"Як Петрусь коляду рятував" Дара Корній

У скромній хатині на околиці села біля лісу живе Петрусь Лелеченко. Хлопець як хлопець, та не з простих. Малий Лелеченко, як і його батько, химородник. Якось перед святом Купала Петрусь втрапив в неймовірну пригоду: відшукав чарівну квітку папороті, урятував світ і саме життя. А ще виявив, що за межами звичного людського буття є край незримих духів і таємничих істот.
Та на цьому пригоди не скінчилися, бо хто підняв меч проти темряви, стоятиме серед оборонців добра довіку. Та й чорна богиня Мара не спить, задумавши нове лихо. У найтемнішу пору року, коли найдовші ночі, найтріскучіші морози, коли народжується нове сонце й новий рік перед Різдвом, вирушати Петрусеві в нову подорож. Доля світу залежить від мужності дванадцятирічного хлопця, а ще — від вправності та мудрості його друзів: Дріма, Пугача, Іскри, Ауки та змія триголового…

І цікаво, і корисно та й настрій веселковий!

   

 Шалено популярні нині прикраси з резинок заполонили серця мільйонів дітей з усіх куточків планети. Хто ж відмовиться носити на руці або шиї справжню веселку?! Як з’явилася мода на яскраві браслети з резинок, чому їх заборонили носити в школах Америки, і до чого в усій цій історії Папа Римський — читай у статті. А раптом і Тобі захочеться сплести собі таке барвисте диво.

Все почалося з того, що один прекрасний сім’янин, малайзієць китайського походження на ім’я Чонг Чун Нг помітив, з яким азартом його донечки плетуть браслети та фенечки. Турботливий батько, згадавши, як у дитинстві він з друзями плів скакалки з резинок, вирішив зробити дівчатам у подарунок кілька браслетів.

«Я знаю, як це робиться. Можливо, мені вдасться здивувати дочок?» — подумав Чонг. А щоб зробити плетіння з резинок простішим, він взяв просту дошку та застромив у неї кілька булавок.

Наступного дня купка яскравих фенечок разом з книжками в портфелях донечок вирушила до школи. Одразу ж після уроків до Чонга стали підбігати діти з проханням зробити їм такі самі браслети. Так Чонг Чун Нг став героєм свого району.

Плетіння резинками стало настільки популярним у світі, що тільки ледачий, мабуть, не спробував зробити собі з них модний аксесуар . «А що? І ми можемо», - вирішили юні майстрині Лариси Гецелевич. А ви знаєте скільки ескізів та схем існує?

 

Новий світ народжується не десь там... Він починається в кожному з нас.

 Саме напередодні 22 січня, коли щороку Україна відзначає День Соборності, зібралися юнаки й дівчата на годину спілкування “Лише разом ми здатні створити світло нового дня “ Імпульсом для розмови став перегляд мультфільму “Новий світ” . Така собі історія старшокласника Макса та його дивна мандрівка в майбутнє. Можливо, саме про такий світ мріяли українці, які вітали один одного 22 січня 1919 року, коли проголосили об'єднання українських земель (ЗУНР і УНР) в одну державу. Або всі, хто 21 січня 1990 року із нагоди 71-ї річниці проголошення злуки УНР та ЗУНР утворили живий ланцюг єднання від Івано-Франківська до Києва.

Чому ж всього 175 днів проіснувала молода об’єднана українська держава?

Говорили з підлітками про соборність і чому саме зараз цінними є єдність і
згуртованість? Про віру й зневіру. Чи можна створити світ, де люди покладаються не тільки на техніку й штучний інтелект, а живуть в мережі власних думок, ідей і
можливостей, де поважають один одного, де люди мислять як творці, а не споживачі.
Не дивно звучить один із меседжів мультфільму: “У що люди вірять, те й
створюють”. По-іншому: що посієш - те й пожнеш.
Чудовий мультфільм про шлях до себе спонукав присутніх до розмови про минуле,сьогодення та майбутнє України.
Кажуть, що старий світ зникає, але, пам’ятаймо, що йому на зміну приходить новий світ.
І пробудження вже почалося.
Діти з чистими серцями та батьки зі свідомістю здатні змінити все. Говорячи про новий світ, слід розуміти, що народжується він не десь там. Він починається в кожному з нас, згуртованими й сильними вірою в перемогу.

"Вороненя Маруся та чарівний горішок" Раїси Плотникової

Лубенська письменниця Раїса Плотникова написала казку, яка буде цікава як дітям так і дорослим, які не проти повернутися в дитинство.

"Невже це може бути?" (Підслухана історія)

"Обережно, мрії мають властивість здійснюватися", - попереджає і дітей, і дорослих дитяча письменниця  Зоряна Кіндратишин. Саме так трапилося із Санта-Клаусом із далекої Америки. Розгніваний на недобрі вчинки дітей, він задрімав у своєму кріслі біля каміна, а прокинувся десятилітнім хлопчиком на вокзалі у невеличкому містечку Стрий, де мешкає авторка казки "Мандаринка під ялинку". 

Щасливих зимових свят!

             

Тиждень різдвяних ідей у бібліотеці-філії 4 закінчився, але тепло підготовки до Різдва залишиться назавжди у маленьких серцях учасників арт майстерні. Щиро вдячні нашій феї - волонтерці Ларисі Леонідівні Гецелевич за творчу, креативну, затишну атмосферу передріздвяних посиденьок.   

Кожна зустріч - це щасливі миті натхнення, нові ідеї, спільні обговорення, які перетворюютьсяна родинні посиденьки. Нелегко дорослим не приєднатися до творчої атмосфери, яка стає інколи найщасливішими спільними митями. Поринувши у світ різдвяного дива, гуртківці створили свій власний казковий світ своїми руками!

Переконалися і, навіть більше, довели рідним і друзям, що можна легко та швидко зробити стильний святковий декор, який прикрасить дім або стане чудовим подарунком. Головне - уважно, крок за кроком, слухати настанови майстрині, слідувати за її порадами. Не страшно помилитися. Головне - вчасно помітити помилку й виправити. Оздоблення - це вже власна фантазія. Тому кожен виріб унікальний, Навіть, коли створюють юні майстрині по декілька, вони обов’язково відрізняються. І тоді оживає різдвяна композиція, створюючи казкову атмосферу, яка надихає на святковий настрій.

Чудовим подарунком для мами стане рукавичка, зроблена дбайливими руками доні чи сина. А можливо прикраси, саме ці прикраси, стануть головним декором свята.

Дякуємо, любі друзі, за гарний святковий настрій! Цікаві мандрівки у світ різдвяних таємниць, легенд, міфів додали гурківцям не тільки знань, але й можливості поділитися ними вдома при мерехтінні різдвяних свічок.

Приєднуйтеся, юні друзі, до творчого процесу в арт майстерні, щоб створювати свої унікальні вироби разом із нами, щонеділі також і у 2026 році. А цікаві "в тему" книги завжди є у нашій бібліотеці. Веселих зимових свят! Щасливих мирних днів!

А ввечері сталося диво.

   

     “Яке ж то Різдво без зими? - замислилися юні чомусики, першокласники й першокласниці школи 23. Рішення довго чекати не довелося. Можна запитати у ШІ або зібратися в улюбленій бібліотеці - філії 4, особливо, коли віриш у різдвяні дива.

До речі, ШІ та автори збірки “Зимова книжка” однієї думки. Цитуємо: “Щоб закликати зиму та сніг, можна використовувати народні методи, дитячі заклички типу «Іди, іди, сніжечку, зварю тобі гречечки/макаронів». А для підсилення бажання можна створити зимову атмосферу: малювати сніжинки, ліпити з пластиліну сніговиків, робити аплікації із зображенням зими, щоб «принадити» сніг”.

Дітвора вирішила почати з зимового настрою. До віршів про зиму додали торішніх спогадів про гру в сніжки, згадали веселі зимові ігри, катання на санках і ковзанах. Та найцікавіше було робити веселих сніговиків власними руками. Із біленького, як сніг, картону вирізали, різнокольоровими олівцями шалики малювали, очі голубі, усмішки позитивні. Дівчата навіть рум’яна додали.

Задоволення напередодні канікул отримали всі. А ввечері сталося диво: пішов сніг.

ДІДУХ - це дух дідів

         У бібліотеці-філії №4 відбувся  етнографічний майстер-клас "Різдвяний оберіг", натхненником якого стала туристична агенція «Скарбничка мандрів», безпосередньо її керівниця Наталія Скорик.

Запросивши на зустріч майстриню Катерину Ракович, яка добре знається на різдвяних таємницях, і діти, і дорослі відчули справжній дух Різдва.

Виготовлення Дідуха, символа українського Різдва – це особлива магія помножена на світло, добро, тепло, перемогу.

 У фейсбуці Наталія Крилівська після зустрічі написала: « Дідух – це Дух Дідів. І це не прикраса, і не фольклорна деталь для красивого фото. Це річ, яка тримає пам’ять.»

Колись у наших хатах на Різдво не було ялинок з іграшками й гірляндами. Стояв Дідух - сніп із зерна, вирощеного власними руками. Його не ставили для краси, його вносили з повагою. Слово «Дідух» походить від «дід» - предок, пращур.

У народній традиції він уособлював духів померлих родичів, які на Святвечір повертаються додому. Тому Дідуха вносили після заходу сонця. Зазвичай це робив господар у тиші, з молитвою. Дідуха ставили на покуті: там, де місце найважливішому. Це був жест, який означав - ми не самі, за нашими спинами стоїть Рід.

Дідуха плели з першого або з останнього снопа жнив, і в цьому теж немає випадковості. Перший - це початок, останній - повнота прожитого. У ньому зерно, яке витримало дощі, холод, працю, втрати і все одно дало плід.

Мені завжди здавалося, що це дуже яскравий символ про здатність триматися. Бо виживає не той, кому легко, а той, хто не зламався».

У багатьох регіонах Дідуха не викидали після свят. Його або зберігали до весни, або урочисто спалювали, дякуючи за прожитий рік. Попіл розсипали по полю, щоб земля пам’ятала. Пам’ять буквально повертали землі, з якої все почалося.

На майстер-класі зі створення  ДіДуха після етнографічного екскурсу з’явилося особливе відчуття: знову стає важливим Дідух у нашому житті, але вже не як етно-декор. Він повертається як відповідь на запитання «хто ми?». У час, коли нас намагаються позбавити історії, мови, коріння, він впевнено нагадує: ми- звідси.

 «У кожному з нас стоїть цілий рід, плече до плеча. І наша культура. Це не традиція для музею. Це пам’ять, яка нас захищає. Броня», - ділилися емоціями учасниці, збираючи свої снопи.