четвер, 16 лютого 2017 р.

Сайко Оксана "Кав'ярня на розі"

Це незвичайна кав’ярня. Ви, мабуть, ще сюди не заходили. Бо, швидше за все, вас приваблюють барвисті вивіски з чудернацькими назвами кав’ярень. А ця зовсім непримітна і нічим особливим не виділяється. Чи зайшли ви б у неї? Чи, може, подумали б, що нічого цікавого у цій кав’ярні не побачите і пройшли би повз? Це цілком ваше рішення.
Якщо ви таки наважитеся зайти до цієї кав’ярні, то ваш світ зміниться. Не вірите? А, може, таки спробуєте? Доторкніться до клямки і легенько штовхніть двері. Чуєте, як теленькає дзвоник на дверях? Як запевняє кельнерка цієї кав’ярні Лідка, дзвоник «умів дзеленчати по-різному: то насторожено, то весело, то стурбовано, то жваво, то байдужо, то невдоволено, то засоромлено..». Саме за дзвоником Лідка навчилася визначати, хто прийшов до кав’ярні. А ви який звук дзвоника викликали – чули? Може, то був шелест сторінок, може, подих вітру, але саме цей звук знаменував те, що ви таки зайшли у кав’ярню на розі і перед вами відкрився незвичайний художній світ книжки української письменниці Оксани Сайко «Кав’ярня на розі».

Вам буде важко розвернутися і піти. Бо ця книжка западе вам у душу. Хоча вона не має карколомного сюжету, коли на кожній сторінці читач переживає за літературних героїв. У світі «Кав’ярні на розі» все ніби просто і приземлено, але атмосфера дуже нагадує казкову, адже від кожного столика і горнятка кави вією загадкою, яку нестримно хочеться розгадати. Там сидять люди, які п’ють каву та їдять грибну юшку. Наче звичайна життєва церемонія, але ви побачите, що не все так просто, як здається на перший погляд. Щоб у цьому переконатися, познайомтеся з персонажами цієї кав’ярні.
Головна героїня – це Лідка. Вона закінчила школу і ще не вступила до університету. Одразу ж після завершення школи захворіла і не встигла скласти вступні іспити. Отож лише наступного року вона планує вступати. А поки працює кельнеркою у кав’ярні, яка належить її дядьку, і ходить на репетиторські уроки з математики: планує вступати на економічний факультет університету. Лідка любить свою роботу, особливо їй подобається спостерігати за відвідувачами кав’ярні. Мабуть, вам теж було би цікаво поспостерігати за ними.
Поет-невдаха – загадковий відвідувач кав’ярні на розі, який п’є каву з коньяком і пише вірші, дивлячись на фото чарівної незнайомки. Мабуть, вона його надихає, але навряд чи допомагає. Поету так і не вдається видати збірку своїх віршів – ось його найбільша проблема.
До кав’ярні щодня заходить столяр, який завжди замовляє пиво і п’є його за столиком біля вікна. У той самий час забігає праля, яка завжди пахне пральним порошком. Праля сідає за столик в іншому кінці кав’ярні, замовляє каву і кидає недвозначні погляди в бік столяра. Без сумніву, столяр це помічає, бо завжди з роздратуванням піднімається і йде геть.
Завсідником кав’ярні також є отець-богохульник, який приходить щоразу з новою білявкою. Він викладає релігієзнавство у коледжі для перукарів, завжди напивається і проклинає всіх єпископів.

Щодня на обід та інколи на вечерю з’являється голомозий добродій з житлової контори, який чомусь постійно бурчить, коли йому щось не подобається. Особливо злиться, коли йому в кав’ярні недоливають, а ще якщо кельнерка Лідка переплутає замовлення і принесе замість котлети шніцель. Добродій все бідкається і запевняє, що більше його ноги в цій кав’ярні не буде. Але щоразу, мабуть, забуває про свою обіцянку. Швидше за все, йому подобається, що тут дешево. А те, що він злий і набурмосений, свідчить про те, що у нього якісь негаразди чи в то в родині, чи то на роботі.
Ще Лідка часто бачить Мірку, сумну дівчину, яка постійно приходить в товаристві чоловіків, які з усіх сил намагаються її розвеселити. Але, на жаль, їм це не вдається.
Заходить також учитель музики: він просто в захваті від грибної юшки, яку готує куховарка Нелька. Це його улюблена страва, смак якої так нагадує йому про матусині юшки.
Найбільше Лідку (і думаю, вас також це не омине!) заінтригував дивакуватий чоловік у старомодному капелюсі. Він зайшов лише раз, замовив каву і зник. Разом з книжкою, яку читала Лідка. Що це – крадіжка чи божевільний вчинок? Чому цьому чоловіку знадобилася книжка? Ось що найбільше цікавить юну кельнерку. Незабаром вона дізнається, що загадковим незнайомцем у старомодному капелюсі виявляється знайомий її дядька Арсен, він себе називає колекціонером забутих книжок, які начебто рятує від забуття.
Лідка – пречудовий спостерігач, але їй нестримно хочеться чимось допомогти хоча б комусь. Може, в цьому і полягає її місія? Але її батько хоче, щоб вона була економістом, адже це його нездійснена мрія, яку має втілити в життя донька. Лідка ще не має своєї мрії, тому погоджується здійснити батькову, хоча їй зовсім не подобається математика.
Якщо уважно спостерігати за Лідкою, гортаючи сторінки книжки, то можна помітити, що насправді вона не усвідомлює своєї місії, хоча упродовж твору займається тим, що подобається найбільше – з детективним запалом досліджує життєву історію колекціонера книжок і намагається хоч якось вплинути на неї, допомагає поету-невдасі у виданні книжки, запевняє куховарку Нельку, що вона таки знайде свого судженого (що врешті-решт і стається!). Лідка – посередник, медіатор, людина, яка понад усе прагне змінити долю інших людей на краще, чимось допомогти, втішити і запевнити, що все буде добре. Добре, що вона врешті-решт розуміє, що здійснювати мрію батька не варто, бо не до того прагне її душа. Її цікавлять загадки інших людей. А ще вона в захваті від книжок, які зберігаються в колекціонера Арсена. Можливо, так станеться, що вона стане бібліотекаркою і допомагатиме Арсену. Хочеться, щоб так і було. Письменниця Оксана Сайко не розповідає читачам, чим все завершилося. Але читачі теж можуть спостерігати і робити свої висновки, чи не так? Адже недарма авторка зауважує, що «споглядання іноді відкриває значно більше, ніж слова…»
Найбільше захоплюють у художньому світі «Кав’ярні на розі» книжки і ті історії, що відбуваються навколо них: книжка, яку поцупив у Лідки колекціонер книжок, томик перекладів сонетів Шекспіра, з яким пов’язана історія кохання, а також ціла бібліотека забутих книжок в домівці Арсена, яка неабияк вражає Лідку. А мені вона нагадала атмосферу «Вавилонської бібліотеки» аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса: там змальований нескінченний книжковий лабіринт, з якого важко виплутатися. Лідка з «Кав’ярні на розі» вважає, що не можна ховати цю бібліотеку від людей, але колекціонер не розуміє її. Та врешті-решт колекціонер вирішує відкрити цю бібліотеку для відвідувачів.
Доля Лідки навіть трохи перегукується з долею Хорхе Луїса Борхеса, хоча кожен з них робить свій вибір. Батько Борхеса працював адвокатом, але понад усе прагнув бути письменником, навіть видав один роман і ще написав три книжки, але знищив їх. Згодом осліп, тож дуже хотів, щоб його син був письменником і здійснив в літературі те, що йому не вдалося. Хорхе Луїс зовсім був не проти цього, бо з дитинства дуже любив батькову бібліотеку і почав писати в досить юному віці. Лідка теж не проти здійснити батькову мрію, оскільки своєї не має, але відчуває відразу до професії економіста. Це свідчить про те, що кожен має обирати те, що припадає до душі і не суперечить бажанням і здібностям.
Читаючи цю книжку, ви не лише будете відчувати запахи кави і дощу (у творі панує осінь), а й записуватимете мудрі думки, на які наткнетеся. Лідка, колекціонер книжок, поет-невдаха, дядько Роман та інші – філософи, які досліджують цей світ і помічають в ньому певні закономірності. Хоча все-таки найуживанішим словом є «іноді»: це свідчить про непересічні ситуації, що не часто повторюються. Ось кілька цитат: «Іноді невідомі автори бувають цікавішими, ніж відомі. Бо ти не знаєш, чого від них чекати. Це завжди схоже на маленьке відкриття, яке немовби належить тільки тобі», «Іноді люди полюбляють створювати собі якісь перешкоди», «Усім у житті керує випадок. Він іноді може бути справедливим, а іноді сліпим», «Як каже дядько Роман, іноді варто ризикувати, щоби не жалкувати про втрачений шанс», «Чому іноді наші почуття є настільки незбагненними? Майже як поезія…».
Перегорнувши останню сторінку «Кав’ярні на розі», ви зрозумієте, що люди – це ті ж самі книги, які можна читати. А ще ви переконаєтеся в тому, що не варто здійснювати чужих мрій. І неодмінно відчуєте, як любите каву та книжки.
Ну що, ви ще стоїте перед кав’ярнею і думаєте, чи зайти? Кельнерка Лідка з нетерпінням чекає дзвінка, який сповіщатиме, що ви зайшли.
Бажаю вам приємного перебування у «Кав’ярні на розі»!

 Оксамитка Блажевська
За матеріалами «Видавництва Старого Лева»

Немає коментарів:

Дописати коментар