Хочу, щоб ці історії були почутими...

     

        У бібліотеці-філії №4 відбулася творча зустріч із письменницею, поеткою, журналісткою Катериною Єгорушкіною, яка завітала до книгозбірні з презентацією книги «»І тоді наш дім став кораблем»

«Це літературні репортажі, есеї, щоденникові записи, в яких звучать голоси сотень українців: дітей і дорослих, цивільних і військових. Для цієї книги я записувала свідчення і у прифронтових містах, і в гуртожитках для біженців за кордоном. Опрацьовувала тисячі сторінок розшифрованих розмов, з яких обирала найцінніше. Осмислювала й шукала такі форми, в яких ці історії будуть почутими.

Це книжка про збирання з уламків цілісної картини пам’яті. Про любов, яка дає сили пам‘ятати. І про емоційний спадок, який ми передаємо наступним поколінням».

Унікальний тандем був сьогодні на зустрічі: красиві й розумні, ерудовані й щирі Катерина Єгорушкіна та модератор зустрічі Тетяна Петренко. Запитання – відповідь. Розгорнуті. Відверті. Ніби свідчення сотень українців з різних куточків країни звучали у залі, відлунювалися у серцях присутніх, у поглядах, у відгуках.

Авторка у книзі порушує актуальні теми дому, втрати, батьківства, ідентичності. Особливий наголос - на голосах дітей і підлітків.

Книга  Катерини Єгорушкіної «І тоді мій дім став кораблем» є важливою для кожного, хто хоче зрозуміти себе, свою країну та те, як народжується емоційна пам’ять нації.

Гостя як психолог пояснювала присутнім на зустрічі, що її книга - це «спроба зібрати докупи те, що розпалося під впливом війни. У роботі з травмою є важливе правило: досвід потребує імені, голосу та структури, бо те, що не названо і не інтегровано, повертається симптомом. Це не просто розповіді, а робота з травмою, з історичними й особистими заборонами на відчуття, слова, безпеку»

Звичайно ж, письменниця ділилася своїми планами на майбутнє, відповідала на запитання, яких, до речі, більше було по закінченні спілкування. Кожен хотів не тільки подякувати Катерині Єгорушкіній, але й підкреслити, що її книга «потрібна й важлива», «це боляче, але без цього швидко все забувається»