З гордістю розуміти: я - українець чи українка!

   

Національна ідентичність не є природженою рисою. Вона розвивається з відчуття етнічної приналежності, тобто з відчуття українськості.

З гордістю розуміти: я –українець чи українка, пишатися, що батьки, дідусі та бабусі - українці

Знати та вміти розповісти історію України, усвідомити, що моя земля і земля моїх пращурів – це Україна.

У нас є прапор, герб та гімн. Ми всі родина, бо у нас є спільна історія, культура та традиції. Навіть, якщо у нас різна українська мова, бо ми живемо в різних регіонах, маємо різні домашні традиції святкування та приготування їжі, ми все одно українці. Таке різноманіття робить нас особливими та сильними.

У нас є держава, яка покликана дбати за нас, а ми в свою чергу відповідаємо за неї і маємо певні обов’язки. Це так само, як у наших сім’ях.

Міцну національну ідентичність неможливо нав’язати. Але її можна  виплекати чи виховати з любов’ю та повагою до себе й до свого народу. Використовуючи власне українські цінності та знання про мову, історію та культуру, можна виховувати любов до свого.

Якщо перше заняття артмайстерні розпочалося з виготовленням аплікації-магніту «Моя Україна» - гуртківці мають майже вроджене відчуття національної ідентичності. Вони народилися у 2014 році.