Відлуння # Літературної орбіти

      Відлуння першої зустрічі на ЛітОрбіті з поетами Олегом Шапошніковим, Оленою Ольшанською,  Марією Козиренко, Юлією Стиркіною, Зоряною Кіндратишин, Наталкою Шевченко продовжується на сторінках наших гостей в ФБ. Нові поезії: щирі, зворушливі, ліричні, філософські, мудрі…коментарі, роздуми. А ще вони читають книжки… Знаєте, як у Аньєс Мартін-Люган «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву»

 «Що  читають поети на карантині?» (із відеозапису онлайн-зустрічі)

      Марія Козиренко, молода поетка та художниця з Харкова насолоджується оповіданнями Рея Бредбері із 4-томного видання видавництва «Богдан». Марія пояснила, що до комплекту увійшли 200 відібраних самим автором оповідань, українською мовою абсолютна більшість з-поміж них друкується вперше. «Це як знову відкрити для себе Рея Бредбері», - ділилася думками Марія, власна книжечка якої «Відкривати тут» є в бібліотеці. До речі, її книга містить малюнки українських ієрогліфів, які  створила сама авторка.

      Олена Ольшанська  із Запоріжжя пише зворушливу лірику та надзвичайно любить море. Можливо не випадково вона читає зараз роман «Море моря» Ільми Ракузи, який називає мозаїкою спогадів. «Це книжка про дитинство і юність, про звуки, кольори, запахи, атмосферу минулого, які назавжди залишаються в пам’яті.  Не шукайте в книзі сюжету і моря в ній майже немає, - пояснювала Олена. – Це книга яскравих образів, серед яких я впізнавала себе…»

      Наталя Шевченко читає роман Олени Печорної «Химерниця», який уже в бібліотеці. «Твір можна схарактеризувати прислів’ям "у старих гріхів довгі тіні" - він про гріх і покуту, про гріхи батьків, що, невикуплені, лягають на дітей, і, окрім того, що він просто блискуче написаний, як завжди в Оленки, він сам звучить, як поезія, ще й має просто глибинне наповнення. Це роман важкий в сенсі подій, які там зображені, це не легенький відпочивальний твір, але з тих, які вивертають людину буквально навиворіт, змушуючи думати про речі тяжкі і потаємні, але обов'язкові до осмислення. Дуже чіпляє твір, і довго не відпускає...»

      Олег Шапошніков  в захопленні від книги «Міфологія для дорослих» Станіслава  Стабрили, професора Яґеллонського університету, дослідника давньогрецької і давньоримської  літератури. Олег Євгенійович пояснив:«Автор подає найвідоміші грецькі міфи не в скороченому, опрацьованому для дітей варіанті, як це робили багато його попередників, а намагається відтворити їх у первісному вигляді. Завдяки цьому вони перестають бути гарними, пізнавальними та повчальними казочками, а є цілком поважним викладом життя давніх греків»

Зоряна Кіндратишин  радить книгу "Курячий бульйон для душі. Думай позитивно" Дж. Кенфілда, М. В. Гансена, Е. Ньюмарка «Ви обов’язково знайдете позтив серед 101 історії реальних людей, які, щодня маючи купу проблем і негараздів, знаходять внутрішню силу впоратися з викликами долі. Ця книжка сповнена натхнення й надії, а історії в ній нагадують нам, що потрібно радіти кожному дню. Коли здається, що весь світ проти тебе - просто відкрий цю книжку і дозволь щастю ввійти до твого життя!», - говорить авторка збірки поезій «Зодягнена в щастя»

Юлія Стиркіна читає, надихається творчістю Григорія Сковороди, збірник якого відшукала вдома. На днях вже з’явився новий вірш на сторінці в Фейсбуці.

Прив'язавсь зі мною - що зробиш з ним?

В пальтечкові сірім, з вузлом легким,

мав півповну пляшку і стос книжок,

дивну коло-стрижку і пружний крок.

Говорити вправний - та Боже ж мій!

І на слово гострий, і сміх дзвінкий,

та ніхто, крім мене, його не чув,

і ніхто не бачив крізь часу зсув...

А він пив вино, і сміявсь, і був,

крокував, прозорий, крізь всю юрбу,

він мені повідав своє життя:

як любив стрибати в чужі жита,

як пісні писав, і кохав, і пив,

як тинявся вільно, де й як хотів,

як його стрічали, немов Христа,

бо від серця проповідь, не з листа,

як він спав у полі і далі йшов,

ніс любов у люди, приймав любов...

"Де ж твоя родина і де твій дім?" -

Я була питала, як йшла із ним.

"Жоден дім і жінка не варта снів,

вітру в полі, волі, безпечних днів,

і любові мавок, їх тіл гнучких,

їх очей зелених, пісень дзвінких.

Жоден борщ і хата, щоденний рай,

так мені не милі, як поле й гай,

як доріг мережа і плет стежин,

схід і захід сонця, і річки плин.

І палаци пишні - для мене гірш,

аніж вірш веселий й останній гріш,

світ мені за хату, у нім я - цар,

тільки воля важить, а інше - мар,

тільки воля важить...я сам собі

у полях безкрайніх і між юрби,

тільки воля важить, тож я - нічий,

мандрівник одвічний і дух живий..."

"Хто ти є і звідки? Бува, не втік?"

Посміхнувся сонячно, чую - сміх.

"Десь тебе чекає багато справ?"

Каже: "світ ловив мене - не спіймав..."