Долі сплелись "немов дерева стовбурами"

   

     У бібліотеці-філії №4 відбулося обговорення роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія» у рамках чергового засідання читацького клубу «Я бачу, вас цікавлять книжки»

"Фелікс Австрія" - це «роман про стосунки, що роблять людей нещасними, а  письменниця просто закохана у Галичину». Для когось – це «родинна сага», хтось називає вигаданою історією, щоб розповісти про тогочасну Галичину. Відгуків багато.

На перший план Софія Андрухович виводить дивне почуття головних героїнь Стефи та Аделі", яке не дає їм спокою. Їхні відносини не мають майбутнього: «любов душить» Стефу і Аделю. Але обом бракує сміливості розірвати коло їхніх стосунків. Це ніби  "і нести важко, і кинути шкода".

Стефа прикривається заповітом Аделиного батька, під виправданням якого вона всіляко опікає інфантильну і хворобливу, вразливу панянку. Аделя приймає її допомогу у всьому. Хто насправді є дівчата одна для одної?

У літературному обговоренні  всі запитання викликали шквал емоцій та дискусій.  Книголюби не розділилися щоб аж занадто на "за" і "проти", але і таких, щоб в "куточку" спостерігали за літературними перестрілками не було. Запитання для обговорення  підготував чат GPT, такий собі україномовний експерт з широкого кола питань. Насправді модератором зустрічі була Оксана Троценко, ініціатор читання роману Софії Андрухович.

Історія двох жіночих доль, що пропонує до прочитання Софія Андрухович, вражає своєю лірично-романтичною чутливістю. Авторка не звела своїх героїнь у плетиво кохання, але їй вдалося художньо прописати особисті відношення дівчат одна до одної.

А як же назва роману «Фелікс Австрія»? Цінності й цікавості  обговоренню додали історичне тло роману, символіка, ілюзії, якими щедро ділиться Софія Андрухович у романі.

Що є визначальним у житті героїв – особистий вибір чи обставини? Говорили про жіночу ідентичність, чи можна довіряти оповідачеві, про роль доктора Ангера та значення символів.

Чи дійсно Стефа  жертовна особистість, яка психологічно налаштована "не бачити себе в світі", а Аделя  взірцевий приклад примхливого дівчиська, на яку мають усі звертати увагу та потурати в усьому? І до чого тут Галичина – Австрія?

Шепіт минулого, який здатен змінити теперішнє.

 У бібліотеку - філію№4 завітала харківська письменниця Галина Матвєєва з презентацією роману «Надто коротке».

Весною шанувальники її творчості вітали улюблену письменницею зі значущою подією. Галина Матвєєва стала  лауреаткою міжнародного визнання та фіналісткою Літературної премії Європейського Союзу 2025 року. Журі відзначило її роман «Ключ соль», який порушує теми ідентичності, особистих втрат і сили мистецтва як засобу самовираження».

Роман «Надто коротке» Галини Матвєєвої, новинка  Видавництва Старого Лева -  прониклива й атмосферна сага про пам’ять, любов і біль, що не відпускає роками.

 Інна, тридцятип'ятирічна піаністка, повертається до Харкова лише на декілька тижнів, щоб зустрітися з друзями, погостювати у братів та звільнити підсобку у ресторані від речей свого покійного батька. Серед залізяччя й старого дріб’язку вона знаходить щось особливе. Спогади власного дитинства та родинної історії оживають у пам’яті, залишаючи ледь чутний, але глибокий слід. І це не лише спогади, а вир забутих почуттів і родинних таємниць, які поступово розкривають її власну історію.

«Казка не казка – а батькам підказка»

Так можна сказати про будь-яку книгу української письменниці, перекладачки, редакторки Оксани Думанської. Вона пише в різних жанрах, включаючи романи, новели, оповідання та есе, що робить її творчість універсальною.

Оксана Думанська є однією з  сучасних українських письменниць, які активно пишуть для дітей. Насправді її дитячі книги люблять читати з дітьми і дорослі. До прикладу,  її "Бабусина муштра» - книжка для дітей про стосунки бабусі та внучки.

Та муштри там немає . Є любов, яка не виявляється в ніжних словах чи обіймах. Оксана Думанська згадує:"Мені колись мама сказала прислів´я: «Дітей треба любити так, щоб вони про те не знали». І я його часто повторюю. До своєї онуки Марійки ставлюся вимогливо, не намагаюся уникати «дорослих» тем, хочу їй якомога більше вкласти в голівку, пояснити, не відмахуватися"

 Та полонила серця юних читачів її книга “Собаче життя кота Хитруна”, яка стала давно улюбленою серед дітей. 

 

Чи може бути читання поезії веселою та цікавою розвагою для дітей?

«Чи варто читати з дітьми поезію? А навіщо?» – одне з тих питань, які час від часу зринають у родинах, де є діти.

Віршолюби, звісно, обуряться на таке запитання, мовляв: та як можна не читати поезію? ще й із дітьми?! Але для значної частини покупців при виборі книжки для дитини настає хвилина вагання: казка, збірник оповідань, енциклопедія… чи збірка поезій? Та саме поезія часто стає найбільш улюбленим різновидом книжок для дітей. І не тільки тому, що там мало тексту, самі малюнки. Головне – як читати! 

"Міжатомна любов" Катерини Флекман

"... Любов пахне машинним маслом, знайомим димом ужої сигарети на нічному перехресті, кон'яком, що п'ється на холодній підлозі коридору, пилом чорнно-білої пустелі фейсбуку і... помадою, лишеною на комірі камуфляжки.

Любов ховає в кишені апельсинові дольки, ваніль і корицю - іншої зброї вона немає.

Любов зухвало вдягає червоні туфлі і ставить на паузу всесвіт.

Любов здолає війну, перепливе вічність, переможе час. Чому? Читайте книжку Катерини Флекман"

                                                                                                                 Ірен Роздобудько

Любов здолає війну, перепливе вічність, переможе час!

 

У бібліотеці-філії №4 відбулася поетична вечірка з Катериною Флекман, письменницею й  поетесою, психологинею, волонтеркою, авторкою програми ментального відновлення #тививезеш

Гостя завітала до читачів книгозбірні з презентацією новинки 2025 року - збірки поезій «Міжатомна любов».

Хоча зустріч розпочали з розмови про книгу «Ти вивезеш», яку читачі називають  «інструкцією з любові до себе»

«Наш особистий ресурс – не безмежний. Він вичерпується. А без нього жити досить складно. Та його можна повернути і примножити, - пояснила Катерина Флекман. –  Це вимагає найпростішого й найскладнішого кроку одночасно – увімкнути любов до себе».

Книга вміщує практики для відновлення фізичного, психічного і ментального здоров’я. Всі вони прості й потребують небагато часу, але змінюють якість життя та додають сили, щоб рухатися далі. «Я писала цю книгу подумки звертаючись до кожної української жінки зі словами – «вір у себе, ти  вивезеш»

 «… Сеанс групової психологічної підтримки пройшли учасники поетичної вечірки з Катериною Флекман, незламною, нестримною, небайдужою. І водночас - ліричною, ніжною, сповненою природньої жіночої енергії, яка так потрібна її коханому чоловікові, енергією любові, яку вона свідомо плекає у собі і рецептами якої щедро ділиться з усім жіноцтвом.

Направду, зустріч із цією харизматичною журналісткою, письменницею, психологинею, волонтеркою була максимально насиченою порадами, віршами, емпатією, але головне - це про любов» Такий відгук залишила Тетяна Костанян у соцмережах.

Поетичну зустріч з Катериною Флекман читачі назвали  терапевтичною. Авторка використовує поетичний стиль, який дозволяє їй виразити глибокі емоції та почуття, пов’язані з війною, на дуже особистому рівні. Через вірші, вона втілює біль, тривогу, силу, любов і віру.  

Катерина вміє зачарувати читача своєю поезією, поглиблюючи відчуття і думки персонажів, які живуть в тіні війни. Це її особистий спосіб звернути увагу на той факт, що навіть серед найсуворіших випробувань, людський дух лишається непереможеним, а гідність народу - непорушною.

Це про її збірку «Міжатомна любов» написала Ірен Роздобудько: «Любов здолає війну, перепливе вічність, переможе час. Чому? Читайте книжку Катерини Флекман»

Роман Юлії Кубай "Душа"

У романі "Душа" молодої письменниці з Ковеля Юлії Кубай примхливо переплітаються жорстокість світу та невинна любов. 

о