Різдвяно-новорічні історії.

             

У бібліотеці вже звичними стали різдвяно-новорічні посиденьки. Традиційно, як і минулого року обрано найпопулярніші книги українських авторів різдвяно-новорічної тематики. Лідером за кількістю прочитаних книг у 2024 році та експертами стали четверокласники школи 23.

«Крамничка тітоньки Мальви» Сашка Дерманського очолила  список улюблених різдвяних історій школярів. «Різдвяна історія для справжніх чоловіків» -  так пафосно і по-рекламному іронічно визначають цей твір дорослі. Діти впевнені, що книга буде цікава навіть дорослому досвідченому й вибагливому читачеві.

Історія Валентини Вздульської про Лиса-чарівника (еко-повість «Вертихвіст» - чудова книжка про дружбу, добро, самопожертву, просту радість... Легкий, веселий текст доповнюють чудові ілюстрації Надії Каламєєць.

Збірка «Диво на Різдво» сподобалася всім, хто вірить, що у різдвяну ніч стаються дива! 10 історій від десяти українських письменниць. Їхні різдвяні історії «солодкі, як зимові мандаринки, зігрівають немов тепле сонечко, дарують надію як перша різдвяна зірка».

«Бо люди (а не кохання) часом жорстокі»

    

    У бібліотеці-філії №4 відбулася зустріч учасників книгареньки «Я бачу, вас цікавлять книжки», яких об'єднує інтерес до читання, можливість відпочити в компанії однодумців та добре провести час.

Десятою книгою у 2024 році, запропонованою для обговорення, стала «Невеличка драма» Валер’яна Підмогильного.

Видатний український письменник, творчість якого тривала трохи більше десяти років (репресований 1934 року)  написав кілька збірок оповідань, повістей, романи «Місто» і «Невеличка драма», які й сьогодні приваблюють майстерністю пcихологічно-філософського дослідження людини.

Чудова українська мова твору, талант письменника, вміння зробити з банального сюжету, так званого  «любовного трикутника», хорошу драму людського життя тільки підсилили обговорення роману. Любовна лінія в романі багатогранна і заплутана. Кохання, питання вірності, людяності та підступності, мотивація персонажів роману – теми для обговорення. Можливість заглянути всередину кожного героя, відчути їхній внутрішній світ, почути альтернативні думки і, навіть, просто послухати обговорення  – це неабиякий досвід і читацька насолода.

Понад усе книголюбів вразило і зачепило те, як Валер'ян Підмогильний досконало вміє зобразити переживання жінки, як змушує читача не лише відчувати написане, але й проживати історію роману.

"Мономіф", або подорож героя.

       

    Зустрічі в читацькому клубі "Я бачу, вас цікавлять книжки", на яких обговорюють книголюби твори як українських, так і зарубіжних авторів, набирають нових обертів.

Отже, про чи не найцікавішу зустріч року «Мономіф, або подорож героя».

 Дослідження міфології людства американського письменника й мислителя Джозефа Кемпбелла переконливо доводить, що всі міфи світу побудовані за однією й тією ж матрицею - «мономіфом».

Навіщо потрібні емоції й почуття?

        

У бібліотеці відбулася зустріч у філософському кафе. Тема для спілкування - «Бути собою. Почуття та емоції».

Підлітковий вік – це час змін. Діти вразливі, нерідко потрапляють у тенета шкідливих звичок. А це крок до серйозних проблем.

Погодьтеся, у підлітковому віці дуже часто «штормить». Нема остаточної ясності, що саме подобається у власному характері. Додається крихке почуття власної цінності. Десятки разів на день воно коливається між «я класний!» до «я точно ні на що не здатен!»

Гостя  зустрічі –  відома  письменниця Тетяна Рубан, книги якої добре знані школярам як «реальні підліткові історії». За фахом письменниця - учителька історії і права. Захоплюється психологією, українською культурою та анімаційним світом Хаяо Міядзакі. Спільних тем для розмов із школярами ніколи не бракувало.

Цікава тема для розмови - про емоції й почуття, про використання свого емоційного ресурсу для досягнення поставлених цілей, особистісного зростання й самореалізації. Про емпатію, і адекватну самооцінку, про вміння знаходити спільну мову з оточенням, і багато іншого. Іншими словами - про емоційний інтелект.

«Кожне відчуття, будь воно радість, сум або страх, має своє місце та значення, і вміння розуміти це допоможе  зростати емоційно збалансованими та впевненими в собі».

Чим більше читаєш, тим більше знаєш.

Різдво в нашій країні має безліч традицій і звичаїв. Деякі з них з’явилися з хрещенням Русі, а деякі мають ще язичницьке походження.  Про основні символи найбільшого зимового свята та їх стародавню історію вже дізнавалися гуртківці арт - майстерні Лариси Гецелевич.

Недільна зустріч гуртківців присвячена символам і традиціям Нового року. Для мешканців планети це справді особливий день, який об’єднує всіх незалежно від віросповідання та поглядів. Навіть ті, хто не вірить ні в Діда Мороза чи Санта-Клауса, все одно відзначають закінчення старого і початок нового року.

Фінляндія вважається справжнісінькою батьківщиною новорічного чарівника. Його називають Йоулупуккі й живе він у Лапландії. Опівночі фіни виходять на вулицю й масово запускають феєрверки.

         Жителі Великої Британії прихід Нового року гучно не відмічають. Ніхто нікого не запрошує в гості. Проте існує неписане правило, за яким у новорічний вечір або ніч кожен може без жодних запрошень прийти на свято в будь-який дім, навіть до незнайомих людей, і буде привітно прийнятий.

         В Іспанії Новий рік святкують у колі друзів. Тут є традиція — у Новорічну ніч з’їсти 12 виноградин (по одній з кожним новим ударом курантів). Іспанці вірять, що виноград принесе їм удачу в кожному місяці наступного року.

Фан-зустріч із Тетяною Ваценко

    

До бібліотеки-філії №4 завітали другокласники школи 44 на довгоочікувану зустріч із полтавською казкаркою Тетяною Ваценко.

Юні читачі разом із гостею поринули у фантастичний світ Курдупляндіі, познайомилися з Курдупликом та іншими героями.

«Читати казку із письменницею цікавіше», - поділилася своїми емоціями Маргарита після зустрічі.  

Тетяна Ваценко охоче розповіла дітям про пригоди своїх казкових героїв від «самого їх народження». Слухаючи казки, школярі отримали рідкісну можливість пофантазувати. Уявивши себе казковими героями, мандрували Курдупляндією. Читаючи, кожен міг відчути себе  сильним, хитрим, спритним, добрим і великодушним, сміливим і мужнім. «Так само можна знайти своє місце в реальному світі», - ділилася думками Тетяна Ваценко. – Для цього ж і існує казка».

Для школярів неочікуваним відкриттям зустрічі стала 
 представлена  потаємна сторона творчості казкарки. Тетяна Ваценко – талановита ілюстраторка. Вона розповіла дітям, як творить казковий світ звичайними кольоровими олівцями. Діти дивувалися мистецтву художниці та вже замовили на майбутнє майстер-клас.

Літературні середи з Марфою Буторіною.

Петро Дениско народився 1954 року в селі Загрунівці на Полтавщині. За освітою - інженер -електрик. Писати художні твори почав після 45 років. Перевагу надає короткому жанру.

2010 року вийшла друком його книжка "Казки для Іванка". "Строката гора" - збірка оповідань, де поєдналися різножанрові історії. Один із розділів має назву "Казкове". Три казкові оповіді - неповторні історії, які так і манять, щоб їх переказали нащадкам.

Одна із книг неодмінно стане вашою улюбленою…

          У бібліотеці-філії №4 відбувся день нової книги, на якому було презентовано 157 книг, подарованих читачами у межах проєкту «Подаруй цікаву книгу бібліотеці».

       Серед новинок -14 книг німецьких авторів, перекладених українською мовою, які отримала бібліотека у межах проєкту  «Німецька книжкова полиця в Україні».  

Експрес-репортажі, підготовлені працівниками бібліотеки, допомогли читачам познайомитися з новими іменами в сучасній німецькій літературі. Урсула Познанскі – найуспішніша письменниця молодіжного жанру у Німеччині. Дженні Ерпенбек, авторка роману «Прокляття дому», який найактивніше перекладають останніми роками. Юдіт Герман критики одностайно визнали голосом покоління. Роман Даніеля Кельмана «Тіль» був включений до списку Міжнародної Букерівської премії.

На перегляді літератури «Від улюблених авторів» - романи Олени Волинської, Галини Матвєєвої, Ніни Фіалко, Оксани Кір’ян, Ірини Агапєєвої, Артема Чапая, Оксенії Бурлаки… Атмосферні історії, несподівані сюжети, що повертають віру в чудеса, герої, з якими хочеться подружитися й бути до останньої сторінки.

         Перегляд літератури «Рядки, написані війною» презентував книги військових письменників, поетів і волонтерів. Віталій Запека, Володимир Коротя, Віктор Яневський, Валерій Пузік, Олена Задорожна, Ольга Криштопа.

Мандрівка у часі та просторі із читацьким клубом БФ Жива сучасна бібліотека.

             

Наша бібліотека залюбки доєдналася до 4-го читацького клубу, який ініціювали Благодійний фонд «Жива сучасна бібліотека». Цього разу запропонували до обговорення дві книги: роман Тані Малярчук «Забуття» та дослідження Тетяни Осташко «Україна В’ячеслава Липинського».

В обох книгах мова  про українського історика польського походження, філософа та, як дехто називає невдалого історика й засновника українського монархізму, В'ячеслава Липинського"

Тетяна Осташко не обмежується просто фактичним описом подій, а досліджує ідеї та концепції, які розвивав Липинський. Авторка також висвітлює його взаємодію з іншими діячами свого часу, що розширює наше розуміння контексту, в якому він діяв. Богдан Лепкий, Микола Шемет, Євген Чикаленко, Василь Доманицький…

Книга містить значну кількість документальних джерел. Це наукова праця, але написана в доступному стилі, що робить її цікавою не лише для істориків-науковців, але й для  допитливих читачів.

Роман Тані Малярчук – це книга-спогад, книга-міркування героїні, нашої сучасниці, її навчання, кохання, пошуки. А паралельно – історія життя поляка Вацлава Ліпінського, якому випало стати українцем.

Життя  В’ячеслава Липинського у романі зображено у яскравих кольорах із найдрібнішими деталями. Завдяки художній майстерності авторки ми поринаємо у світ Липинського, поляка, який понад усе любив Україну - "моторошний виплід його уяви - країну, якої немає".

Неділі святкових ідей продовжуються.

             

У бібліотеці щонеділі збираються гуртківці на передріздвяні посиденьки.

 Різдво Христове - одне з найважливіших церковних свят і одне з найулюбленіших свят дітвори. Це особливий період, який символізує тепло, родинні зв'язки, світлу радість.

Цікаво дізнатися історію свята та як святкують Різдво в Україні. Хто не знає, той дізнається, бо хто знає, той поділиться своїми знаннями. Такий закон посиденьок у бібліотеці.

Різдво Христове українці святкують щозими, однак не так давно дата святкування змінилася. Раніше це велике християнське свято припадало на початок Нового року, а саме 7 січня. А далі? То справа тих, хто прийшов на майстер-клас. Ділилися інформацією залюбки: про ново юліанський календар, чому святкують Різдво вже не 7 січня, а 25 грудня.

Інформація збиралася, як сніжинки у велику сніжку.

 «Святкування Різдва розпочиналося ще напередодні, 24 грудня. Це - Святвечір. З появою першої зірки потрібно було сісти за святковий стіл, на якому обов'язково стояло 12 пісних страв: кутя, млинці, пісний борщ з галушками, голубці,  капуста, гриби, риба».

«Страви відрізняються, але кутя завжди є важливою частиною Святвечора».

«Та найважливіше - вся родина збиралася разом за одним столом.

Існувало навіть повір'я, що людина буде цілий рік блукати, якщо не відсвяткує Різдво вдома».

Літературні середи з Марфою Буторіною

Дива народжуються в арт-майстерні.

  

       Юні майстрині, які збираються у бібліотеці-філії №4 щонеділі, продовжують досліджувати символи різдвяних свят і творити їх власноруч.

«Вважалося з давніх часів, що ялинка, як різдвяне дерево, символізує біблійне дерево пізнання добра та зла.

У 1830–1840-вих роках цей символ вже був знайомий більшості українських міст. І всюди було розуміння, що ця традиція німецька. Про неї дізнавалися через німецьких вихідців, які оселялися в українських містах, через кола аристократії, промисловців та інтелігенції, які вже тоді багато  спілкувалися з європейцями».

«А ще - через красиво ілюстровані різдвяні оповідання. Той-таки «Лускунчик» Ґофмана справляв велике враження на дітей. Або різдвяні твори Діккенса вийшли українською у Львові на початку 1880-х років. Атмосфера цих оповідань  надихала відтворювати святкові приготування у своїх оселях».

У ті часи ялинку ставили містяни в родинному колі. Дорослі крадькома прикрашали її, щоб зробити сюрприз дітям. На гілки чіпляли вже знайомі воскові свічки, золоті горішки, яблучка, апельсини та різні ласощі. Коли все було готове, дітей запрошували до кімнати, де на них чекало довгоочікуване кольорове, сяйливе дерево, увішане подарунками. Перші хвилини викликали великий захват у дітей.

Ось, наприклад, як Олена Пчілка в оповіданні «Сосонка» описувала враження Івася, сільського хлопчика, який уперше побачив прикрашене деревце у панській оселі на Різдво:

«Аж і справді “диво” предивне побачив Івась! Як повела його ввечері нянька в покої, та як став він на порозі тієї панської світлиці, та як глянув він на ту сосонку, то аж оторопів! Світе мій ясний! Івась навіть не пізнав своєї сосонки! Вся вона сяє свічечками, ліхтариками, все гілля обчіпляне яблучками, якимись цяцьками, червоними, синіми, золотими, аж у очах мигтить!»

Роман «Тимчасово переселені» Тетяни Рубан - це більше, ніж просто історія.

Бібліотека-філія №4 гостинно зустріла учасників філософського кафе, тепер уже шестикласників ліцею №26 «Шевченківський».

 Організована для них зустріч із полтавською письменницею Тетяною Рубан була очікуваною. Її книгу «Тимчасово переселені», новинку видавництва «VIVAT», школярі для читання обрали невипадково. Авторка підліткам знайома за повістю «Нічийні», яку школярі вже обговорювали.

Літературне побачення поступово перейшло у довірливу розмову. Реалістичність та динамічність розвитку подій у книзі, складність емоцій та взаємин героїв роману викликало бурхливе обговорення.

Зустріч, як і роман "Тимчасово переселені", торкнулася болючих питань, які у підлітків викликали різні думки. Знову мова йшла про відстоювання власних кордонів, про довіру й зраду, про дружбу, стосунки між ровесниками.

Тетяна Рубан у романі порушує проблему «батьки-діти», «дорослі - підлітки».

  Життєві труднощі підлітків, відчуття самотності, відсутність батьківської уваги та відчуття непотрібності. Письменниця  створила реалістичні образи героїв, що потребують підтримки й розуміння.

Валя і Марго - це образи, які легко впізнати і з якими легко співпереживати. Варто зазначити, учасники обговорень тонко відчувають і передають складність емоцій персонажів, співчувають їм у скрутних ситуаціях. Навіть більше. Сповнені хвилювань, вони готові допомогти порадами, уявивши себе на місці героїв.

Марина Павленко. Миколчині історії. Читає Марфа Буторіна

У світі безліч історій. Деякі з них веселі, деякі цікаві. Трапляються сумні, навіть нудні. Бувають змістовні і, навіть, повчальні. А от у відомої письменниці Марина Павленко   - реальні . Ніби історії про тебе, про мене і про тих, кого ти любиш. Про тих, хто живе біля тебе.

Шлях у тисячу миль починається з одного кроку.

             

У бібліотеці-філії №4 відбулася година відвертої розмови  "Як підкорити свій день, або серйозно про тайм-менеджмент".

Уміння планувати свій час і розподіляти завдання за пріоритетами - це одна з основних навичок, необхідних для досягнення успіху.

Дуже часто в своєму житті і дорослі, і діти стикаються з проблемою нераціонального розподілу часу. Незавершені, невивчені, не встигли… і ще багато таких «не», які б не мали місця за умови правильного керування власним часом.

«Що раніше школярі навчаться вправно організовувати свій час, то спокійніше і ефективніше пройдуть їх шкільні роки і то більш радісне, насичене і наповнене подіями буде життя, - впевнена психолог Марина Тесленко, спікер зустрічі, доцент кафедри психології та педагогіки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка».  .

Запросивши юнаків і дівчат до діалогу, Марина Миколаївна допомогла підліткам познайомитися  з практиками тайм-менеджменту та опанувати деякі з них. Говорили про самоконтроль, самодисципліну, мотивацію, силу волю без яких рух до успіху значно уповільнюється.

Керувати часом дійсно неможливо. Ніхто не здатний уповільнити його об'єктивний хід, прискорити або зупинити навіть на мить. Зате людина може робити наступне: керувати собою, своїми рішеннями і діями у часі, а також займатися визначенням пріоритетів.

Щоб уникнути перевтоми й «вигорання» треба вміти відрізняти другорядне від головного.

Письменницькі таємниці Ірини Агапєєвої.

 

            У бібліотеці відбулася творча зустріч із Іриною Агапєєвою, українською письменницею, авторкою гостросюжетних романів і художніх біографій. 

Ірина Дмитрівна користувачам бібліотеки  добре знайома як авторка роману «Жіноче щастя».

 Щира і надзвичайно відкрита гостя  одразу викликала симпатію, так само,  як її твори відгукнулися у серцях слухачів.  

«Я б назвала "Жіноче щастя” добротним романом, в якому переплелася нестандартна детективна історія, містика і любов. Але, незважаючи на таку, здавалося б, неймовірну суміш жанрів, книга залишається дуже життєвою».  

Найбільше присутніх зацікавила розповідь письменниці про історію створення роману «Троянди за колючкою», який посів перше місце на німецькому міжнародному літературному конкурсі «Найкраща книжка року» в номінації «Гостросюжетна проза». Роман доволі емоційний, написаний Іриною Агапєєвою після  перебування у Сімферопольському СІЗО.

Авторка описує особливості того світу, головне завдання в якому - вижити. Уся правда про жіночу тюрму – без прикрас і зайвої романтики. Роман заснований на реальних подіях, пережитих самою авторкою. Її герої справжні, з деякими продовжує Ірина спілкування до нині. «Ви розумієте, там же не всі злочинці. Дехто, щоб врятувати рідних, взяв провину на себе. Деякі - через незнання законів і, навіть, через свою довірливість. Зломитися легко, вижити не просто. Саме в СІЗО я прийняла рішення: здобути юридичну освіту, щоб захистити себе, свою сім’ю.»

Читаємо, надихаємося та чекаємо різдвяних свят!

 

Недільна  зустріч в арт-майстерні Лариси Гецелевич відкрила підготовку до зимово-різдвяного сезону!

До відчуття радості у гуртківців додалося неймовірне натхнення, фантазія та старанність. І вимірювали, і вирізали, і переробляли, і клеїли… Але все те недарма! Різнокольорові дзвоники, виготовлені власними руками, займуть почесне місце на домашніх зелених красунях.

А чому дзвоники? Багато сучасних традицій мають давнє язичницьке коріння. Наприклад, у дохристиянські часи під час зимових святкувань було заведено дзвонити у дзвони, щоб відігнати злих духів. У різдвяній традиції дзвони набули більш миролюбного значення і стали асоціюватися з благою вістю про народження Ісуса Христа. Вони тісно пов’язані з церквами, де передзвін можна почути щонеділі й під час релігійних свят, головним серед яких є Різдво. Не дивно, що дзвіночки - один з найпопулярніших різдвяних символів. 

«Хай як складається життя, ми завжди маємо вибір і вирішуємо, яким воно буде». Але чи завжди?

   

    Учасники книжкового клубу «Я бачу вас цікавлять книжки, який діє у бібліотеці-філії №4, цього разу для обговорення обрали роман «По кому подзвін» Ернеста Гемінґвея.

Літературознавці характеризують його як «класичний роман про громадянську війну в Іспанії, який відображає життя, любов і смерть людей, що борються за свободу».

Читачі говорять, що це справжній шедевр літератури, який захоплює  своєю реалістичністю, глибиною та емоційністю. Не всім подобається сюжет роману. Хтось звертає увагу на великий об’єм книги. Когось дратує чимало речей і героїв. Та байдужим роман «По кому подзвін» не залишає нікого.

 Написав твір Ернест Гемінгвей через три роки після приїзду в Іспанію, де висвітлював події громадянської війни для американської преси. У книжці – менше, ніж чотири доби життя підривника Роберта Джордона.

Головний герой роману отримує завдання підірвати міст, що має стратегічне значення для фашистів. Він, як і письменник, американець. І точно як Гемінгвей «не на своїй війні». Роберт Джордан любить Іспанію, знає мову, звичаї, підтримує іспанців у їх визвольній боротьбі.

Ернест Гемінгвей  достовірно передає атмосферу війни, її жахи й героїзм, а також психологію людей, які опинилися в центрі подій. Він також розкриває теми відданості, відповідальності, жертовності й смерті. Це не тільки захоплива історія, але і глибокі філософські роздуми про сенс людського існування. Тому поговорити було про що!

Розмови, що змінюють життя.

       

Зазвичай у книжковому клубі "Я бачу, вас цікавлять книжки" другий раз до автора не повертаються. Але до творчості Емми Андієвської, сучасної письменниці, поезію та прозу якої називають сюрреалістичною, повернулися.

Модератор обговорення невеликої за розміром казки-притчі "Говорюща риба" Людмила Мандрегеля запропонувала цікавий формат. Твір ніхто до зустрічі не читає. Вже зібравшись, учасники обговорень по колу по одному реченню читали притчу,  шукаючи сенс художнього твору.

Однозначно, говорюща риба - це диво. Це абсолютно фантастична історія. Емоційна розповідь Емми Андієвської  на 7 сторінках заволоділа увагою присутніх більше, ніж на 2 години. Трохи іронічна, як саме обговорення на початку зустрічі. Весела й трішки сумна, коли читання по колу  налаштовувало на роздуми. Але скільки у ній приховано мудрості!?

Взагалі, у Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, до якого входить «Говорюща риба». Збірка опублікована у 2000 році. Містить 18 оповідей, котрі мають спільним початок і закінчення. Вони об’єднані обрамленням-зв’язкою: Шакал та Консервна бляшанка розповідають один одному «казки». Кожна з історій закінчується тим, що казкарі коментують її, роблять висновки із почутого. До речі, їхня мораль є різною, навіть протилежною, і суперечка до кінця ніколи не вирішується.

"Не писати я не можу". авторська зустріч з Галиною Матвєєвою

 

16 листопада  у бібліотеці відбулася творча зустріч із харківською письменницею Галиною Матвєєвою.

Інженер за фахом, романтик у душі та віртуозна майстриня слова презентувала  шанувальникам «життєвих історій» роман «Ключ соль», новинку видавництва «Фабула».

Для декого Галина Матвєєва – нове ім’я в сучасній літературі. Та багатьом читачам знайома творчість письменниці за романами «Майже» та «Сон короля».

Хто б не хотів напередодні нового життєвого року впорядкувати власне життя, визначитись з планами на майбутнє та викинути на смітник привидів свого минулого. Роман  «Майже»  - майже про це. Але не все так просто. Життя підкидає героїні якісь сюрпризи кожного разу, як  тільки та вважає, що вона з усім  впоралась.

«Сюжет «Сон короля мені наснився, - ділилася спогадами Галина Матвєєва. -  Розповіла старшому сину, а у відповідь – пиши роман»

 Авторка зуміла запропонувати такі сюжетні перипетії, що сюжет виглядає захопливішим за будь-яке життя.

«Роман «Сон короля» стане вашим сонником, гороскопом, кулінарною книгою, посібником з виживання і, зрештою, в особливих випадках, інструкцією «як стати письменником/цею»

Мрійниця й фантазерка з тонким почуттям гумору Галина  Матвєєва розповідала присутнім про роман "Ключ соль", який писала "в обнімку зі своїми героями".  Вона ділилася думками й планами, розповідала про романи, які вже в друці і  які ще дописуються.

«Ви зігріли мою письменницьку душу, наповнили теплом і читацькою енергією», - зізналася гостя після зустрічі присутнім.

«Справжнє кіно народжується з синергії й любові»

 

У бібліотеці-філії №4 відбулася зустріч з кінокураторкою, культурною менеджеркою, журналісткою, письменницею Ольгою Бірзул.

Гостя завітала до Полтави з презентацією новинки «Твоя книга про кіно», яка вийшла друком у «Видавництві Старого Лева».

За словами Ольги Бірзул, книга створена, щоб допомогти підліткам і дорослим не тільки зрозуміти мистецтво кіно, а й відчути його терапевтичний вплив. «Можливо, це дійсно одна з книг, якої точно не вистачало у підлітковому віці нам, залюбленим у кінематограф», - написала про книгу у Фейсбуці відома акторка Римма Зюбіна.

«Твоя книга про кіно» насамперед адресована підліткам 14+. Тон книги дотепний, з жартами, влучними порівняннями й доступністю інформації.

Ольга Бірзул – авторка лекцій з історії та теорії неігрового кіно. У книзі, на 164 сторінках, розміщена вся важлива інформація про кіно та людей у ньому: цікаво й змістовно.

Цікаво, що розповідає не тільки авторка книги, але й гості. Мова іде про розділ «Професії». Ольга Бірзул до написання книги залучила колег, які безпосередньо належать до професій, про які розповідає письменниця. Відомі режисери, актори, монтажери діляться історіями й думками про роботу, якою займаються, про особливості своєї сфери діяльності, про свої відчуття щодо кіно, про те, чому люблять його та як прийшли до своєї професії. Катерина Горностай, Ірина Цілик, Арсеній Марков, Роман Бондарчук…

У книзі є особливий блок  «Поради», де читач може дізнатися назви фільмів, які радять дивитися відомі кіномитці.

 Гостя  розповідала про історію створення книги, свою любов до кіно, щиро відповідала на запитання.

У чому сила неігрового кіно? Чи існував «український Голлівуд»? Квір-теорія у кіно? Як допомагає кіно пам’ятати, осмислювати трагедії та формувати колективну пам’ять?

Ольга Бірзул відверто ділилася думками про сучасне українське кіно і чому вона не вважає кіно мистецтвом, запрошуючи присутніх до діалогу.

Літературні середи з Марфою Буторіною

Полінка, маленька героїня із однойменної повісті Віталія Запеки полонила  серця як маленьких читачів, так і дорослих.  Світ очима Полінки дарує відчуття прекрасного у звичайнісіньких речах, веселого й смішного  - у повсякденних жартах дідуся, мудрого - у його життєвих поглядах. 

21 Мандрівний Docudays UA

           

12 листопада до бібліотеки-філії №4 завітали полтавці на відкриття

Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

Фільмом-відкриттям фестивалю стала зворушлива стрічка «Дівчинка далеко від дому» тривалістю всього 22 хвилини. Це документальний фільм від номінованого на «Оскар» режисера із Данії Сімона Леренґа Вільмонта та української режисерки Аліси Коваленко. В основі - прониклива історія  13-річної Насті з Києва, для якої гімнастика вагома частина її життя. 

Здобувши перемогу на українському чемпіонаті разом із командою, уже гуртом близьких подруг, дівчата з тренеркою мріють про нові виступи й здобутки. Але через війну в Україні Настя та її бабуся змушені тікати в Німеччину.

 У незнайомому місті Ґелсенкірхен дівчині доведеться почати все спочатку й жити з думками: чи побачить вона колись своїх батьків і друзів знову? Смуток дівчинки режисер передає не тільки словами, але й поглядами, поведінкою.

Після довгих міркувань, попри всі труднощі, Настя не здається. Вона знаходить нових друзів у німецькій команді гімнасток, продовжує тренування й вірить у перемогу та краще майбутнє. Дівчина віднаходить надію й починає будувати для себе нове життя у чужій країні, з надією на повернення додому.

Це зворушлива історія  про стійкість, дружбу та здатність спорту обʼєднувати людей. Фільм пронизує, надихає та нагадує про важливість підтримки й надії навіть у найскладніші моменти.

Після перегляду фільму «Дівчинка далеко від дому» модератор зустрічі Андрій Кінаш запросив присутніх до обговорення.

Студенти Луганського університету культури і мистецтв, які змушені покинути рідне місто, поділилися думками й враженнями від перегляду стрічки. Старше покоління полтавців найбільше зворушив кінець стрічки, коли Настя повертається в Україну: щаслива, натхненна, в передчутті зустрічей з рідними й друзями.

Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA  цьогоріч триватиме до 23 листопада й запрошує приєднатися до фестивальних подій: 

 https://www.facebook.com/DocudaysUA.Poltava/posts/983780620449409

Новинки "Німецької полиці"

      Наша бібліотека стала однією із 1000 книгозбірень України, які отримали комплект із 14 книг німецьких авторів, перекладених українською мовою.

Німецька книжкова полиця в Україні» – частина проєкту в межах «Обміну між німецькою та українською книжковою та літературною індустрією», що фінансується Уповноваженою федерального уряду Німеччини з питань культури та засобів масової інформації і реалізується Гете-Інститутом, Німецькою асоціацією видавців та книго розповсюджувачів й Українським інститутом книги.

Щиро дякуємо Українському інституту книги за ці видання та запрошуємо всіх до читання!

 

На «Німецькій полиці»  - «Критика сили судження» відомого німецького філософа-мислителя Іммануїла Канта та збірник добре знаного класика-драматурга  Бертольта Брехта "Три п'єси з екзилю".

Інтрига філософського роману «Зачарована гора» Томас Манна, розгортається на початку минулого сторіччя. Молодий Ганс Касторп навідує двоюрідного брата в санаторії  і потрапляє під чари мікрокосмосу тих, хто «живе нагорі». Герой знайомиться з яскравими персонажами й тритижневі гостини Ганса Касторпа затягуються на довгі роки…

Нехай у кожному серденьку живе доброта.

До бібліотеки завітали третьокласники початкової школи 44 на урок доброти.

Незвичайний урок, бо разом вирушили у подорож до країни, у якій, мабуть, хотіла жити кожна людина.

Цікаві завдання, обговорення книг, пошук добрих вчинків та гарний настрій супроводжував юних читачів упродовж зустрічі.

До речі, школярі самі зініціювали зустріч у бібліотеці, що стала продовженням читання книги «Абетка доброти».

Мандруючи до Країни Доброти намагалися зрозуміти, що таке добро і доброта. На прикладі літературних героїв відчули, як це  гарний вчинок, корисна справа, чутливе, дружне ставлення до людей, тварин, птахів, рослин.    На допомогу прийшли герої Галини Вдовиченко, Оксани Лущевської, Лесі Ворониної, Сашка Дерманського, а також оповідання Марини Павленко, Кузька Кузякіна, Зірки Мензатюк.

Доброта – найбільша цінність нашого життя. Її неможливо купити ні за які гроші. Говорили про благодійність, меценатів. Ставили запитання,  разом шукали відповіді. Вчилися робити компліменти і це добре виходило: щиро й відверто, з теплою усмішкою.    

Школярі ділилися  прикладами доброго ставлення із власного досвіду.

« Люди вітаються, допомагають у скруті, дарують квіти, вітають зі святом, допомагають людям похилого віку, тваринам».

          Кожен із присутніх згадав власний добрий вчинок, зроблений «вже сьогодні» та записав на звороті дубового листочка. Із задоволенням діти прикрасили «Дерево добрих справ». Цікаво і разом добру справу зробили.

          Повертаючись до теми доброти, у дітей виникали серйозні запитання. Чому не всі люди хочуть бути добрими? Навіщо ображати, щоб потім вибачатися, і чи «зараховується це доброю справою»? Змістовна й відверта розмова з присмаком філософських роздумів, впевнена, зацікавила б і батьків.

Чи можуть книжки стати зброєю? Література й пропаганда у війнах минулого.

      

Відбувся третій читацький клуб Бібліотечної країни, де учасники онлайн-зустрічі обговорювали книгу Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу".

Модерувала читацький клуб Тамара Сухенко, психологиня, фасилітаторка, Голова наглядової ради благодійного фонду "Бібліотечна країна".

Британський історик Ендрю Петтігрі був дослідником витоків журналістики, ролі книгодрукування в епоху Відродження та Реформації, а також історії бібліотек. У своєму останньому дослідженні «Книга на війні» Ендрю Петтіґрі простежує дивовижні шляхи, якими писемна культура (від туристичних путівників і наукових статей до Біґґлза та Анни Франк) формувалася і формується під впливом конфліктів сучасності.

Ендрю Петтігрі вважає, що книги є маркером цивілізації: протягом тривалого часу книги були величезною силою добра і жертвами війни. Саме цей парадокс  поклав історик в основу книжки.

Чи можуть книжки стати зброєю? «Так, - стверджує Андрій Овчарук, 

спеціальний гість зустрічі, сержант ЗСУ, куратор проєкту «Книга на фронті».

«Найперше, що робить росія після окупації території - знищує українські книжки і завозить російську літературу. Це демонструє циклічність історії, коли одна держава приходить і силою відбирає ідентичність в іншої».

Говорили про роль книжок в умовах повномасштабного вторгнення, про читання книжок на фронті. Учасники зустрічі ділилися думками, зачитували цитати та знову поверталися до питань обговорення. Як писемна культура впливала на світ під час війни. Як книга  супроводжувала людство в найважчі часи, допомагаючи зберігати надію, знання та людяність: від американської війни за незалежність до сучасної війни в Україні.

Літературні середи з Марфою Буторіною. Дитяча сторінка

Чотирирічна Полінка  гостює у дбайливої бабусі й дідуся-витівника, який, попри свій вік, страшенно любить бешкетувати, улаштовувати капості, пригоди й навіть організовувати пошуки скарбів. Завдяки дідусевим вигадкам дівчинка не тільки полюбить їсти кашу й подружиться із сусідським хлопчиком Миколою, а й навчиться читати й рахувати, дістане купу подряпин і подарунок від зубної феї, вирушить у похід і дізнається чимало нового про довколишній світ. Про все те ви прочитаєте у книзі «Полінка»відомого українського письменника Віталія Запеки. Зараз запрошуємо разом з удовою акторкою Марфою Буторіною та Полінкою зрозуміти: чому зеленка зелена???

Усі стараються на свято Хелловін зробити цікаві саморобки.

     

 Кінець жовтня - пора, сповнена містики, таємниць і забобонів. Це час Хелловіну! З цієї нагоди люди традиційно вбираються у моторошні костюми й розвішують тематичні декорації. У Хелловіну багато символів: скелети, привиди, павутиння - і це далеко не весь список. Але звідки вони взялися і які смисли приховують у собі? І чому кажани асоціюються з Хелловіном?

Про все це вирішили дізнатися наші читайлики, вихованці арт-майстерні Лариси Гецелевич.

 «Кажани  відомі як створіння, котрі живуть у темних печерах й прокидаються лише вночі».

«Кажанів пов’язують зі злом і смертю, тому вони стали одним із найвпізнаваніших символів свята».

«Наймоторошніше те, що є кажани, які п’ють кров інших тварин. Ось чому вони часто зустрічаються в історіях про вампірів. А завдяки знаменитому роману Брема Стокера “Дракула” та сучасним фільмам жахів багато хто вірить, що вампіри можуть перетворюватися на кажанів і навпаки».

Але наш друг Google  про кажанів пише інше.

Книги-жахастики та Хелловін.

            Сучасні діти обожнюють історії про монстрів, привидів, вампірів, 

воскреслих мерців, героїв з надзвичайними здібностями та містичні детективи. Чому на Хеллоувін одягатися в костюми – страшилки можна, а читати книги-жахастики дехто з батьків дітям забороняє?

Страшилки для дітей - це ті ж казки, але з посиленою атмосферою напруги, загадками й таємницями, головними героями яких переважно виступають діти або підлітки, яким довелося стикнутися з надприродними подіями, таємницями чи незвіданими створіннями.

В пошуках нових вражень діти часто обирають книги-жахастики, адже ці історії не лише дозволяють відчути приплив адреналіну, але й виплеснути власні емоції, пережити цікаві моменти разом з героями творів. Це як власними руками виготовити якогось страшного монстрика, чи відьмака… Можна кажана, як це зробили юні читачі. Адже таємниці ніколи не закінчуються…

Аби  не загубитися у сотнях творів, пропонуємо   ТОП 5 найпопулярніших книжок цього жанру, які обожнюють читати діти.

«Мортіна. Історія, від якої можна вмерти зо сміху» - це кумедна історія Барбари Кантіні про дівчинку Мортіну, яка понад усе в житті мріє знайти друзів. Що ж тут страшного? А те, що вона - зомбі, проте на Хелловін вона здійснить свою мрію!

Страшні історії зазвичай виникають у темряві й оповідають про жаховиськ, монстрів, прозорих людей, речі, які оживають…

 При світлі сонця страшні історії ховаються, однак таємним способом їх все-таки вдалося записати Галині Ткачук.  "Тринадцять історій у темряві" - книжка для тих, хто знає, що фантазія зі сміхом - прекрасний засіб від страху.

Для підлітків, які полюбляють історії про старовинні таємниці  пропонуємо моторошно-фентезійний роман «Володар Туману», якого написав Карлос Руїс Сафон.

Легенди й химери існують не лише на сторінках книжок, але й у будинках та на вулицях Києва. Дізнайся про чудеса й загадки нашої столиці разом з книгою «Химерний Київ. Легенди, лякачки та цікавинки».

«Таємниця проклятого лісу» Анни Кантьох – моторошна історія про людей у мундирах, котрі змушують дітей важко працювати і проводять над ними дивні експерименти…