Літературні середи з Марфою Буторіною. Дитяча сторінка

Краса й традиції сплелися воєдино.

 

У бібліотеці щонеділі збираються гуртківці разом із майстринею Ларисою Гецелевич, щоб поринути у світ українських традицій, звичаїв і моди.

Говорять, що з давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини. Мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася із сонцем, що сходить. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади, молодості, дівоцтва. Плетучи вінки, дівчата співали: «Заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!».

В наш сучасний світ мода носити вінки увірвалася завдяки співачці Лані дель Рей. Вийшло так, що тренд на дитячі вінки закріпився. І надовго.

Вінок на голову, як прикраса, вирішує одразу кілька завдань: додає жіночності й ніжності в будь-який образ; робить акцент на зачісці; надає особливого звучання етно стилю, відтіняє  сукню.

Сучасна мода дуже терпима. Сьогодні ви зможете надіти обруч на голову з квітами прямо під джинси та футболку. І це не буде виглядати безглуздо. «Поєднання кольорів, точний підбір аксесуарів - і ви можете похвалитися стильним вбранням», - радить дівчаткам  Оксана Караванська, авторка книги «Стильна книжка для панянки».

По-перше – це сучасно й красиво. По-друге - це наші традиції. Переконайтеся зі світлин: дівчата у вінку виглядають незвичайно мило.

 Вінки-прикраси зараз роблять з різноманітних матеріалів. Є великі текстильні квіти, які дуже схожі на справжні.

Традиційні українські вінки із стрічками  вишукано виглядають з вишиванками.

 «Акуратні віночки з квіточками, виготовленими з атласних стрічок, можна носити і кожен день», - вирішили дівчата та взялися до роботи.

Поради відомої модельєрки Оксани Караванської допоможуть дівчатам навчитися правильно добирати вбрання змалку. Її книга відкриє деякі секрети моди, стилю та допоможе юним леді створити власний імідж.

 

 

 

 

Талант вимірюється часом.

 На творах Наталі Забіли виросло кілька поколінь дітей. Критики характеризували її творчість як «материнську пісню, цікаву, барвисту, розумну, клопітку, дбайливу».  Наталю Забілу називають «однією з найвидатніших українських письменниць 20 століття, які пишуть для дітей».

 Народилася дитяча письменниця у дворянській багатодітній родині з великими мистецькими традиціями, де любили й цінували художнє слово, музику, малювання. Змалку привчали всіх дітей до творчості.

У її біографії немає місця екзотичним, романтичним чи героїчним подробицям. Можливо тому, що на це просто не було часу. Адже Наталя Забіла повністю присвятила своє життя дитячій літературі. У її творчому доробку близько двохсот книг – вірші, повісті, оповідання, п’єси й драматичні поеми.

 Це своєрідна скарбничка найцікавіших та найпопулярніших дитячих віршованих творів. Захопливі та зворушливі історії, загадки, приспівки, лічилки в тандемі з барвистими ілюстраціями  безперечно знаходять відгук у серцях дітлахів, а дорослим нагадають чарівну та безтурботну пору дитинства.

 Вірші Наталі Забіли стали не просто класикою, а й рідними та дійсно улюбленими для декількох поколінь українців. Грайливі рядки доступно розповідають малечі про природу, людські якості, світ речей, допомагають у вивченні букв, цифр і назв місяців.

 «Моєю улюбленою казкаркою до цього часу залишається Наталя Забіла, - розповідає Марфа Буторіна,  артистка, майстер сцени Полтавського академічного обласного театру ляльок, яка продовжує працювати з дітьми. -  Кожна  віршована казка Наталі Львівни - справжній шедевр, що випромінює щирість та доброзичливість.»

 Перейдіть у канал YouTube за посиланням https://www.youtube.com/channel/UC38Bgm8MRcTnAMFHKngNNnw/videos , щоб відчути і фантастичний, і реальний поетично-казковий світ Наталії Забіли у виконанні Марфи Буторіної.

  

Літературні середи з Марфою Буторіною

Неймовірний день у колі друзів

У бібліотеці відбулася літературна гра-подорож «Країна Дружби», ініціаторами якої були дівчата та юнаки Щербанівського ліцею.

Атмосфера знайомства тихенько, малими кроками перейшла в довірливу розмову про дружбу, взаємовідносини між друзями.

 Кого називати другом? Чи може справжній друг образити? Як щодо корисливої дружби? Цікаво було почути думку викладачів, які з охотою доєдналися до спілкування. Відвертість та вміння вести діалог спонукали учасників кола до нових запитань і обговорень.

Чи завжди «старий друг краще нових двох»? Як щодо «чим більше друзів, тим більше користі»? Які моральні якості, що сприяють дружбі,  найбільше цінує зараз учнівська молодь.

Змістовною й цікавою вдалася зустріч. Шляхом створення психологічних ситуацій перейшли до обговорення важливості взаємодопомоги у колективі, створення дружніх стосунків, забезпечення згуртованої, злагодженої роботи в команді.

Рольові ігри  та активна участь присутніх надихнули до діалогу про чемне ставлення підлітків одне до одного. Прикладів було багато. Разом шукали вирішення проблемних ситуацій.

Згуртовані, одностайні, налаштовані на взаємодопомогу хлопці й дівчата абсолютно забули про бали. Учасники журі упродовж гри-подорожі швидше були порадниками, активними партнерами  обговорень і самої гри.

Разом сміялися та смішили, вчили та вчилися.  В нагоді стали і знання, і гумор, і фантазія. Малювали навіть ті, хто не дружить з фарбами й олівцями. Кожен був актором, художником, поетом. Імпровізували і творили навіть без курсів акторської майстерності.  Та головне, що все вийшло цікаво й змістовно.

Дружити не означає ніколи не сперечатися або не критикувати один одного. Якщо поміж друзів виникає непорозуміння, справжній друг буде шукати переконливі слова і ніколи не образить друга.

Як підсумок зустрічі  -  друзів пов’язує велика повага один до одного, розуміння, взаємодопомога, щирість та  безкорисливість.

Хто не був з нами, про дружбу читайте у книгах улюблених письменників  Сергія Гридіна, Анастасії Нікуліної, Марії Морозенко, Ольги Купріян, Оксани Лущевської, Андрія Бачинського, Валентини Захабури, які були представлені на перегляді  «МійТвій перехідний вік»

 

 

 

 

 

Кожен створює сам для себе натхнення.

  

       Чудовий спосіб виявити свою фантазію та креативність - це завітати на майстер-класи у бібліотеку.

Щонедільні зустрічі дітей  органічно вливаються у бібліотечне життя. Читаємо, розповідаємо, обговорюємо книги й проблеми, а майстер-класи з Ларисою Леонідівною Гецелевич доповнюють їх і роблять спілкування більш емоційно-насиченими.

Найбільше емоцій викликають дитячі розмови та роздуми, як от: де взяти натхнення, якщо музи немає на горизонті.

Практичними кроками поділилися учасники посиденьок «зі стажем». Як з’ясувалося особливих секретів не існує. «Просто кожен шукає своє «чому?», «створює натхнення кожен сам для себе», «воно само приходить», «переглядаю схожі захоплення у соцмережах», «мама підказує».

 «Головне, знайшовши натхнення, не відпускати його. Підтримувати, розвивати, шукати нові ідеї», -долучилася до розмови майстриня. - Минулого разу ми зробили чохол для навушників. Тепер – мудруємо над браслетами. А Ваші ідеї?»

Є в юної спільноти головне – щире відчуття прекрасного і бажання стати його творцями.

Якщо Ви допитливі, думаєте про життя, намагаєтеся зробити його повнішим, радіснішим, змістовнішим, запрошуємо до спілкування, обміну думками, відпочинку. Будемо разом шукати чи розвивати ваше натхнення. 

А ще пропозиція батькам: «Ніколи не забувайте, що найбільше натхнення – наші діти. Вони не просто знаходяться поряд з нами. Своєю безпосередністю, вмінню радіти дають нам ще більше сил, щоб рухатися вперед».

Імпульсом для розпалювання вашого натхнення можуть стати книги. Зазвичай, після хорошої книги з’являються нові ідеї та мотивація, навіть погляди можуть кардинально змінитися. Ось лише кілька книг, які допоможуть вам працювати над собою, щоб потім допомогти своїм дітям.

«Зберігайте спокій. Щоденна інструкція з вирішення проблем» Раяна Голідей

«Кафе на краю світу» Джона Стрелекі

«Не примушуй себе. Альтернатива силі волі» Бенджаміна Гарді 

І новинка! Джилл Сімс «Чому матуся хоче напитися. Щоденник виснаженої мами». Не закликаємо брати її за приклад, але читати обов’язково, адже сміятися корисно для здоров’я.

Літературні середи з Марфою Буторіною. Марина Павленко "Як дожити до ста"

«Ми часто не знаємо міри своїх можливостей, боїмося заступити за межі, котрі самі для себе окреслюємо» Сергій Жадан

У бібліотеці-філії №4 відбулося книжкове засідання книгареньки «Я бачу, вас цікавлять книжки». Імпульсом для зустрічі стало обговорення роману Сергія Жадана «Ворошиловград», який був виданий ще у 2010 році.

Для тих, хто не читав, у книзі досліджується міф пострадянського простору, східноукраїнського зокрема.

«Ворошиловград», - ділилася думками Лариса Григорівна, - це роман-ностальгія, подорож у молодість. Можливо вам, молоді, дещо буде незрозумілим».

У романі – 90-і роки. «Твір жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам'ять. І все, що ти можеш їм протиставити - це свою любов і свою ненависть».

«Історії українського рейдерства присвячується», - так написано в анотації. Насправді, це сильний текст про суспільство, про державу, якої немає «Не доїхала ще». Це роман про епоху, яка не закінчилася, а перекочувала у наше життя.  «Це той таємничий світ, який закритий від пересічних людей. Вони діляться на своїх та чужих. За своїх вони ладні вмерти, а чужих остерігаються».