Для
тих, хто не читав, у книзі досліджується міф пострадянського простору, східноукраїнського
зокрема.
«Ворошиловград»,
- ділилася думками Лариса Григорівна, - це роман-ностальгія, подорож у
молодість. Можливо вам, молоді, дещо буде незрозумілим».
У
романі – 90-і роки. «Твір жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Вони
приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї
свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам'ять. І
все, що ти можеш їм протиставити - це свою любов і свою ненависть».
«Історії українського рейдерства присвячується», - так написано в анотації. Насправді, це сильний текст про суспільство, про державу, якої немає «Не доїхала ще». Це роман про епоху, яка не закінчилася, а перекочувала у наше життя. «Це той таємничий світ, який закритий від пересічних людей. Вони діляться на своїх та чужих. За своїх вони ладні вмерти, а чужих остерігаються».
Найактивнішим
було обговорення цінностей. А вони у героїв доволі прості: принциповість, спільна
відповідальність, захист своїх інтересів, взаємна допомога, вміння дружити.
Як
з’ясувалося, для когось це наївні речі. Але саме єдність допомагає вижити. А як
щодо перемоги в романі? «Хто виграв, хто програв – вирішує читач».
Найцінніше
в таких зустрічах - у кожного з присутніх власна думка. До героїв, їхніх
почуттів, емоцій, життєвих принципів, до подій, які описує Сергій Жадан у
романі «Ворошиловград». Виявляються різні позиції, озвучуються протилежні
думки, а емоційно-інтелектуальний стимул підштовхує до активного мислення.
Гострих
дебатів не було, але обговорення вдалося змістовним і по деяким цитатам не
закінчене.
«Є
речі. важливіші за віру. Це вдячність і відповідальність»
«Агресію
породжує саме беззахисність. І слабкість.»
«Міру
можливостей наших визначає суто Господь…»
Немає коментарів:
Дописати коментар