Символ добра, багатства й любові, або таємниці пухнастого й вухастого.

      

       У бібліотеці-філії №4 вихованці арт- майстерні, вивчивши українські традиції святкування Великодня, вирішили дослідити історію великодніх зайчиків. Чому б і ні, як аргументувала  Ніка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»

З кожним роком на святковому столі українців усе частіше з’являються смаколики у формі  зайчиків та кроликів.  Зрозуміло, що ці символи прийшли до нас із Європи, де є одним із  елементів пасхального декору. Великодній заєць користується величезною любов'ю й повагою. 

А так, як це миле створіння символізує добро, багатство та любов, чому б і не спробувати зробити подарунок: зайчика-підставку? Спочатку собі, потім друзям, рідним, бо до свята ще є час.

Дві години уважної й клопіткої роботи – креативні підставки готові до фотосесії.

Ще й чимало цікавих історій  дівчата розповіли.

«В язичницькі часи поклонялися  богині весни Еострі, яку постійно супроводжував заєць. Вже тоді існувала легенда, за якою богиня, щоб врятувати поранену пташку, перетворила її на зайця. От тільки  залишилася в ньому від пташки одна особливість: відкладати яйця, ще й не звичайні, а кольорові»

«У англомовному світі є припущення, що назва Великдень пішла саме від богині Еостри. Бо це свято у англійському пишеться "Easter."

«Бідна німецька жінка не мала грошей, щоб нагодувати дітей. Вона вкрала у сусідів розфарбовані та прикрашені яйця й заховала у своєму саду. Коли її діти знайшли яйця, поруч пробігав кролик, і вони вирішили, що це саме він приніс їм такий гарний подарунок».

І найцікавіше! «У Німеччині існує пошта пасхального зайця. Діти пишуть листи й отримують відповідь з маркою пухнастого улюбленця. У Мюнхені існує єдиний в світі музей великодніх зайців та кроликів, які прибули туди з усього світу. Колекція налічує понад дві тисячі примірників!»

 

«У людини на цьому світі завжди є кого любити…» Зустріч із Раїсою Плотниковою

       

     У межах проєкту «Полтавські зустрічі» у бібліотеці-філії №4 відбулася творча зустріч з Раїсою Плотниковою, яка завітала до читачів з презентацією роману «Марго та сексот».

У книзі переплітаються долі фатальної жінки, шпигунські інтриги й тихі, але від того не менш драматичні зіткнення доль. Декілька сюжетних ліній об’єднують героїв і події, які письменниці «дісталися» зі спогадів лубенчан. Раїса Плотникова вміє не тільки досліджувати історію рідного міста, що називається «докопуватися». Письменниця має неабияких хист переповідати й талановито описати  події.  Герої настільки живі, що здається, от-от зійдуть зі сторінок і опиняться поруч із вами. Хто такий сексот і яку роль він відіграє в цій грі - дізнатися можна лише заглибившись у текст. Але він не головний герой. І Марго, до речі, також. Людські долі. Жіночі характери. Діти зі своєю щирістю, безпосередністю, дотепністю та дитячою мудрістю.

« І знову (для мене особисто) знайомство з письменницею-полтавкою Раїсою Плотниковою, - ділиться думками Тетяна Костанян на сторінках фейсбуку. - Так, це відома лубенська авторка віршів і романів, але своєю любов'ю до рідного міста дуже нагадує нас, теж закоханих у архітектуру та історію малої та неповторної батьківщини. Трепетно і сумно розповідала гостя про будівлі, що були окрасою Вишневеччини, які "замінили" сірими бетонними сірниковими коробками. Із щирим захопленням та легким смутком згадувала письменниця про роки свого дитинства та юності, події та сучасники якої стали прототипами презентованого роману "Марго та сексот"…

А ще й приваблювала неодноразово наголошувана достовірність деталей, за якими авторка "полювала" місяцями. І тому аудиторія жваво цікавилася перебігом сюжету (як, чому, а що якби не так), а ще долею родини самої письменниці, у якій теж відбивається наша спільна історія».

Зустрічі з читачами стали зачином для реалізації книжки Раїси Плотникової «Вороненя Маруся та чарівний горішок», щоб додати внесок до потреб  116 бригади ЗСУ.

 

Кожна людина в житті - митець

Ці слова можна віднести до вихованців арт-майстерні Лариси Гецелевич, які щонеділі збираються у бібліотеці. На посиденьках дівчата люблять творити своїми руками гарні речі та досліджувати, обговорювати тему занять.

Незабаром світле Христове Воскресіння. У нас в народі ми називаємо це свято  Пасха: найбільше та одне з найулюбленіших свят православних християн. В цей день, у кожній хаті на столі, обов'язково стоятиме пахуча паска, райдугою сяятимуть крашанки та писанки. Тому перед святом так багато клопотів. Всі до цього дня намагаються не тільки спекти традиційні паски й пофарбувати яйця, але і прикрасити великодні кошики.

Звичайний кошик вважають  одним із витворів мистецтва. Особливо яскраво це виражено в кошиках ручної роботи. Для виготовлення таких кошиків використовують безліч різноманітних технік та матеріалів. Кожен з них - унікальний. 

Етнографічні дослідження юних майстринь.

«Чи знаєте Ви, що  у деяких селах західної України він має назву кобеля?  Це на Закарпатті. Кошик - дарник найчастіше траплявся на Поліссі, де було розвинене лозоплетіння. На Галичині носили все в хустинках, чи обрусах (скатертинах), бесагах (подорожніх подвійних мішках). На Поділлі кошик називають  корзиною»

«Великодні прикрашання кошиків беруть початок в стародавніх католицьких звичаях, коли їжу для пасхального святкового столу якомога красивіше оформляли та приносили в храм, щоб освятити й отримати благословення від священника. Велику увагу приділяли прикрашанню кошика: вплітали стрічки, живі квіти, вишивали святковий рушник»

«У народі існує повір'я, що кошик - дарник, служить виключно для освячення пасок і скоромного на Великдень. Він не повинен ніде більше застосовуватись. Вважали, що у ньому зберігається енергетика добра, світла, чистоти. Тому, після приходу з церкви його кладуть на стіл, і він є окрасою святкового столу».

До роботи взялися дівчата з світлими думками та натхненням. На Великдень все має бути яскраво, красиво і святково. Красиво й оригінально оформлений великодній кошик, виготовлений власними руками дівчаток, створить особливу атмосферу та обов'язково подарує святковий настрій.