Нехай подібні жахи більше ніколи не повторяться.

     

   У бібліотеці-філії №4 із юними читачами відбулася година спілкування «Голокост. Цього не можна не знати».

 Тема серйозна. Про жорстокість і безглуздість війни за книгою ірландського письменника  Джона Бойна "Хлопчик у смугастій піжамі”.

На перший погляд, назва книжки не викликає особливих емоцій. Вона навіть асоціюється з чимось теплим, по-справжньому милим і дитячим, як коментували дівчатка . Однак це відчуття зникає, коли дітям пояснили, що означає слово «смугаста». Саме воно поступово розкриває трагічну історію  двох хлопчиків: дев'ятирічного німця Бруно та єврейського хлопчика Шмуля.

Історична мандрівка у далекі роки Другої світової війни школярам допомогла зрозуміти час, коли відбуваються події у повісті.

Головний герой роману, маленький німець Бруно, мешкає з родиною у п'ятиповерховому будинку в Берліні, має «найкращих друзів у світі», купу веселих занять та мрій. Сім'ю хлопчика очікує переїзд. Однак на новому місці Бруно відчуває себе самотнім. Без друзів, навіть без ровесників.

 Життя хлопчика кардинально змінилося, коли його батько став комендантом концтабору. Опинившись у новому домі Бруно не розуміє, чому євреїв потрібно тримати в таборі, чому до них таке жорстоке ставлення. Багатий хлопчик, який жодного разу не відчував голод, не розуміє, чому люди у смугастих піжамах такі худі та сумні, а головне – чому їх не випускають.  

Бруно знаходить собі друга за парканом «колючим дротом», хлопика-єврея Шмуля. 

Він щодня долає чималу відстань заради спілкування з ним і готовий прийти йому на допомогу. Але все ж дитина не розуміє небезпеки, яка чекає його за парканом. Тому коли Шмуль просить допомогти йому в пошуках батька, Бруно пролазить у табір крізь щілину під парканом.

 Джон Бойн майстерно використовує історію невинного і наївного Бруно, щоб показати трагедію Голокосту та як про неї розповідати дітям.

 Повість спонукає до роздумів і дорослих.

Нехай подібні жахи більше ніколи не повторяться.

Добрий янгол української літератури

 Всеволод Нестайко - один із найулюбленіших письменник українських читачів. Його часто порівнюють із Марком Твеном: Нестайко створював оригінальні та цікаві історії, з героями яких хочеться подружитися, дотепно описував різні сторони життя.

У доробку письменника багато смішних, світлих повістей, які перетворюються у приємні спогади дитинства вдячної аудиторії.

Кращі книжки Всеволода Нестайка пронизані теплом та добротою. Однак книга "Дивовижні пригоди у лісовій школі" особливо припаде до смаку і дошкільнятам, і дітям молодшого шкільного віку. Саме у віці, коли дитина починає знайомитися зі школою та знаходити нових друзів, найкраще познайомити її з двома товаришами - Косею Вуханем і Кольком Колючкою. Зайчик та їжачок, які бояться всього на світі, йдуть у школу. Сказати, що вони воліли б залишитися вдома - не сказати нічого. Але ж як на зло, дорогою до школи щось та станеться. І ось уже двоє друзів-боягузів сміливо кидаються на порятунок нових знайомих та допомагають іншим казковим звірятам.

"Дивовижні пригоди у лісовій школі" - це історії про дружбу та взаємодопомогу, які надихнуть дитину бути сміливішою і покажуть, як важливо вчиняти по-доброму.

Сенс життя в тому, щоб продовжувати жити. Всі додаткові сенси прийдуть.

У бібліотеці-філії №4 відбулося чергове засідання читацького клубу «Книгаренька «Я бачу, вас цікавлять книжки». Книга для обговорення – роман «Піранезі» британської письменниці Сюзанни Кларк, який за пару років  надійно залюбив у себе читача.

Події розгортаються в фантастичному будинку, що існує, здається, вічність, і химерні дива зустрічаються там ледь не щодня.

Загалом історія складається із записів щоденника головного героя, якого називають Піранезі. Він не впевнений, що це його ім’я. Не пам'ятає і ким він був раніше. Єдина жива душа, з якою він спілкується - це чоловік, на ім'я Однодумець, який відвідує Піранезі двічі на тиждень. Хто такий Однодумець і чого він хоче від Піранезі?

Піранезі певен, що Будинок - це єдиний простір, який існує, але це очевидно не так. Це не звичайна будівля. Його кімнати нескінченні. Стіни прикрашають тисячі статуй, кожна з яких не схожа на всі інші. У лабіринтах залів ув'язнений океан, якому властиві часті припливи. Але Піранезі не боїться їх, бо розуміє припливи, так само, як розуміє структуру самого лабіринту. Він живе, щоб досліджувати будинок.

Але під час дослідження Піранезі знаходить докази існування іншої людини. Жахлива правда починає розплутуватися, відкриваючи світ за межами того, який Піранезі завжди знав. Любителям детективів і пригод буде цікаво.

Підкорюємо нові вершини!

 

У бібліотеці-філії №4 продовжується сезон літературно-мистецьких посиденьок. Учасників зустрічей об’єднує не тільки любов до книг, а й бажання творити власними руками. Що кого надихає більше – важко сказати. Але те, що дві ці любові дають подвійний результат – це перевірено.

Цього разу юні майстрині відкривали ще одне захопливе хобі  - діамантову мозаїку. Використовуючи маленькі різнокольорові кристалики, творили дівчата власні унікальні  картинки.

«Історія діамантової мозаїки почалася відносно недавно - на початку 2000-х років, - ділилися «знайденими таємницями» дівчатка. - Ця техніка швидко завоювала популярність завдяки своїй доступності та вражаючим результатам. На відміну від традиційної вишивки хрестиком, діамантова мозаїка не вимагає складних навичок та дозволяє створювати яскраві сюжети за менший час».

«Насправді, - наголошує керівник артмайстерні Лариса Гецелевич, - це справжнє мистецтво,  що дає змогу кожному відчути себе творцем. Головне, бути уважним.»

Занурившись у світ блискучих яскравих кристаликів, дівчата творили шедеври.

Порозумівшись з технікою діамантової мозаїки, дівчата запрацювали й розговорилися. Про що? Про книги. Точніше про чарівні казки. "Чарівні казки - це не завжди добрі казки. І це не значить, що у давні часи казки створювалися для дітей».

«Дивно якось виходить: жахастики не рекомендують дітям читати, а у казках он скільки всього страшного. От хоча б взяти «Червону шапочку» - вовк з’їдає дівчинку»

10 нових книг + сюрприз!

       

     У бібліотеці-філії №4 відбулася інформаційна година «Новинки із бібліотечної скриньки» у новому форматі.

Заохотити дітей читати книжки – задача із зірочкою для багатьох і батьків, і вчителів.  Із досвіду, діти після 8 років вже хочуть бути самостійними, вони не терплять контролю і тому бунтують. Отже, при виборі книг треба пам’ятати головну пораду: ненав'язливо спрямовувати читача у світ книг, які можуть його зацікавити.

Що цікаво четверокласникам? «Вампіри, моторошні історії, щось страшненьке» і тільки одна відповідь – «щось із історії».

Але якщо додати цікаві факти з біографії письменника чи натякнути школярам на неймовірні пригоди героїв, зацікавити книгою можна.

«Чи знали ви, що в Стародавньому Єгипті існувала професія плакальниці, а усім відома Книга Мертвих сягала цілих 13 метрів у довжину? Ще чуть-чуть пригод хлопчика Айвері, який уміє мандрувати світами й епохами, і книги  Джакоппо Олів’єрі знайшли своїх читачів.

Читання - це не лише літери, що вибудовуються в слова та речення на папері. Це цілий світ зі своїми дивацтвами, героями та пригодами. Як жила давні цивілізації світу, про які існує стільки легенд та секретів?

Цікаві факти про Стародавній Єгипт і Грецію, про ацтеків і римлян, як жили однолітки наших школярів у давні часи на території України – все це представлено на перегляді літератури «Цікаві новинки із бібліотечної скриньки».

101 щаслива намистинка Надійки Гербіш

«Теплі історії до шоколаду» Надійки Гербіш, української письменниці й перекладачки – це «збірник історій про різних людей, життя, любов, слова, дружбу, смуток, пошуки, усміх, подорожі, домашню випічку, міста, кутові будинки, про велосипеди, кіно й картини, про музику, лікарні, студентів, книжки, про неосвітлені вулиці й старі листи, маленькі дрібниці й великі зміни». Письменниці  дуже хочеться, щоби читаючи цю книжку, ви усміхалися.

В книзі є розділ під назвою «101 щаслива намистинка».

Нанизуючи ті поради-намистинки одна на одну у зручній для тебе послідовності, неодмінно відчуєш, як змінюється твоє життя. Це те, що справді варте уваги і надихає творити щось своє, навіть зовсім-зовсім маленьке.

«Кожного дня стається так багато див, але часто ти проходиш повз них і не помічаєш, як навкруги прекрасно, як «з кожним світанком світ починає жити ніби заново, і в ті миті дуже важливо створити навколо себе багато нового щастя – думками, словами й посмішками». Треба вчитися радіти дрібницям, ловити кожну мить і творити власні буденні дива, що роблять життя добрішим, теплішим і по-справжньому сонячним.

Перечитай теплі історії Надійки Гербіш і ніколи не витрачай свій дорогоцінний час на переживання і жаль до себе. Воно того не варте. Щастя не повинно залежати від зовнішніх обставин, воно повинно жити у тобі.

Наша сила - в єдності!

 У бібліотеці-філії №4 відбулася година спілкування «Моя Україна», приурочена  Дню Соборності України.

 До книгозбірні завітали першокласники школи 23, щоб взяти участь у квест-мандрівці «Ми – маленькі патріоти».

Рухаючись від зупинки до зупинки, школярі довели, що добре знають державні символи України й обереги, традиції українського народу. Щиро здивували діти, коли заспівали Гімн України.

Говорили про рідну мову, про вербу і калину, згадали релігійні свята та державні.

Ненадовго занурились в історію, щоб дізнатися, чому і коли територія України була роз’єднана? Згадали легенду.

« Колись давно Бог створив цілий світ, а в світі багато країн. Серед цих незнайомих країн  була одна - Україна. Вона дуже гарна та квітуча. Нагородив її Бог високими горами, під назвою Карпати, глибокими морями, Чорним та Азовським, довгими та повноводними ріками, зеленими лісами, квітучими лугами, родючими полями. І жили в цій країні роботящі, щирі, добрі, талановиті люди, які називали себе українці. Все в цій країні було добре та щасливо. Аж поки зла сила не вирішила посварити людей. Почали вони сваритися, ображати та ображатися один на одного. Розділилася країна на дві частини - західну та східну».

Літературні середи з Марфою Буторіною

"Який же на смак трояндовий джем", - запитую у Тетяни Валер'ївни, коли гостя закінчила розповідати, як варить трояндовий джем за бабусиним рецептом. Мабуть, така ж насолода, як і читання її нарисів та оповідань із однойменної збірки. З присмаком тепла, доброти і любові. Як і все, про що пише Тетяна Белімова"

Дві любові: книги та мистецтво.

      

 У бібліотеці продовжується сезон літературно-мистецьких посиденьок. Учасників артмайстерні об’єднує любов до книг, читання та бажання творити власними руками. Що кого надихає більше – важко сказати. Але те, що дві ці любові дають подвійний результат – це перевірено.

Ідея виготовлення веселого клоуна з використанням нової техніки та деталей, яку запропонувала юним майстриням Лариса Леонідівна, не мала навіть натяку на книгу. Якби ж то не любов дітей до творчості відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка, день народження якого святкуємо 30 січня.

 У творчій скарбниці письменника багато смішних, світлих повістей, які у дорослих перетворюються у приємні спогади дитинства. Для сучасної дітвори – це подорожі у казкові й фантастичні світи, які можна обговорити з батьками. Або ж досхочу насміятися з однолітками над кумедними пригодами героїв Всеволода Нестайка.

До чого тут клоун? Якби не старий клоун і за сумісництвом чаклун чи було б таке цікаве життя у Стьопи Наливайка, який переїхав жити до Києва?

Незвичайне поєднання придумав Всеволод Нестайко, щоб розповісти дітям цікаво про історичні події.

Літературні середи з Марфою Буторіною

Хто в дитинстві їздив на татобусі? Ви не знаєте, що таке татобус? А книгу «Вікусині історії» Сашка Дерманського читали?

Тоді, запрошуємо! 13 цікавих історій! З гумором, серйозно і не дуже, Сашко Дерманський розповідає про пригоди Вікусі, її сестрички й мами…  зрозумілим і батькам, і малим читакам. Дотепні й коротенькі бувальщини додадуть всім гарного настрою, а уважні дорослі зможуть підгледіти ще й дієві способи втихомирити, зацікавити та заспокоїти дитину так, як це робить тато головної героїні. До прикладу, якщо маля не хоче йти у школу чи садочок, «підвезіть» його на татобусі.  Саме так і вчинив Вікусин тато першого вересня, коли донька відмовилась іти у школу пішки.

 

Літературні середи з Марфою Буторіною

Антуан де Сент- Екзюпері написав повість «Маленький принц», мешкаючи у Нью-Йорку в США, куди він втік після того, як Нацистська Німеччина окупувала Францію.

Опублікована в 1943 році як дитяча книжка, ця поетична казка - про мужність і просту мудрість дитячої душі, про такі важливі «недитячі» поняття, к любов і відповідальність, дружба і вірність,  життя і смерть.  Малюнки до книги виконані самим автором, й не менш славні, ніж сама книга. Важливо, що це не просто ілюстрації, а органічна частина твору в цілому: сам автор і герої казки весь час посилаються на малюнки і навіть сперечаються про них.

Прекрасний принц через нещасливе кохання покидає рідну домівку й мандрує по нескінченних дорогах у пошуках щастя та пригод. Він намагається здобути славу і підкорити тим самим неприступне серце принцеси.

Тільки 10 цитат з наймудрішої казки Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц»

«Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає»

«У кожної людини свої зірки. Одним – тим, хто мандрує, вони вказують шлях. Для інших це просто вогники».

«Слова тільки заважають розуміти один одного.»

« Дуже сумно, коли забувають друзів.»

 «Даєш себе приручити, потім доводиться й плакати.»

«Прибрався сам уранці – ретельно прибери і свою планету.»

«Себе судити набагато важче, ніж інших.»

«Справжня любов безкінечна: що більше віддаєш, тим більше отримуєш.»

«Справжнє кохання починається там, де нічого не чекають взамін».

«Душі не старіють, вони або народжуються старими, або залишаються юними назавжди.»