Продовжуючи традиції дисидентів…

Бібліотека-філіал №4 гостинно зустрічала учасників  «Філософського кафе Людмили Мандрегелі», щоб разом продовжити традиції дисидентів влаштовувати Вечори Різдвяних Василів.

Щороку в січні вже традиційно відзначають Свято Різдвяних Василів, започатковане дисидентом та філософом Євгеном Сверстюком. Такі зустрічі збирають особливих гостей та згадують Стуса, Симоненка, Чумака, Еллана-Блакитного – Василів, які народилися у ці різдвяні дні.

На 12 січня в Україні випадає День політв’язня. Саме у цей день 1972 року в Україні розпочався "генеральний погром" українського шістдесятництва. Буквально за кілька днів були заарештовані Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гель та інші.

Розмовам в філософському кафе передував перегляд документального фільму "Гра долі", присвячений одному із найвідоміших українських Василів.    

              Василь Симоненко був «одним із когорти письменників- шістдесятників», який не дожив три тижні до свого 29-річчя. Ще в 20-літньому віці він передчував свою долю, передбачив короткий вік свого життя. А його смерть і дотепер обкутана туманом загадок, легенд і пліток. Але в житті його знали енергійним, бадьорим і закоханим. Про світлий юнацький смуток від неподіленого романтичного кохання, про перше і про останнє кохання Василя Симоненка - в документальному серіалі „Гра долі” .

Імпульсом для обговорення слугувала поезія "Перехожий", яку прочитали всі учасники по строчці. Виразно, натхненно, гармонійно.

Присвята Ліні Костенко

          Як він ішов!

Струменіла дорога,

Далеч у жадібні очі текла.

Не просто ступали —

Співали ноги,

І тиша музику берегла.

Як він ішов!

Зачарований світом,

Натхненно і мудро творив ходу —

Так нові планети грядуть на орбіти

З шаленою радістю на виду!

З шаленим щастям і сміхом гарячим,

З гімном вулканним без музики й слів!

Як він ішов!

І ніхто не бачив,

І ніхто від краси не зомлів.

В землю полускану втюпився кожен,

Очі в пилюці бездумно волік…

Раптом —

Шепіт поміж перехожих:

— Що там?

— Спіткнувсь чоловік…

Одні співчували йому убого,

Інші не втримались докорять:

— Треба дивитись ото під ноги,

Так можна голову потерять…

Трохи в футбола пограли словами,

Обсмакували чужу біду.

А він знову йшов.

І дивився прямо.

І знову

Натхненно творив ходу!

Всі  добре знають, які правила діють в «кафе» та як працює система вибору запитань для обміну думками. Їх виявилося два:

 - Чому люди так відреагували на те, що перехожий спіткнувся?

- Чому цю поезію автор присвятив саме Ліні Костенко?

 Неабияке задоволення отримали від щирих міркувань, відвертих думок, неординарних  роздумів ліцеїстів. Це треба було почути!

Відгуки -  «то справжній кайф!», «чудова нагода поспілкуватися», «познайомилася з однодумцями і знайшла собі друзів», «це не остання моя зустріч», «хочеться і в бібліотеку ходити і проводити з вами більше часу»…