Це незвичайна кав’ярня. Ви, мабуть, ще
сюди не заходили. Бо, швидше за все, вас приваблюють барвисті вивіски з
чудернацькими назвами кав’ярень. А ця зовсім непримітна і нічим особливим не
виділяється. Чи зайшли ви б у неї? Чи, може, подумали б, що нічого цікавого у
цій кав’ярні не побачите і пройшли би повз? Це цілком ваше рішення.
Якщо ви таки наважитеся зайти до цієї
кав’ярні, то ваш світ зміниться. Не вірите? А, може, таки спробуєте?
Доторкніться до клямки і легенько штовхніть двері. Чуєте, як теленькає дзвоник
на дверях? Як запевняє кельнерка цієї кав’ярні Лідка, дзвоник «умів дзеленчати
по-різному: то насторожено, то весело, то стурбовано, то жваво, то байдужо, то
невдоволено, то засоромлено..». Саме за дзвоником Лідка навчилася визначати,
хто прийшов до кав’ярні. А ви який звук дзвоника викликали – чули? Може, то був
шелест сторінок, може, подих вітру, але саме цей звук знаменував те, що ви таки
зайшли у кав’ярню на розі і перед вами відкрився незвичайний художній світ
книжки української письменниці Оксани Сайко «Кав’ярня на розі».