вівторок, 3 квітня 2018 р.

Сергій Пономаренко

Сергій Пономаренко — український письменник, автор романів, повістей та оповідань у жанрі «містичного детективу».
Автор про себе:
«Народився в Рік Кози, Риба (18 березня 1955 року), в родині військовослужбовців в уральському місті Магнітогорську. Незабаром переїхали до Києва. Першою самостійно прочитаною книжкою став «П’ятнадцятирічний капітан» Жюль Верна, який зміцнив на майбутнє потяг до подорожей. Навчався музиці, малюванню в художній студії, але перевагу віддав спорту: ватерполо, боротьба, бокс, туризм, і, звичайно, читав без упину. Перший фантастичний твір, обсягом у шкільний зошит, написав у 10 років, а вже дорослішим забавлявся з друзями написанням оповідань та радіопостановки, яку самі і зіграли.

Після армії були спроби почати писати «по-дорослому», але життя лише починалося, і вже відчувалася нестача часу, яка не залишала і надалі: навчання на філософському факультеті Київського університету, родина, син, постійні відрядження з дуже широкою географією роз’їздів, захоплення східними єдиноборствами, перша виборна керівна посада в середині 80-х, директор власної фірми в скажені 90-ті роки, директор на виробництві у 2000-і роки.
Незважаючи на інтенсивний ритм життя, бажання писати виникало постійно, часом воно виливалося у невеликі оповідання, але не було «поштовху» йти далі «столу». У 1998 році у мене відбулася суперечка з журналістом столичної газети, який був переконаний, що можна надрукуватися лише за свої гроші. Це порушувало моє і Маркса розуміння того, що за кожна працю треба платити. Ну, нехай не платити, але й віддавати гроші кому-небудь за свою працю — хіба це не нонсенс? Ми посперечалися: я взяв на себе зобов’язання за два місяці «проштовхнути» в друк одне зі своїх оповідань і... програв.
Невдача змусила мене зібратися: я писав та шукав журнали і газети, де можна було б опублікуватися. До того часу написав повість «Лысая гора», створивши власну історію відомої київської пам’ятки. Тут містика цього сакрального місця повністю проявила себе: ті журнали, які виявляли бажання її опублікувати, незабаром закривалися.
У 1999 році моя розповідь «Наемник Яша» була опублікована в міжнародній газеті «Семь континентов». Гонорар, хоча і сміхотворний, але був! Перший успіх поставив переді мною більш серйозне завдання: знайти видавництво, яке погодиться видати збірку моїх повістей і оповідань, і... я його знайшов. У 2000 році видавництво «Актуальна освіта» вирішило ризикнути і видати мої твори, але знову містика: з вини головного редактора в друк йде не відкоригований текст. Гонорар виплатили кілограмами книжок. А незабаром і п’єса «Сеанс психотерапии», написана у співавторстві з Ярославом Верещаком, виходить у збірнику «Сучасні українські драматурги».
Я продовжував шукати більш солідні видавництва, і в 2001 році книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» зацікавився моєю повістю «Седьмая свеча», але для окремої книжки повість була замала. У найкоротші терміни перетворюю невелику повість в роман. Його видають, і протягом року розходиться більше 30 000 примірників! Наступний роман «Психостриптиз» став дипломантом на книжковому ярмарку у Харкові (2002) у номінації «Інтелектуальний детектив». Потім виходять романи: «Змея в траве», «Санитар морга или Лунное затмение в зимнем саду», сборник «Я буду любить тебя вечно», «Лик Девы», «Час Самайна», «Ведьмин пасьянс».
У польських літературних журналах «Lublin», «Republika», «Lit-Wa» були опубліковані розповіді «Однажды», «Любовь до гроба». Крім цього, намагаюся писати для кіно: сценарій «Змея в траве» увійшов до четвірки фіналістів конкурсу, оголошеного Ялтинською кіностудією».
Захоплення: дайвінг, риболовля, подорожі, історична література.»
За матеріалами сайту"Клуб Смейного Дозвілля"


Немає коментарів:

Дописати коментар