Мова об’єднує, зцілює та робить нас непереможними.

    Наша бібліотека напередодні Міжнародного дня рідної мови стала онлайн-простором для зустрічі восьмикласників школи 19 та Ізюмського ліцею №10 із Юлією Сердюченко, уповноваженою особою Донецького національного медичного університету із захисту державної мови.

Онлайн-зустріч  «День рідної мови кожен день » відбулася у День пам’яті Героїв Небесної Сотні. Зібралися, щоб нагадати всім, що можливо, не було б трагічних подій ні 2014 року, ні повномасштабної війни, якби не забули мудрі слова: «Без окремої мови нема самостійного народу»

Можливо, тому русня й вирішила: немає мови, немає народу, отже земля родюча й багата буде їхньою. Це припущення, але ж «якби мова не мала значення, її не намагалися б заборонити чи знищити скільки років» (Василь Стус)

Юлія Сердюченко до цього часу говорить про рідний Краматорськ, як домівку, підтримує зв’язки з учнями, друзями, знайомими. Залюблена з дитинства в українську мову, а тепер її неперевершений знавець, гостя зустрічі активно розвіює міфи про Донеччину, захищає рідний край, її українську історію й культуру. «Таких, як я, на Донеччині багато. Руйнуємо міфи на своїх прикладах, за якими не можна ототожнювати всіх, - ділилася думками Юля Сердюченко, відповідаючи на запитання школярів.

Гостя розповідала про себе, про вибір професії (українська філологія), про перебування в окупованому Краматорську, про любов до української культури, літератури.

Не можна було не згадати імена Василя Стуса, Олекси Тихого, Володимира Сосюри, Миколи Леонтовича, Олекси Стороженка, долі яких пов’язані з донецьким краєм.

Цікаво й змістовно говорила Юлія Сергіївна з присутніми, щиро підтримувала розмову.

Вікторина «Слова та вислови Донеччини» додала спілкуванню не тільки знань, але й  азарту, позитиву. Як з’ясувалося, говірка донецького краю схожа з полтавською й харківською.

Із відгуків:

«Нашу зустріч об’єднав Міжнародний день рідної мови»

«Мені було так цікаво. Тільки мало» «Уявляєте, Юлія Сергіївна знає свій рід до 18 століття? Треба дослідити свій»

   

 

 

       

 

Про красу та багатство рідної мови.

         

    У бібліотеці-філії №4 напередодні Міжнародного дня рідної мови відбулася літературна година «Залюблені у рідну мову». Вже за традицією четвертокласники школи 44 вирішили здійснити літературний десант до книгозбірні: і книги взяти, і у мовні ігри  зіграти.

Всі дружно перевіряли знання (це ж чудово хоч на хвилинку стати вчителем!). Разом досліджували вимову рідного краю, насолоджувалися фразеологізмами, бавилися з синонімами-антонімами.

Загадки-відгадки, шаради, головоломки та гуморески додали зустрічі неймовірну атмосферу поєднання відпочинку та свята.

Не обійшлося, як завжди, без нових знань. Дайджест «Цікаві факти про українську мову» залюбки доповнювали школярі.

Насмішила всіх гра «Зменшувальні слова». Адже творити щось нове, до того ж, ще й власне – це було цікаво. Без перебільшення.

 До речі, надавати усім словам зменшувально-пестливу форму – це мабуть не тільки особливість мови, а й особливість нашого народу. Навіть державний гімн містить пестливі слова типу «сторонці». Та що там, навіть «воріженьки» у нас звучить надзвичайно лагідно

Конкурс юних дикторів додав зустрічі унікальності, бо все, що вперше –неповторне й особливе.

Насамкінець, діти, доповнюючи один одного, розказали «Матусин заповіт» відомої української поетки Марії  Хоросницької.

Раз казала мені мати:

«Можеш мов багато знати,

Кожну мову шанувати,

Та одну із мов усіх

Щоб у серці ти зберіг».

В серці ніжну і погідну

Збережу я мову рідну!

Всього шість строчок, а як зворушливо. Це те, що треба  знати й тримати у серці кожному. І дорослим, і дітям. Вірш виховує любов до рідної мови, закликаючи знати багато мов, але одну (рідну) завжди берегти у серці.

107 паперових янголів... Світла пам'ять

Читацька спільнота бібліотеки 18–20 лютого доєдналася до всесвітньої тихої акція «Ангели памʼяті»

Акцію у 2014 році започаткували співачка й громадська діячка Анжеліка Рудницька та мистецька агенція «Територія А». Відтоді вона стала всесвітньою традицією пам’яті.

         107 паперових жовто-блакитних ангелів з’явилися на дереві в честь вшанування Героїв Небесної Сотні та всього українського небесного воїнства. 107 читачів у тихому мовчанні шепотіли: "Вічна пам'ять"

Стогнуть мовчки, аж в світі біло,

Німі янголи паперові:

Як несли перше мертве тіло,

То у них відібрало мову...

А коли з-поза спин стріляли -

Густо ранили їхні крила...

Білі янголи помирали

Замість тих, кого захистили...

Сотні тисяч стояли строєм -

Мали ж янголи тут роботи!

Жоден з них ще не був Героєм,

Просто - гідним. І патріотом.

А коли вони йшли, то низько

Нагинались від болю стіни.

Їх сто шість в поіменних списках -

Білих янголів України...

Ольга Саліпа

 

Що ми знаємо про справжню Біблію? Зустріч із Митрополитом Федором.

       У бібліотеці маленька спільнота читачів об’єдналася навколо читання всесвітньовідомого твору  Данте «Божественна комедія».

Поема у сучасному світі  сприймається як універсальна мандрівка людської душі від темряви (гріха-кризи) до світла (просвітлення).

Пекло трактують як психологічні травми та гріхи, що карають самі себе, а шлях через Чистилище - як етап психотерапії та відповідальності за власні вчинки. Данте влучно викриває пороки (корупцію, зраду…), які залишаються актуальними в сучасному світі, акцентуючи увагу, що зрада – це найтяжчий гріх.

Під час читання «Божественної комедії» у багатьох з’явилася зацікавленість до біблійних текстів і контексту самої Біблії. Навіть, сказати правильніше, більше запитань.

То ж коли запропонували приєднатися до зустрічі  з Митрополитом Федором, ніхто не відмовився.

П’ять годин неймовірного спілкування в колі зацікавлених. (Не дивуйтеся, у Полтаві не тільки у нашій бібліотеці читають Данте)

Змістовно й простими словами: як створювалася Біблія і як їй вдалося зберегтися до наших днів, про  базові моменти Біблії, про виникнення сучасного мистецтва  з біблійних історій.

Упродовж спілкування з Владикою Федором простежили шлях Біблії крізь століття, говоримо про деякі сюжети, які сформували світову культуру. Що ми знаємо про всесвітній потоп і таємницю Ноєвого ковчегу, постать Авраама та символи, закладені в біблійних образах?  Не з інтернету, не від ШІ, а з посилань на першоджерела. Багато запитань – змістовні відповіді. Цікаво. Та головне продовження буде.

27 лютого о 18 год.  Чому Біблія  ділиться на Старий і новий Заповіти, а звістка про Ісуса Христа має назву Євангеліє? Розглянемо найважливіші євангельські притчі та їхній вплив на  формування європейської й української культури.

 

 

    

 

І онлайн-зустрічі можуть перерости у дружбу.

             

П’ятикласники Ізюмського ліцею №10 стають частиною читацької спільноти бібліотеки-філії №4. А все почалося із маленької зустрічі, яка переросла із онлайн-екскурсії книгозбірнею у розмову про словники, каталоги, та нові книги для п’ятикласників.

Викладач української мови та літератури Ганна Анатоліївна Коротка, яка до 2023 року жила в місті Ізюм, допомагала школярам розвивати й поглиблювати знання з рідної мови, виховувала любов до рідного слова,  почуття поваги до усього українського.

Ізюм, місто в Харківській області, стало символом незламності після деокупації у вересні 2022 року. Через війну діти змушені були разом із родинами покинути місто. Але навчання продовжили онлайн. Кожного дня школярі ізюмського ліцею з різних куточків України підключаються в онлайн-режимі, щоб навчатися далі. Ганна Анатоліївна разом із старшокласниками онлайн побувала у музеї-садибі Панаса Мирного, коли вивчали його «Хіба ревуть воли як ясла повні». Так було і коли вивчали учні «Наталку –Полтавку» Івана Котляревського.

Ізюмським ліцеїстам цікаво знати все про Полтаву. Тому попереду ще багато цікавих зустрічей, адже все одно необхідно вчитися та самовдосконалюватися. Бібліотека в цьому допоможе.

Серйозна розмова про різновиди словників закінчилася щирими вітаннями та подарунками до Дня книгодарування. Дякуємо за подарунок, юні леді та джентельмени. Читаємо далі?

Як лишити психотравми в минулому?

         

    Бібліотека-філія №4 є активним учасником обговорень в читацькому клубі, який організовує БФ Бібліотечна країна.

Тринадцята онлайн-зустріч була присвячена обговоренню книги Бессела ван дер Колка «Тіло веде лік» . Автор, психіатр, який майже 50 років досліджує проблему посттравматичного стресового розладу, вважає, що «травматичний досвід закарбовується в тілі та змушує людину щоразу наново проживати біль».   Бессел ван дер Колк поставив мету - відшукати шляхи звільнення з цієї пастки. «Я пишу цю книжку як посібник і як запрошення поглянути в обличчя травмі та її реаліям і навчитися її лікувати»

Гостьовою спікеркою онлайн-зустрічі була Вікторія Корсун, системний 
сімейний терапевт з досвідом більше 20 років. Гостя наголосила, що практичні та теоретичні дослідження Бессела ван дер Колка безцінні. Необхідно прислухатися до його порад: перебудувати сприйняття психологічної травми, усвідомити причину страждань, знайти вдалий спосіб лікування й наново пізнати себе. На її думку, необхідно прочитати книгу усім, особливо зараз, під час війни, «для глибшого розуміння, як наш мозок і тіло переживають стрес, і як можна повернути собі цілісність».

Упродовж зустрічі учасники ділилися враженнями від книги. Говорили про відкриття в галузі нейронауки, про причини травм, їх наслідки та способи лікування. Учасники обговорення були під враженням від досліджень в галузі дитячої психотерапії, традиційної зокрема.

«Якщо в дитинстві дітей ігнорують, не дбають про них, їм надалі важко розвинути в собі відчуття власної гідності і переконати їх, що вони самі є володарем свого життя майже не вдається»

 «… стати впевненим і успішним дорослим дитині допоможуть спокійні батьки, які радіють її успіхам і відкриттям, які допомагають їй бути організованою чи  на власному прикладі вчать дбати про себе та ладнати з іншими людьми. Якщо дитина не відчуває чогось із переліченого вище, наслідки з роками стануть очевидними. Тим, кого ігнорували або принижували у ранньому віці, бракуватиме самоповаги. Діти, яким не дозволяли наполягати на власній думці, не зможуть захистити себе у старшому віці. Більшість дітей, які зазнавали жорстокого поводження, принесуть із собою в доросле життя гнів, який буде дуже складно стримувати»

 

"Наступну книгу презентуємо у вашій бібліотеці". Дмитро Крапивенко

До Полтави на запрошення культурної агенції «Терени» завітав журналіст і військовослужбовець Дмитро Крапивенко з презентацією дебютної книги «Усе на три літери»

«Розповідати про війну непросто. Складно дібрати правильну інтонацію. Розповідь про війну вимагає чесності, точності, відчуття міри. Небагатьом вдається витримати цю пропорцію», - написав у передмові до книги публіцист, нині сержант Павло Казарін.

Дмитро Крапивенко знайшов форму, наближену до ідеалу. Його книжка –не спекуляція, не повчання і не проповідь. Це екскурсія. Автор, як Вергілій, бере вас за руку й веде крізь армію, яка воює»  

            Автор книги «Усе на три літери» вважає, що вийшло щось середнє між щоденником, малюнком з натури, вже звичною для нього публіцистикою і громадянською сповіддю.

«Люди в тилу мало знають про те, як насправді влаштована робота Збройних сил України. Більшість формує своє уявлення, спираючись на прочитане в соцмережах, відгуки випадкових знайомих або ж розказані кимось історії.»

Упродовж зустрічі Дмитро ділився спогадами, емоціями, відверто відповідав на запитання. Щирий, з почуттям гумору розповідав про своїх побратимів, які власне, спонукали до написання книги. Його книгу називають «енциклопедією армії, яка воює». Така собі інструкція. «Ось і весь секрет творчості: заперечення, прийняття, три літери й добрі друзі, які допоможуть реалізувати задумане»

А щодо трьох літер, то Дмитро задля оригінальності втілив задум із трьома літерами. Перегорніть першу сторінку і ви зрозумієте про що йде мова.

«Це опис війни зсередини, в деталях: від нісенітної прози будення до найбільш героїчних її проявів» Юрій Макаров, журналіст, письменник

«Це одні з перших чесних, позбавлених пафосу та неймовірно проникливих мемуарів про початок повномасштабної війни» Ярина Чорногуз, письменниця, військова.

Третій сезон читацького клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки» відкрито!

    2026 рік учасники читацького клубу, який збирає книголюбів у бібліотеці-філії №4, розпочали з обговорення роману Станіслава Лема "Фіаско»   Це науково-фантастичний твір, який занурює читача у світ космічних подорожей та спонукає до філософських роздумів.

Роман починається з інтригуючої сцени, де космічний корабель "Еврідіка" вирушає на пошуки контакту з інопланетною цивілізацією на планеті Квінта. Цей момент одразу захоплює увагу, адже письменник майстерно створює атмосферу невідомості та напруги.

Станіслав Лем у "Фіаско", досліджуючи теми комунікації, непорозуміння та людської обмеженості, ставить під сумнів можливість взаєморозуміння між різними формами життя, що робить роман актуальним навіть у наш час. Письменник змушує нас задуматися: чи ми готові до зустрічі з невідомим і чи зможемо  зрозуміти інших, не втративши себе.

Думки учасників зустрічі інколи були аж занадто полярними, що зробило обговорення ще цікавішим і змістовнішим. Читачі, які люблять наукову фантастику,  оцінили детальність, з якою автор описує технології та космічні подорожі. Декому це, навпаки, заважало отримати насолоду від космічної мандрівки.

Зате всі на 100% погодилися, що "Фіаско" - це не просто наукова фантастика, а глибокий філософський твір, який змушує задуматися про місце людства у Всесвіті. Автор вміло поєднав у романі  наукові концепції з емоційними переживаннями героїв, що зробило роман захоплюючим і багатошаровим. Саме філософські думки, навіяні подіями й героями роману, обговорення зробили значущим, глибоким. Нудьгувати нікому не довелося.

Майже всі учасники оцінили книгу 5/5, навіть 6/5. Тут багато ідей і роздумів, які не знайти ніде. Дуже оригінальних ідей.

Тому, якщо ви шукаєте книгу, яка змусить вас задуматися і відчути себе частиною чогось більшого, "Фіаско" Станіслава Лема  саме те, що вам потрібно. Цей роман - справжній шедевр наукової фантастики, який залишить вас з безліччю питань і бажанням знайти на них відповіді. Ідеальний для обговорення.

"Якби я була принцесою..." Зустріч із Світланою Талан

     

    У бібліотеці-філії №4 зібралися читачі на довгоочікувану зустріч із Світланою Талан,  романи якої залишають після себе довгий післясмак роздумів.

Пані Світлана завітала до читачів із презентацією новинок - романів «Я тебе намріяла» та «Назустріч сонцю».

Війна ввійшла у дім кожного українця. Болюча, зі щемом, сльозами, смутком. Та окрім війни, авторка торкається тем кохання, дружби, відданості, чекання та здатності бути поруч із близькими в найважчі моменти, чесності перед собою, переживання травм та пошуку сенсу після немилосердних подій.

Сучасна українська література воєнного часу народжується буквально на наших очах. Вона ще не відстояна десятиліттями осмислення, не обрамлена історичною дистанцією. Це література живої рани. Саме до таких належать новинки Світлани Талан. Її крайні романи говорить голосами героїв, вирваних війною із нормального життя. Кожен з них зі своїм настроєм і світом, але всі вони по-справжньому цікаві й продумані. Читання постійно тримає в напрузі й водночас змушує замислюватися.

Серед присутніх на зустрічі були і шанувальники творчості Світлани Талан, і ті, хто до її творчості звернулися зовсім недавно, і, навіть ті, хто вперше взяв її книги до рук. Нагороду отримав кожен, слухаючи щиру гостю. Розмови переходили із книги до книги, із теми до теми, від питання до відповіді та навпаки. Щира атмосфера, народжена в діалозі "письменник-читач",  випромінювала  потужну енергетику, переконуючи ще і ще: яку ж впливову силу має література.

«Світлана Талан, як і в житті,  чесна й відверта. У її романах  багато живого болю, багато справжніх емоцій, жіночої сили й витривалості».

«Романи Світлани Олегівни - це своєрідне свідчення про час, у якому ми живемо і про людей, що живуть у цьому складному періоді часу».

«Читання романів пані Світлани займають всього кілька вечорів. Тексти гарні, зрозумілі, без прихованих сенсів. Тому читаються швидко».

«Я вражена. Навіть непрочитаними ще книгами,  атмосферою зустрічі та тим післясмаком, роздумами, які залишають по собі такі зустрічі».

 

"Як Петрусь коляду рятував" Дара Корній

У скромній хатині на околиці села біля лісу живе Петрусь Лелеченко. Хлопець як хлопець, та не з простих. Малий Лелеченко, як і його батько, химородник. Якось перед святом Купала Петрусь втрапив в неймовірну пригоду: відшукав чарівну квітку папороті, урятував світ і саме життя. А ще виявив, що за межами звичного людського буття є край незримих духів і таємничих істот.
Та на цьому пригоди не скінчилися, бо хто підняв меч проти темряви, стоятиме серед оборонців добра довіку. Та й чорна богиня Мара не спить, задумавши нове лихо. У найтемнішу пору року, коли найдовші ночі, найтріскучіші морози, коли народжується нове сонце й новий рік перед Різдвом, вирушати Петрусеві в нову подорож. Доля світу залежить від мужності дванадцятирічного хлопця, а ще — від вправності та мудрості його друзів: Дріма, Пугача, Іскри, Ауки та змія триголового…

Ми різні, але ми – одна країна.

       

 У бібліотеці відбулася година спілкування «З найменшими про єдність і згуртованість.»

Як пояснити дітям День Соборності не датами й словами «треба памʼятати», а історією, яку діти запам’ятають і, навіть більше, розкажуть рідним чи друзям? Без складних слів. Простими реченнями, щоб діти зрозуміли.

Спробували з третьокласниками поговорити про єдність і згуртованість, про дружбу та взаєморозуміння, про повагу та вміння вирішувати проблеми, про надійність руки, яка поруч. Взявшись за руки, діти утворили «живий ланцюг». Маленький, але міцний, наповнений бажанням триматися єдино.

Простими словами говорили про історичні моменти в історії нашого народу. Допомогли у цьому книги Христини Лукащук, «Мальована історія Незалежності України» братів Капранових, «Крута історія України від динозаврів до сьогодення». Легко було обговорювати події через малюнки: і зрозуміло, і цікаво.

Змістовним доповненням став перегляд мультфільму «День Соборності».

Навіть не мультфільму, а відео-історії про те, як зло боїться дружби,

чому сварки роблять людей слабшими, і що відбувається, коли люди простягають руки одне одному.

Легенда в сюжеті відео сподобалася школярам і мотивувала до нового обговорення. Чому найцінніше багатство України не золото, а працьовиті люди? Що означає чути одне одного?

Цікаво було слухати школярів, коли обговорювали тези: «Сварки не роблять сильнішими, а самотність не дає тепла», «допомагати один одному і радіти разом».

          Ще раз школярі простягнули руки один одному для підтримки, щоб відчути тепло та силу долонь. Щоб як того далекого 22 січня відчути, що значить бути єдиними у Соборній Україні.