небезнадійність людського життя, в якому є місце любові та надії. І так про кожну книгу видавництва: з любов’ю до героїв, з повагою до письменників, з надією до читача.

Таємниці, які відкриваються

Сергій Громенко Скоропадський і Крим #Книга_є_у_нашій_бібліотеці

 

"Чий Крим зараз і кому він має належати в майбутньому: Україні, Росії чи, може, Туреччині? Яким має бути статус півострова: незалежна держава, член союзу або суб'єкт федерації, автономія чи регіон під іноземним протекторатом? Кому має належати право управління Кримом - етнічній більшості чи корінним народам?

    Ці питання не увійшли до порядку денного 2014 року після російської анексії Криму, а постали перед Україною ще сто років тому. 

    Кримчанин, кандидат історичних наук, оглядач проєкту "Крим. Реалії" ("Радіо Свобода")Сергій Громенко свою книжку "Скоропадський і Крим" присвячує тим відповідям, які на ці виклики давали Україна й міжнародна спільнота наприкінці Першої світової війни.

Дітям не байдуже до теми Чорнобиля. Вони повинні вміти критично мислити.

 

21 квітня 2021 року бібліотека-філіал №4 провела з школярами онлайн-зустріч «Реактори не вибухають?!» , щоправда, змінивши формат розмови.

Що сучасні підлітки знають про Чорнобиль? А що увійшло в їхнє життя, навіть, якщо вони не усвідомлюють, що це пов’язано з давньою аварією? Навіть підручники свідчать, що тема з болісної переходить у розряд історичної. Пафосні акції з епіграфами «гіркий полин Чорнобилю, біль Чорнобилю») знаходять мало відгуків у дитячих душах. 

Тому зі школярами говорили про книгу «Реактори не вибухають» Катерини Міхаліциної та Станіслава Дворницького. Автори  подають непросту тему про Чорнобиль  без зайвого нагнітання та пафосу.

У їх книзі Чорнобильська зона, то не територія, де чатує невидима та невідома небезпека, трапляються різні аномалії, артефакти. То не події з ігри про Сталкера, де не до кінця зрозумілі ефекти чудово накладаються на реальність та  передають тривожну атмосферу невизначеності.